Щедрищеве. Топонімічна історія

На сучасних картах Луганської області на північ від Сєвєродонецька як окремий населений пункт позначено Щедрищеве. Воно розташоване на лівому березі річки Борової. Але у жодному довіднику адміністративно-територіального поділу, у жодному топонімічному виданні не знайдемо ні назви, ні згадки про селище.

Справа у тому, що це унікальне селище, у якому проживає близько 700 чоловік, є частиною міста Сєверодонецька. Сєверодончани його називають селищем, але у різні часи і в різних документах його називали житловим районом, кварталом, віддаленим мікрорайоном міста Сєверодонецька. У паспорті в графі реєстрації у мешканців стоїть штамп з написом «м. Сєвєродонецьк Щедрищеве».

Унікальність його ще і в тому, що молоде селище має давню історію. Але ж офіційно це не селище, то й про дату заснування селища не доводиться говорити. Проте можемо говорити про дату заснування мікрорайону.

У лютому 1947 р. Пленум ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про заходи розвитку сільського господарства у повоєнний період». Згідно з цією постановою визначалися плани будівництва Лисичанського хімічного комбінату як виробника добрив. І було визначено, що персонал хімкомбінату житиме на лівому березі Сіверського Дінця, а не на правому, як планували до війни. У селищі Лисхімбуд зводилося житло для будівельників та персоналу хімкомбінату за генпланом. А тим, хто бажав будувати своє власне житло, згідно з Указом Президії Верховної Ради від 26 серпня 1948 р. виконком Лисхімбудівської селищної ради надавав «участок земли в урочище Щедрищево-Головановка согласно существующих норм 0,09 га». У кінці 1948 р. почали видавати дозволи і укладати договори на право забудови будинку і користування земельною ділянкою у дев’ять соток. Забудовник зобов’язувався у місячний термін затвердити проєкт, після чого за рік мав завершити його будівництво.

У 1950 р. постала перша вулиця імені Кірова у житловому районі Щедрищеве селища Лисхімбуд. Цей рік і можна вважати роком заснування Щедрищевого. У 1960-х роках, коли хімкомбінат почав просуватися в бік Сіверського Дінця, наступаючи на Бакаї і Новосиротине, жителі цих селищ переселялися в Щедрищеве. Сьогодні тут шість вулиць і два провулки.

Але ж назва урочища Щедрищево-Голованівка вказує на якусь більш давню історію. Чому Щедрищеве? Чому Голованівка?

У постанові про виділення землі писали «Головановка». У дійсності ж урочище мало б називатися Головинівка, бо походить від прізвища капітана Бахмутського батальйону Головина. Ще до появи на правобережжі Сіверського Дінця Слов’яносербії у цього Головина біля впадіння Верхньої Біленької у Донець був хутір. З дозволу Бахмутської провінційної канцелярії у 1752 р. він побудував вітряк приблизно за версту від гирла Єрика, на правому березі Борової. Біля вітряка виникла «деревня Головиновка».

 У 1754 р. на правому березі Дінця почали заселятися слов’яносербські роти. Ті, хто був близьким до імператорського двору, зрозуміли, що ця територія під прикриттям слов’яносербів тепер стає безпечною, і треба брати тут землю. Одним з таких близьких до імператриці Єлизавети був граф Іван Гендриков. У 1757 р. він почав у цьому краї скуповувати і прибирати до рук землю, не завжди чесними методами. От і до того млина Головинова приїхав приказчик графа Студицький і насильно відібрав млин. Село Головинівка стало власністю Гендрикових. Але з того часу місцевість на правому березі Борової від села і до річки стали називати урочище Головинівка.

А звідки ж походить перша складова урочища Щедрищеве-Головинівка? Я довго шукав відповіді на питання про походження назви Щедрищеве. Наведу найбільш поширені.

Спершу версію несподівану і не дуже пристойну для озвучування. Щедрищеве знаходиться по Боровій останнім серед усіх поселень, що розташовані перед гирлом річки. У давнину, коли користувалися річною водою для споживання, а річка виконувала і роль каналізації, часті були різні хвороби: кишкові розлади включно з холерою. Так як Щедрищеве було внизу, то й інфекції до них припливало найбільше, і хворіли вони частіше. От єпіфанівці й питали боровеньківців: «А що там внизу, ще дрищуть?» Звідси й назва Щедрищеве. Але ж у ті давні часи нижче Щедрищевого знаходилась ще велика слобода Воєводівка, а в урочищі Щедрищевому поселення не було.

Розповідають, що через Щедрищеве колись була дорога, по якій купці їздили на ярмарки у Бахмут. І тут на березі Борової, у красивій місцевості, робили привал, де їх щедро пригощали місцеві жителі. Від цих щедрот і назва – Щедрищеве. От тільки Велика польова дорога, якою їздили купці з Бахмута у Воронеж і навпаки, оминала це урочище, вона проходила від Кудряшовки до Дінця і уздовж річки підходила до Синецького порома (район Пролетарська сучасного Лисичанська).

Були, звісно, й інші дороги, але місцевого значення, по яких щедрі купці не їздили. Ними переважно селяни возили зерно на млин купця Михайлова, який було показано на Боровій ще на плані 1780 р. Це приблизно там, де зараз міст через Борову на дорозі із Сєверодонецька у Рубіжне. Ця територія простягалася від сучасного моста кілометра на півтора уверх по лівому берегу Борової.

1780. «Геометрический специальный план Азовской губернии части Бахмутской провинции с показанием формально отмежеванных дач и вновь назначенной порутчику Буракову» Фрагмент з територіями, які сьогодні належать Сєверодонецьку і підпорядкованих йому поселенням.
(Российская национальная библиотека, г. Санкт-Петербург РО, ф. 342, д.20)

На плані частини Бахмутскої провінції 1780 р., по якому колишню «Журавскую пустошь» відводять поручику Буракову, можемо бачити і сусідні території, кожна під своїм номером:

16 – «села Боровского однодворцев»
17 – «вновь назначенная поручику Буракову»
18 і 19 – «бывшие солеварские леса»
20 – «к мельнице купца Михайлова»

Звісно, Щедрищевого ще не існує. На фрагменті цього плану я червоним відмітив місце, де зараз розташоване Щедрищеве. Це у верхньому кутку ділянки лісу під номером 18, який недавно належав Бахмутським солеварам (зелений).

У 1784 р. казенні ліси стали «дачами лесными его светлости князя Потемкина», разом із селами Воєводівкою, Катеринівкою, Варварівкою, Кудрявцевою і Головинівкою, тобто уся територія графа Гендрикова стала власністю Потьомкіна. А до неї додалися ще й трохи лісів від Боровеньок і Єпіфанівки, та млин купця Михайлова. У 1791 р. Потьомкін помирає, передавши ці землі своєму соратнику статському раднику Михайлу Фалєєву. Той передав їх у спадок племінницям Наталії Петрівні Веригіній і Тетяні Петрівні фон Лау. Щось зі спадку вони поділили, щось лишалося у спільній власності, а Катеринівка зникла зовсім. Зникла і Варварівка на Боровій, перемістившись в інше місце. Можливо, це було пов’язано з планами переміщення на правий берег Воєводівки.

З часом землі почали переходити до все дрібніших землевласників. Доводилося чути, що один із поміщиків, який володів Воєводівкою, що на той час вже була на правому березі Борової, мав маєток на березі річки, навпроти Щедрищевого. Ніби він мав прізвище Щедрищев. Після його смерті люди, які жили у його маєтку, переселилися на лівий берег і перенесли із собою назву Щедрищеве. Дійсно, навпроти нинішнього Щедрищевого була Варварівка, але ж тільки до кінця XVIII ст. А потім вона перемістилася туди, де знаходиться і зараз. Я про такого поміщика не чув, і не вірю у її переселення в Щедрищеве. На жодній з карт на місці Щедрищевого у ХІХ ст. не показано ніяких поселень.

Я більше вірю у те, що назва урочища Щедрищеве-Головинівка пішла від прізвища лісника, який доглядав за лісом цього урочища. Це саме той ліс під номером 18 на плані 1780 р., який колись належав солеварам. На військово-топографічній карті 1861 р. на північний схід від місця сучасного Щедрищевого позначено дім лісника. Ще з часів, коли ліс уздовж Єрика був «казенним», там жили лісники. Напевно той лісник Щедрищев доглядав за територією не лише лівого, а й правого берега Борової, де колись була територія Головинівки. Тому й уся підконтрольна йому територія отримала назву «урочище Щедрищеве–Головинівка». От ця назва й увійшла до документів на виділення землі при забудові селища у 1949 р. А складова назви урочища Щедрищеве–Головинівка, яка стосувалася лівого берега Борової, і стала назвою нового селища.

1784. «План части Екатеринославского наместничества Бахмутского уезда с показанием казенных и владельческих селений и означением на оном казенных лесов в разных местах состоящих». (РГВИА, ф.423, оп.1, д.34)

Зеленим кольором я навів межі лісового урочища Головинівка-Щедрищеве, яке включає ліс села Головинівки і ліс колишніх солеварів, червоним помічено місце лісництва. Навколо цього лісництва і виріс мікрорайон Сєверодонецька Щедрищеве. І нині там розташовується Сєверодонецьке лісництво ДП «Сєвєродонецьке лісомисливське господарство».

Додам, що земля ця дуже щедра на різнотрав’я, соснові бори, березові, липові та дубові гаї, гриби, суницю, ожину, кущі глоду, горобини, терену, бруслини. А ще в селищі живучі народні звичаї і традиції, одна з них – щедрівки на Різдво Христове та Старий новий рік. І люди тут щедрі на добрі справи. Тож назва цього «віддаленого мікрорайону Сєверодонецька» Щедрищеве цілком виправдана.