Синецький, який поплутав береги

Селище Синецький розташоване на лівому березі Дінця, перед Пролетарським мостом, який з’єднує Сєверодонецьк із Лисичанськом. Хутір Синецький виник у 1914-1917 роках, коли в результаті впровадження Столипінської реформи окремі жителі села Боровського викупили землю, яку раніше орендували у Бєловєсова. Той служив у старобільського купця Кожухова управителем, а після смерті купця ця земля дісталася Бєловєсову. Так поблизу поромної переправи через Сіверський Донець появилися жителі Боровського Агафонови, Скуридіни, Чорножукови та інші. У 1923 р. на хуторі Синецький вже було 18 господарств і проживало 90 осіб. Невеличкому хутору належало 142 десятини придатної землі (155 га), із них 82 десятини було під придінцевим лісом, 41 під ріллею, 14 під покосами і 6 під садибами.

А от топонімічна історія Синецького значна довша і складніша.

Ще задовго до виникнення Синецького появився топонім Синецький Брід. Але не на лівому, а на правому березі Сіверського Дінця.

Ще від XVI століття Кальміуська сакма — дорога з Криму в Московію — підходила з крутого правого берега до Дінця Рубіжною балкою, яку тоді називали Рубіжним буєраком. Рубіжна балка отримала таку назву через те, що була рубежем, через який відбувався перехід з «Ногайської сторони» (лівий берег Дінця) на «Кримську сторону» (правий берег). У першій половині XVIII ст. неподалік перевозу в Рубіжній балці вже була слобода Пущуровка, а з правого берега, на лівому березі Борової — слобода Воєводівка (Асесорівка). Очевидно, жителі цих слобід забезпечували і утримували в належному стані перевіз, отримуючи за це плату з подорожніх, а в Асесорівці до 1755 року жив митник асесор Кольчигін.

В середині XVIII ст. на правому березі від Бахмута до Луганчика російський уряд влаштовує військово-адміністративну одиницю – Слов’яносербію, яку заселяє слов’янськими вихідцями з країв, підвладних на той час Австрії. Коли весною 1754 року сюди прибули геодезисти, щоб планувати розселення слов’яносербських рот, то на карті замість Рубіжної балки вони написали «Синецкой брод».

На той час рубіж, кордон між Росією і Кримом відійшов від Дінця на південь, назва «Рубіжна» стала не актуальною. А натомість геодезистів вразило місце броду через Донець, куди впадала ця балка – вона кишіла рибою, що прийшла на нерест.

Етимологи говорять про те, що до нас слово брід прийшло з часів Великого князівства Литовського і з литовської означає місце вилову риби. У давнину рибу на глибині ловити не вміли, тож в слов’янські мови слово брід увійшло як позначення неглибокого місця річки або рівчака, де можна перейти на інший берег. А синець – риба, яка поширена у басейнах великих річок. Відомий зоолог, визнаний класик серед знавців риб Л. Сабанєєв писав, що під час нересту синець заходить на мілину на досить швидку течію і грає так, що у людини немає можливості перейти це місце вбрід. Синець водився у Дону, а на нерест, коли люди ще не побудували гребель, заходив у притоки Дону. От, мабуть, Синецький брід і був саме таким місцем, де нерестився синець.

На ландкарті Слов’яносербії 1754 р. показано, що Синецький брід виводить до місця переправи, де на лівому березі на місці нинішнього Синецького показано хутори купця Брянцева і «Разных жителей». Це хутори правобережних місцевих жителів Пущуровки та інших, які проживали на території, яка нині належить нинішньому Лисичанську. Вони заселилися на цій території самовільно, «без указу», і їх почали переселяти на лівий берег, звільняючи територію для слов’яносербів. Але ці хутори проіснував дуже недовго. Сербів прибуло мало, і без місцевих жителів їм важко було облаштовуватись на новому місці. «Разные жители» повертаються, бо на високому правому березі жити було зручніше, адже лівий низький берег під час весняних повеней опинявся у воді.

Слов’яносерби на місці переходу Великої польової дороги через Донець облаштували поромну переправу, яка так і називалася – Синецький Брід. Про неї писалося у «Военно-топографо-статистическом описании Екатеринославской губернии. 1821 г.»: «В д. Рубежной находится два хороших парома, из коих каждый может поместить одну пехотную роту. Место сие называется Синецким Бродом и служит Камуникационным пунктом Екатеринославской и Воронежской губернии». У той час тут по Дінцю проходили межі Катеринославської і Воронезької губерній.

На місці згадуваної «деревни Рубежной», яка виникла на місці Пущуровки, сьогодні знаходиться Лисичанський склозавод «Пролетарій».

 Коли в ХІХ ст. на берегах уже не Рубіжної балки, а балки Синецький Брід почали добувати вугілля, то дорогу на правому березі змістили трохи вниз за течією; з лівого берега дорога підходила до річки навпроти балки, подорожні перебиралися, і переміщалися до дороги, яка на правому берегу відходила від Дінця вже приблизно там, де зараз Пролетарський міст.

От від назви поромної переправи і утворилася назва хутора Синецький. Тільки сучасне селище Синецький розташоване вже не навпроти Рубіжної балки чи Синецького Броду, а трохи нижче за течією.

На військово-топографічній карті 1861 р. ніякого селища на місці сучасного Синецького ще немає. Є лише будинок лісників і позначено пором, який має назву Синецький Брід. На карті видно, що дорога з півночі, з лівого берега, підходить до річки навпроти Рубіжної балки. А з правого берега продовжується вже від сусідньої балки.

Старожили Синецького описували той пором початку ХХ століття, який був на місці Пролетарського мосту. Пором було змонтовано на двох великих човнах (баржах); він міг перевозити дві підводи, які були запряжені волами або кіньми. Пором ходив по канату, який кріпився між дубовими опорами, вритими в землю на обох берегах. Пасажири руками або спеціальними металевими крюками тягнули його на себе, і пором рухався. Перегнати його на інший берег могла навіть одна людина. Для тих, хто чекав своєї черги на переправу, на обох берегах була корчма (буфет), де можна було випити та закусити.

По весні переправа ставала проблемною. Ось як описувала ситуацію газета «Лисичанский рабочий» (20.03.1953)

Іноді зводили тимчасову переправу — дерев’яний наплавний міст, яким жителі Пролетарська ходили на свої городи, розташовані на лівому березі.

Зараз на цьому місті стоїть Пролетарський міст. Його почали зводити, коли поблизу Лисичанська розпочалося будівництво нафтопереробного заводу. У 1975 р. міст з’єднав будівництво нафтоґіганта з підприємствами будівельної індустрії Сєверодонецька. Однак офіційно його ввели в експлуатацію лише в 1981 р., бо крім власне моста, треба було побудувати спуск, під’їздні шляхи та дороги до будівельних підприємств.

1974 рік. Будується Пролетарський міст навпроти селища Синецького

Сьогодні, коли на шляху від Дона до Сіверського Дінця набудували гребель і мостів, риба синець сюди не доходить. Про правобережну балку Синецький Брід, яку перерили ще у ХІХ столітті у пошуках вугілля, забуто. Немає і порому Синецький Брід. Лише на лівому березі Сіверського Дінця лишилося селище Синецький з назвою, яка нагадує про довгу і складну топонімічну історію назви селища. Ось так, за півтора століття топонім Синецький перекочував від правобережної балки до лівобережного хутора.