Керівник Луганського обласного українського театру Сергій Дорофеєв: "Плануємо відновлювати роботу в іншому місті"

В 2022 році Луганський обласний український музично-драматичний театр знову став переселенцем. Після початку війни в 2014 році він перемістився до Сєвєродонецька і за 8 років створив нову історію, побудував відносини з глядачем та став відомим на всю країну. До відреставрованої будівлі театру приїжджали з гастролями як українські артисти, так і європейські. Зараз колектив розкиданий містами України і шукає нову домівку. Хочеться вірити, що тимчасову.

Ми поспілкувалися з директором-художнім керівником Луганського обласного українського музично-драматичного театру Сергієм Дорофеєвим про те, чим сьогодні живе колектив.

Як театр опинився у Дніпрі?

За тиждень до повномасштабного вторгнення ми обговорювали різні варіанти. Я зателефонував директору Дрогобицького театру і спитав, чи готовий він буде прийняти нас в разі гострої фази. Він погодився. Через тиждень почалося вторгнення, частина колективу поїхала до Дрогобича. Дістатися одним днем Дрогобича було складно, тому я і частина колективу зупинилися в Дніпрі. Директори з різних театрів України весь час дзвонили мені, запитували, як ми. Одним з них був директор Дніпровського театру драми та комедії. Ми з колективом приїхали до театру і декілька днів жили там. Потім вирішили тимчасово залишитися в Дніпрі, щоб вирішити, де ми будемо працювати далі. Частина колективу доїжджала до нас протягом місяця. Зараз це 25 осіб. Приблизно стільки ж в Дрогобичі. Частина розкидана містами України і закордоном.

В Дніпрі ви зіграли виставу «Хто я» режисера Станіслава Садаклієва в межах XXIV Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії». Як це відбулося?

Цей фестиваль, найбільший театральний форум в Україні, завжди проходив в Херсоні. Ми постійно їздили туди. В цьому році Херсон окупували росіяни і директор фестивалю закликав колективи зіграти вистави в своїх містах і нагадати про Херсон. Ми ще нагадали про Луганськ і Сєвєродонецьк. Наприкінці вистави зробили перформанс і вийшли в футболках «Луганськ. Сєвєродонецьк. Херсон». Грали в Дніпровському театрі драми та комедії.

Вистава «Хто я» була передостанньою прем’єрою в Сєвєродонецьку, яка пройшла в лютому. В Дніпрі довелося її трохи переробити. Бо вдома то було на великій сцені, а тут нам її довелося адаптувати на малу сцену. Звісно ж, не було декорацій та костюмів. Довелося підбирати це все. І користуватися тим, що є в театрі.

Глядачі були здебільшого з Луганська, Сєвєродонецька, Рубіжного, Лисичанська і так далі. Люди дізналися і потягнулися до нас. Це було щемливо. Ти в іншому місті, в іншому театрі, але розумієш, що це не гастролі. Проте відкриваються двері і ти впізнаєш багато облич, всі до тебе вітаються. Дуже тепла домашня атмосфера.

Плануєте ще робити вистави у Дніпрі?

Плануємо відновлювати роботу театру, але це буде не Дніпро. Це буде інше місто. Зараз розглядаємо декілька варіантів переміщення театру в інше місто. Щоб розміститися по приміщенням, по житлу.

Ви сприймаєте це як переїзд чи тимчасове переміщення?

Поки що я сприймаю як тимчасове переміщення. Але час все розставить по місцях. І буде видно, що робити далі.

Театр в Сєвєродонецьку можна повернути до життя? У вас є інформація з міста?

В Сєвєродонецьку повернути будівлю театру до життя неможливо. Це тільки якщо відбудовувати наново чи брати за основу ті стіни, що там залишилися. Він вигорів з середини повністю. Залишилися тільки стіни і декілька вцілілих кабінетів.

Я думаю, що якщо і повертатися, то, мабуть, до Луганська. В Сєвєродонецьку це буде складно зробити. Тим більш, я думаю, що війна досягла такого піку, що або все повертати…Або все повертати.

Не боїтеся втратити свого глядача?

Не боїмося цього. Коли ми переїхали до Сєвєродонецька, не можу сказати, що одразу почали до нас ходити виключно луганчани. І що їх була більшість. До нас приходили і сєвєродончани, і жителі інших міст. Починаючи з 2015 року, коли почали активну роботу, не було постійної однорідної аудиторії. Це були різні люди. Але за 8 років ми налагодили комунікацію і в нас з’явився свій глядач. Це був великий шлях. Ми намагалися бути різними і цікавими всім. Тому я думаю, що і в іншому місті з нашим багажем нам не буде складно з глядачем. Зараз є велике емоційне навантаження. Але алгоритм дій в нас є.

Відомо, що частина колективу зараз боронить нашу країну. Розкажіть про них.

У нас двоє хлопців в ЗСУ і хлопець в Нацгвардії. Зокрема, головний режисер театру Максим Булгаков.

Складно без головного режисера?

Без головного режисера складно і ми чекаємо на його повернення. І збираємо гроші на допомогу своїм хлопцям на передовій.

На початку організували внутрішній волонтерський центр, який збирав гроші. Ми закривали питання по амуніції та іншому. Але чим більше триває війна, тим більше з’являється затрат. Почали допомагати і підрозділам, в яких служать хлопці. Коли перестали справлятися самі, звернулися по допомогу до глядачів. З їхньою підтримкою вдалося вирішити питання з автівкою. Величезна подяка їм за це.

Фото зі сторінки Сергія Дорофеєва в Фейсбуці