КЛП — від слова «любити»

КЛП — від слова «любити»

«Почнемо з такої думки: в пору застою багато хто відчуває необхідність у певній віддушині в тяжкій атмосфері славослів’я, лицемірства, торжествуючої сірості. Клуби на зразок ваших давали людям таку можливість». Так почала розмову журналістка обласної газети «Прапор перемоги» Зоя Путренко у вже далекому 1989 році з керівниками неформальних об’єднань Сєверодонецька — Клубу любителів поезії і Клубу друзів кіно «Панорама». В часи «розвинутого соціалізму» 1970-1980-х, які інший керівник СРСР назвав «періодом застою», ці неформальні об’єднання по інтересам, як мені здається, додали щось в духовну атмосферу міста. До цих двох я б додав ще Клуб самодіяльної пісні, Літературне об’єднання при редакції міської газети, Народний театр ПК хіміків та, напевно, андеґраундний театр Шмаля, що народжувався тоді в підвалах міста.

Я був головою Клубу любителів поезії, тож коротко розповім про КЛП, як ми називали цю свою теплу компанію друзів, товаришів, добрих знайомих, які були не байдужі до поезії.

В середині 70-х років до Сєверодонецька прибувало багато молодих спеціалістів з великих культурних центрів. Вони й тут шукали спілкування і задоволення своїх культурних потреб. Я теж після закінчення Харківського політехнічного інституту в 1976 році приїхав працювати на «Азот» і у вільний час відвідував Палац культури хіміків. Якось після поетичного вечора, присвяченого творчості Володимира Маяковського, в залі лишилася група людей, щоб поспілкуватися і поговорити про те, що схвилювало. Поступово розмова перейшла на сучасну поезію. І хоч логічного завершення імпровізованої дискусії ми не досягли, проте зрозумілим стало інше: група майже незнайомих людей знайшла для себе сферу спілкування, однаково цікаву для всіх. Режисер народного театру Віктор Володимирович Ажиппо підкинув ідею об’єднатись любителям поезії.

Початок-30.11.76

Цей день – 30 листопада 1976 року ми і вважаємо днем народження КЛП. Першим головою клубу став режисер і актор народного театру Геннадій Дашковський. Він був гарним читцем і актором. Тож незабаром його запросили до професійного Вологодського театру. З того часу і до 28 листопада 1992 року, коли у журналі КЛП було зафіксовано останнє засідання під номером 224, клуб очолював я.

На засіданнях клубу обговорювали творчість поетів, нові книги і публікації, зустрічалися із письменниками та іншими творчими особистостями, готувались до виступів перед широкою аудиторією. А таких виступів було чимало, особливо на першому етапі. Серед них можна назвати творчі вечори і поетичні композиції, присвячені В. Маяковському, А. Вознесенському, Є. Євтушенку, С. Єсеніну, Ф. Г. Лорці та інші. Такі виступи відбувалися в Палаці культури, в цехах і гуртожитках “Азоту”. Звісно, що провідну роль у таких «виїзних» заходах відігравали члени клубу – бібліотекарі і працівники інших закладів культури, які завжди складали основу цього неформального колективу.

Неформальне спілкування і товариська атмосфера притягували сюди людей. Як на ті «застійні» часи, то тут можна було почуватися вільно, кожен мав можливість проявити себе, свої здібності і робив те, що міг і хотів, – ніхто нікого ні до чого не примушував: спілкувались за чаєм, святкували дні народження і традиційний «старий Новий рік», ділилися враженнями від побачених спектаклів і фільмів, випускали «Околопоэтическую газету» і машинописний журнал «Трижды три».

Були серед нас, звісно, і схильні до власної літературної творчості. Однак твори своїх членів ми майже ніколи не обговорювали. Для цього існувало літературне об’єднання при редакції газети, куди і ходили зі своїми віршами ті члени нашого клубу, яких цікавила професійна оцінка їх творів: Андрій Муренков, Олександр Никифоров, Леонід Романов, Тетяна Власова, Люба Афендікова. А журналіст Семен Перцовський, який у клубі виконував функцію «датського поета», бо легко експромтом писав віршовані вітання, оди, поеми, епіграми до різних клубних дат, пройшов «школу Курлата» уже давно.

Взагалі, творчих людей за весь період існування через клуб пройшло чимало. В першу чергу журналісти Семен Перцовський і Володимир Ведєнков із газети «Северодонецкий химик», Василь Соколенко і Зоя Саган з «Комуністичного шляху». А ще відомий у свій час радіожурналіст Володимир Міхельсон, який успішно поєднав професійну і клубну діяльність із захистом кандидатської дисертації по творчості К. Симонова. Та й багато інших цікавих особистостей в різні часи перебували у клубі.

Але, повторюсь, на поетичній творчості своїх членів ми не акцентували увагу. Проте, раз на рік, до дня народження клубу, надавалась можливість проявити свої літературні здібності на сторінках машинописного журналу «Трижды три» та інколи в стіннівці «Околопоэтическая газета». Був один випадок, коли засідання КЛП було присвячено нашому одноклубнику, – «Бенефіс Андрія Муренкова», з відкриттям «пам’ятника» бенефіціанту, з доповіддю «мурєнковєда» Перцовського і, звісно, читанням віршів самим Андрієм. На той час йому було 23 роки і він встиг прославитись на весь Радянський Союз тим, що популярний великотиражний журнал «Крокодил» надрукував у рубриці «Нарочно не придумаешь» фрагмент Андрієвого вірша з однієї із газет Воронежа. Андрій тоді навчався у Воронезькому університеті і там теж писав вірші. Вірш, у цілому, непоганий і «екологічно актуальний», а от фрагмент, вирваний із контексту, дійсно мало підпадав під поняття «соціалістичний реалізм». Тож редактора газети, який допустив друк цього віршу, не зрозуміли і звільнили з посади.

Відкриття пам’ятника Генію Муренкову         У конкурсі «мальчики» Вова, Женя і Юра

Відкриття пам’ятника Генію Муренкову                             У конкурсі «мальчики» Вова, Женя і Юра

Мало хто з сєверодончан знає, що на вершині піку Т. Шевченка на висоті 4200 метрів зберігається «Кобзар» з написом: «Т. Г. Шевченку від Сєверодонецького Клубу любителів поезії». Цей факт пов’язаний з іменем ще одного непересічного члена клубу – Марка Томчина.

Марк був членом першої зимової експедиції, яку здійснили альпіністи Дніпропетровська й Івано-Франківська у березні 1989 року на честь 175-річчя з дня народження поета. Керівником експедиції був майстер спорту, «сніговий барс» Олександр Зейдлер, а Томчин – його заступником.

Клубний бард Марк Томчин                    «Душа клубу» Світлана Попова

Клубний бард Марк Томчин                                                   «Душа клубу» Світлана Попова

Використовували ми будь-яку можливість поспілкуватися з діячами культури і письменниками, які приїздили до міста. Ми були серед ініціаторів запрошення Євгена Євтушенка до Сєверодонецька. У журналі клубу залишився його запис: «Клубу любителей поэзии. Не бойтесь, чтобы вас повесили за робкую любовь к поэзии! Ев. Евтушенко. 12 октября 1989 г.»

Побував у Клубі й чудовий поет і кінорежисер, лауреат Державної премії імені Т. Шевченка Микола Вінграновський та майже усі поети Луганщини.

Що ж приваблювало молодих людей до клубу? Мабуть, в першу чергу можливість спілкуватись з людьми, близькими по духу. Не всі, хто приходив до нас, залишалися надовго. Але більшість тих, хто лишилися в ньому, згодом реалізувалися в житті: на адміністративних чи інженерних посадах, в журналістиці, в підприємництві... Все ж клубна робота збагачувала інтелект, розвивала творчі здібності, розширювала кругозір. Бо вже від самого початку ми співпрацювали з іншими подібними неформальними об’єднаннями. Ірина Шевцова, яка в кінці 70-х років вела Клуб любителів живопису, була і членом КЛП, як і викладач інституту Олексій Новохатський – керівник Клубу друзів кіно «Панорама». Частими гостями у нас були режисери ПК хіміків Віктор Ажиппо та Інна Іванова, і, звичайно, поет Йосип Курлат.

Закономірно, що з нашого кола вийшли і деякі представники майбутньої міської влади. Так, наш незмінний секретар клубу Євген Черноног, який протоколював у журналі все, що відбувалось на засіданнях, став заступником міського голови. Тетяна Тишакова за час перебування у КЛП виросла від бібліотекаря до заввіділом культури міськвиконкому. Та й майбутній міський голова Володимир Грицишин був нам не чужий. У журналі КЛП зберігається фотографія ЦПУ цеха 1-Б з автографами членів зміни і написом «Уважаемому коллективу Клуба любителей поэзии от комсомольско-молодежной смены № 2 цеха Большого Аммиака 1-Б в знак признательности». У той час В. Грицишин очолював кращу комсомольсько-молодіжну зміну «Азоту», здається й області, про яку досить часто писали газети. Тож у нас відбувся вечір поезії зі зміною, очолюваною майбутнім міським головою.

Припинили ми свою клубну діяльність вже у 1992 році, після утвердження незалежної України, коли почалося нове життя, нові інтереси і нові проблеми... Але не припинили дружні відносини між собою і досі, хоч від дня заснування КЛП минуло вже 45 років.

 Вечір А. Вознесенського 

Вечір А. Вознесенського

 С. Каленюк, . Черноног, М. Вінграновський, С. Перцовський

“Вашому клубу – від душі. Микола Вінграновський – 85 рік. Літо.”
Зліва – направо: С. Каленюк, . Черноног, М. Вінграновський, С. Перцовський

Урочисте засідання відкриває Голова КЛП С. Каленюк

Урочисте засідання відкриває Голова КЛП С. Каленюк

До 10-ї річниці відкрито Музей КЛП

До 10-ї річниці відкрито Музей КЛП

Банкет з нагоди ювілею КЛП

Банкет з нагоди ювілею КЛП

Для Сєверодонецьк-online

Комментарии для сайта Cackle