“Могутність” “другої армії світу”, “дірявий” котел, та “безлюдний” референдум. Аналіз фейків роспропаганди початку липня

Разом з Центром стратегічних комунікацій та Grawa Media зробили для вас добірку фейків російських пропагандистів початку липня та проаналізували заяви окупантів.

117 км за 131 день. Про “могутність” “другої армії світу”

Міністр оборони рф Шойгу на зустрічі з Путіним заявив про повне “звільнення Луганської народної республіки”. Той за “перемогу” присвоїв звання “героя росії” двом командувачам окупантських угруповань та дав наказ відпочивати підрозділам групи з красномовною назвою “Центр”, що брали активну участь у боях на Луганському напрямку. Усе це відбулось 4 липня. А так звана “спецоперація” розпочалась 24 лютого.

А тепер про “перемогу”. Відстань від Луганська до Лисичанська майже 117 км. Їх можна проїхати на авто за 1 годину 56 хвилин. Щоб подолати цей довгий шлях російській армії знадобився 131 день. Єдина більш-менш формалізована військова “перемога”, звісно, тимчасова, у війні з Україною обійшлася Путіну у понад 36200 бійців, 1589 танків, 3 754 бойових броньованих машин, 804 одиниць артилерійських систем, 246 РСЗВ, 105 систем ППО, 217 літаків, 187 вертольотів та решти "дрібниць" на кшталт крейсера "Москва".

І це все, що потрібно знати про “непереможну і легендарну другу армію світу” в Україні. Решта – пропаганда у стилі “ми бережемо мирне населення Луганщини” та фейки на кшталт “замінованого нацистами заводу “Азот” у Сєвєродонецьку”.

В історії цієї війни буде просто зафіксовано висновок: “вихід на адміністративні кордони ЛНР” до яких з Луганська було 117 км зайняв для російської армії 131 день. До того ж росіяни, за словами голови Луганської ОВА Сергія Гайдая, все ще не можуть закріпитися на адміністративному кордоні області, тривають бої на околицях. 

Знищення грузинських бійців під Лисичанськом

Російські ЗМІ із посиланням на заяву офіційного представника міністерства оборони росії Ігора Конашенкова поширили інформацію, згідно з якою, російська сторона у боях за Лисичанськ знищила бійців грузинського легіону, що боронили місто.

Ці заяви про знищення грузинського легіону, який воює в Україні, не відповідають дійсності. Інформацію спростували командир легіону Мамука Мамулашвілі та грузинський військовий Леван Піпія. Вони повідомили, що всі члени “Грузинського легіону” живі та неушкоджені, а російські спецслужби поширюють дезінформацію про їхнє знищення.

Де ж обіцяний "Котел"?

Ще у травні російські військові експерти почали розганяти істерику про неминучий “котел” в агломерації Сєвєродонецьк-Лисичанськ. Писали, що “за різними даними, у Лисичанську та Сєвєродонецьку фактично заблоковано від 9 до 11 тисяч українських військовослужбовців із різних частин та підрозділів”. Також пропагандисти повідомляли, що Сєвєродонецький «котел» нібито послаблює рішучість Європи.

Насправді ж жодного "котла" не трапилось. Українські сили оборони організовано відійшли на раніше визначені позиції: Сіверськ, Соледар, Бахмут. Адже з військової точки зору утримувати Лисичанськ, а до того Сєвєродонецьк просто не було сенсу, адже самого міста вже фактично немає. Воно повторило долю раніше “звільненого” Маріуполя.

А що є:

• Основні сили окупантів сковані, їм нанесені величезні втрати.
• Виграно дуже потрібний час для подальших постачань західного озброєння та вдосконалення другої лінії оборони.
• Створено умови для наступальних дій на інших ділянках фронту.
• Українське військово-політичне командування утрималось від сталінського принципу “ні кроку назад”.
• Логіка Києва проста: буде армія – будуть повернуті території. Не буде армії – не буде територій.

В очікуванні безлюдного "референдуму"

Ватажок так званого "ЛНР" Пасічник вже заявив, що “на керівні посади у Лисичанську призначатимуться досвідчені, підготовлені до цього люди, не виключено, що з представників колишньої адміністрації”.

У фейковій республіці вже заговорили і про майбутній референдум про входження ще невідомо до складу чого, бо цього не знають і в кремлі. Адже, якщо й надалі армія Шойгу буде “парадно крокувати” 117 км за 131 день, то невідомо до чого і куди це все доведе. Хоча у Херсоні, наприклад, вже озвучили дату 11 вересня.

Насправді ж в окупантів на “визволених територіях” крім інших проблем є найголовніша – “легітимізація” ними ж призначених місцевих колаборантів.

Але, де ж знайти людей, б прийшли на “референдум"? Адже дивним чином у тому ж Лисичанську на “визволення від київських нацистів” станом на 2017 рік чекало, за сурковськими підрахунками, 100 тисяч мешканців. А зараз, коли цей “світлий час настав”, їх всього чомусь лише 10 тисяч. Тобто, дев’ять з десяти лисичан “визволителів” не дочекались.

У Сєвєродонецьку ж цей процент ще менший. За словами голови Луганської ОВА зі 120 тисяч жителів у місті залишилось 10 тисяч. А тих, хто обіймався з кадирівцями, й того меньше.
Звичайно, цифри підтримки населення будуть “малювати”. Але звідки ж взяти 100-тисячне населення Лисичанська, стільки ж Сєвєродонецька, майже 57-тисячне Рубіжного та решти інших менших міст “звільненої” Луганщини?

По-перше, стільки об’єктивно не “накаруселити”. По-друге, якщо Москва вирішить звернутись до своєї улюбленої електоральної іграшки під назвою “електронне голосування”, то анонімусам та кібер-військам всього світу буде чим зайнятись. Є третій шлях – ”парламентське” голосування, але з огляду на різні неприємності, які регулярно трапляються з різноманітними новоявленими “народними обранцями”, і тут немає жодної гарантії.