Гаврилівка як пам’ять про Гаврилу Суханова

Невеличке село Гаврилівка розташувалося навколо балки Великий Суходол, яка впадає в річку Борову з лівого берега, в районі села Боровеньки. І ніколи воно великим не було. Чи ж може бути великим поселення, яке виникло не біля річки? Назва балки Суходол вказує, що балка суха, річки в ній не було, хіба що рівчак з талою та дощовою водою. Але ще півстоліття тому Гаврилівка була центром сільської Ради, якій підпорядковувалися сусідні села Нижній Суходіл, Олександрівка, Пурдівка, Чабанівка. Хоча й тоді у ній жило не більше 250 жителів.

Першопоселенцям Гаврилівки довелося копати колодязі. В книзі «Экономические примечания на Старобельский уезд 1804 г.» так і написано: «Жители оной деревни довольствуются водою из вырытых колодецев, которая как людям, так и скоту здорова».  

Наведена цитата відноситься до «Деревни Песчаной, владения надворной советницы Катерины Ивановны дочери Сухановой». От тільки в книзі, звідки взята цитата, укладач допустив помилку, прочитавши у старому документі ім’я Матрона як Катерина. Так само він написав і в описі Смольянинівки, якою теж володіла Матрона Іванівна Суханова. А про Смольянинівку нам відомо більше, знаємо, що Смольянинівка дісталася Матроні Іванівні Шабельській, яка у першому  шлюбі була Павлищевою. Після смерті чоловіка вийшла заміж за Гаврилу Олексійовича Суханова. Утім, Матрона чи Катерина – не головне. У даному випадку важливо, що чоловіком її був Гаврила Суханов. І ділянка землі, на якій виникла Гаврилівка, належала йому. Це зафіксовано в Генплані 1780 року, в експлікації до якого написано «Пустошь Пещаная майора Гаврилы Алексеева сына Суханова». Через це і село Піщане ще називали іноді Піщаною Гаврилівкою.

Про Суханова і заснування ним Гаврилівки писала Ново-Астраханська газета «Вперед» 7 листопада 1957 р. Це ще в часи, коли Гаврилівка відносилася до Ново-Астраханського району. Але вірити цій газетній публікації не варто. Тут вигадано все, крім прізвище засновника Гаврилівки Суханова. Навіть імені його не вказали, ні військового звання. Про дату сказано, що 250 років тому, значить у 1707 році. У той час тут ще господарювали донські козаки, які під проводом Кіндрата Булавіна тільки-но розпочали своє повстання. Хто б тут посмів поселитися у той час? А який це цар подарував йому землю за придушення якого повстання? Чому без подробиць? Газеті потрібно було до 40-річчя так званої Великої Жовтневої соціалістичної революції показати, що раніше селянам жилося погано, а зараз — добре, от і написали статтю про «великі перетворення».

Коли виникло село, точну дату не скажу. Але на генплані 1780 р. поблизу межі між Азовською губернією і Воронезьким намісництвом показано «Пустошь Пещаная майора Гаврилы Алексеева сына Суханова». У цій місцевості землю масово почали роздавати близько 1780 року. Роздавали з умовою заселити територію селянськими дворами, не менше 13 дворів на кожні 1500 десятин придатної землі. Одна з умов тримання землі — якщо за 10 років не заселив, то повертаєш землю. Секунд-майору Гаврилі Олексійовичу Суханову, який до 1780 року служив земським комісаром Азовської губернії, а у 1780-1781 рр  був воєводою у Торській фортеці, земля дісталась поганенька, зате багато.

Зазвичай додаток непридатної для обробітку землі становив невелику частку від придатної. Лише поручику Буракову дісталося непридатної землі вдвічі більше від придатної — 3000 проти 1500. Це територія, на якій зараз розташований Сєверодонецьк. Він її так і не заселив, на погану землю селяни йшли не охоче. У Суханова ситуація була трошки кращою — пустка Піщана містила 1800 десятин придатної і 2483 непридатної; у яру нічого ж не посадиш. Але ця «пустошь» теж довго стояла не заселеною, принаймні в описі до Атласу Катеринославського намісництва 1787 року вона ще значилася незаселеною пусткою. Можливо, йому ніколи було займатися заселенням, бо у 1781 його підвищили до прем’єр-майора і послали воєводою Павлоградського повіту.

Але у 1789 році він зумів купити у різних великоросійських намісництвах кріпаків і заселити потрібну кількість дворів, і землю у нього не відібрали. В матеріалах 7-ї ревізії 1816 року вона вже значиться «Деревня Пустошь Песчаная Гавриловка». Тут уже був побудований панський дерев’яний будинок і проживали дворові російські селяни з прізвищами Казмін, Мінаєв, Сусоєв, Федотов і ще один, прізвище якого прочитати не вдалося. Очевидно, що їх привезли з Воронежчини, де у Суханових теж були маєтки.

Для чого Гаврило Суханов брав тут не найкращої якості землю? Здавалося, міг би взяти десь в іншому місці, за місцем служби, а служив він у багатьох місцях. Я пояснюю це тим, що «пустошь Пещаная» була поруч із Смольянинівкою, якою володіла його дружина Матрона Іванівна, якій Смольянинівку лишив батько Іван Шабельський. З часом більшість території між Єриком і Великим Суходолом перейшла у власність сім’ї Суханових.

В газетній публікації про «великі перетворення» поміщик Суханов подається як деспот. Усе можливо, але даних про це немає. В часи заснування Гаврилівки він служив у різних місцях, тут постійно не проживав, можливо, через це й довго не заселялася Гаврилівка. Господарювала тут власниця Смольянинівки його дружина Матрона Суханова. В матеріалах 5-ї ревізії 1795 року вказано немало селянських сімей, які втекли зі Смольянинівки до 1790 року: Юхненко, Мигун, Овчаренко, Бейда, Коленко, Біличенко, Іваненко, Бондар, Ткаченко, Худоченко, Таранов, Танюк та інші.  Тож, можливо, життя тут медом не здавалося.

Але існувала й ще одна причина для втеч. Після знищення Запорозької Січі у 1775 р. почалася роздача південних земель офіцерам і чиновникам з умовою їх заселення певною кількістю дворів. Селяни стали дефіцитом, і новоявлені поміщики обіцяли селянам золоті гори і найкращі умови проживання в їх селах. Але було заборонено переманювати селян, а заселяти можна людьми із-за кордону, з Польщі. А Польща була одразу за Дніпром. Там їздили представники новоявлених поміщиків і агітували людей їхати до їх господарів, обіцяючи чудові умови. Тому багато селян зривалося з Катеринославщини та загалом зі східної України, і втікали «до Польщі», щоб потім повернутися до нового поміщика, який більше обіцяв.

На військово-топографічній карті 1861 року показано два хутора Гаврилівка, один має і другу назву — Єгоровка. Сучасна Гаврилівка розташована на місці цих хуторів, розташованих обабіч балки Суходол.
А в реєстрі 1835 року було вже навіть три хутора Гаврилівка, які належали дочці Анні, і синам Георгію (Єгор) та Гаврилі Гавриловичу. Важко визначити в честь якого Гаврила названо Гаврилівку, адже був ще один Гаврило Гаврилович, перший син від першої дружини, який рано помер. У той час поміщики часто називали села в честь своїх дітей. Тож у честь батька чи якогось із синів названо було Гаврилівкою «Деревню Пещаную Пустошь» сказати не берусь.

 В роду Суханових (пізніше — Суханових-Підколзіних) встановилося правило старшого сина називати Гаврилом. У випадку із Сухановими, у одного з Гаврилів Гавриловичів таке ім’я носив не старший, а молодший син, бо до народження молодшого старший вже помер. Цей Гаврило Гаврилович, який народився у 1784 р. і був форстмейстером (лісничим), мав ще й сина Гаврила, народженого у 1821 р.

А у Георгія Суханова, крім сестри Анни, ще й дружину звали Анною. Тож розбиратися в родоводі Суханових дуже непросто.

Традиція передавати своє ім’я старшому сину свідчить про бажання залишити в роду пам’ять про засновника роду. Будемо вважати, що село Гаврилівка лишилося від прем’єр-майора Гаврили Гавриловича Суханова нам на пам’ять — лишив свій слід на землі. Щоправда, в 20 кілометрах на північ від Гаврилівки є село Суханівка. Але то вже нехай лишається як пам’ять про Анну Суханову, дочку Гаврили Гавриловича, яка, схоже, заміж не вийшла і дітей не мала. Має ж лишитися на землі якийсь слід від людини.

А який слід на землі чи хоча б у чиїйсь пам’яті залишиться від нас?