Топонімічна історія: Боровеньки

Топонімічна історія: Боровеньки

У назві села можна бачити історію його утворення: не Боровенька, а Боровеньки – у множині, ніби багато маленьких Боровеньок об’єдналося в одне село. Село розтяглося уздовж річки Борової та Сухого Яру поблизу соснових борів та дубових і березових гаїв, ніби гриби боровички.

Історія села почалася з Ново-Боровського юрта, на території якого виник Новий Боровський городок. На початку XVIII століття жителі Боровського городка утворили на річці Боровій Ново-Боровський юрт. Перед Булавинським повстанням частина жителів Боровського городка поселилася тут, і виник Новий Боровський городок. 12 жовтня 1707 року загін К. Булавіна вступив у Старий Боровський городок і схилили боровчан на свій бік. У документах Булавинського повстання сказано: «А передались ему, Булавину, их казачьи городки по Донцу: Трехизбенской, да Старое и Новое Боровское, да Новый Ойдар, Шульгин, Белянск, и пошли с ними ж». Документи свідчать, що в той час Старий і Новий Боровські городки були вже двома різними поселеннями, у кожному із яких був свій отаман.

Після придушення Булавінського повстання каральні загони здійснили жорстоку розправу над його учасниками, а донським козакам було заборонено селитись тут. Найбільш активні з них були страчені або вислані на каторжні роботи в Азов. Землі ж розорених городків передавалися іншим відомствам і господарям. Вихідцям з російських земель селитись тут не дозволялось, щоб не приставали до донського козацтва.

Указом Петра І від 5 липня 1709 р. земля Ново-Боровського передавалася Святогорському Успенському монастирю. Однак до монастиря указ не дійшов, бо втрутився губернатор Азовської губернії Іван Толстой, який сам накинув оком на ці землі. Він звернувся до царя з чолобитною, в якій просив віддати йому ці землі. І такий указ 5 червня 1710 р. було підписано. Але відмежувати територію не встигли, бо за Прутським трактатом 1711 р. Росія мусила повернути Туреччині Азов і зруйнувати ряд фортець у Приазов’ї. Толстой втратив посаду губернатора, йому стало не до Боровських земель, а за два роки він і помер.

А деякі борівчани, які уціліли після поразки Булавинського повстання, коли все стихло, почали селитися у Новоборовському юрті хуторами. Про це згадується у скарзі старця Донецького монастиря Філімона Бахмутському коменданту Львову на те, що «Боровские жители на их Новоборовской земле за межевыми гранями построили хутора и распашными их землями и сенными покосами владеют».

Можливо, і назва Боровеньки пішла від тих невеличких хуторів, що розташувалися вздовж річки Борової у лінію, утворивши одне село. У документах XVIII ст. село іноді називалось Боров’яки. Теж у множині, що свідчить про походження назви від кількох хуторів, які виникли на березі річки Борової, ніби гриби у лісі.

Але назву Боров’яки дали вже нові поселенці, якими стали «казенные малороссияне», що заселяли цю територію. Академік Гільденштедт, який бував у цих місцях у 1774 році, писав, що Боровенька і слобода Мостки, яка знаходиться у 40 верстах вище по Боровій, «населены малороссиянами и некогда принадлежали монастырю. Теперь же отобраны в казну и причислены к Бахмутскому округу. Обеими ведает гусарский ротмистр, живущий в Боровеньке». Відібрані в казну – означає, що під час секуляризації 1764 року землі церковні і монастирські передавалися у відання державної Колегії економії, а селяни з монастирських переходили в розряд «економічних селян». Тепер вони платили не оброк церкві, а 1,5 рубля подушного окладу державі.

У1804 році в слободі Боровенька було 310 дворів військових поселян, де проживало 835 чоловіків та 822 жінки. Проживання тут військових поселян з малоросів указує на те, що їх переселили з Лівобережної України. Так виконувалася воля Петра І – не давати можливості донським козакам розширювати свою територію.

З 1825 року за проектом О.Аракчеєва почалася організація військових поселень, в яких жителі поєднували військову службу з господарською діяльністю. Боровенька увійшла до 3-го Кавалерійського округа, 1-ї волості з центром у Ново-Астрахані. Жителі належали до складу 2-ї Кирасирської дивізії. Для військових поселян навіть будинки будували компактно. Тут вже ніяких хуторів бути не могло, бо на сільськогосподарські роботи, на військову муштру, обід, сон – все по військовим командам під звуки труби і барабанів.

У військовому селі при компактному проживанні назва писалася як Боровенька. Хоча іноді на картах і в документах за старою звичкою писалося і Боровеньки. Військові поселення після кількох трансформацій були ліквідовані у 1867 році.
До Другої світової війни село розросталося уздовж річки Борової і Сухого Яру. Річка, дороги і рельєф місцевості ділили село Боровеньки на 7-8 окремих маленьких поселень, ніби маленькі Боровеньки. І в першому виданні «Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 вересня 1946 року» було офіційно зафіксовано назву села Новоастраханського району – Боровеньки.

З того часу за селом закріпилася назва Боровеньки, як пам’ять про перші хутори над річкою Боровою, що появилися після Булавинського повстання, та непросте й призабуте минуле села.

Для Сєверодонецьк-online

Комментарии для сайта Cackle