«Ми поховаємо тебе як солдата, бо ми – переможці». Як окупанти впроваджують книги військових злочинців у школах Луганщини

У лютому цього року з’явилася інформація про те, що загарбники готуються ввести до навчального процесу окупованої Луганщини «твори» «військових письменників», які є учасниками війни проти України. Зокрема, російського бойовика Андрія Тузникова та луганського "ополченця" Віталія Кисельова, які написали книгу «У пошуках зими». Наразі книги вже збираються передати у навчальні заклади. Автори кажуть, як колись Буквар вчив любити Батьківщину, так нова книга продовжить це робити. І що вона – про час героїв. У їхніх книжках "ополченці" – то інтелектуали, які вчора брали участь у воєнних злочинах, а сьогодні, наприклад, є викладачами.

SD.UA проаналізували, про що пишуть новоспечені письменники та що про них відомо.

Бойовик та найманець Андрій Тузников

Одним із таких «письменників» є бойовик Андрій Тузников – російський військовий злочинець, який ще у 2014 році брав участь у захопленні та руйнуванні Луганського аеропорту.

Тузников

Про нього відомо не так багато, але певну інформацію розповів луганський пропагандист Гліб Бобров. Можна сказати, що Тузников – професійний найманець.

«Щоправда, Тузникова молодим і новим можна назвати з великою натяжкою. Практично мій товариш по службі — окрема група прикордонних військ російської федерації у республіці Таджикистан. Їхня база була розташована в Калаї-Хумб — село, центр Дарвазького району Гірничо-Бадахшанської автономної області Таджикистану, але працювали вони якраз у нас — у провінції Бадахшан, під рідним практично Файзабадом», - каже Бобров.

Бобров

Після у Тузникова були Югославія та кілька відряджень на Північний Кавказ.

«І, нарешті, Луганськ: літо 2014 року — бої у Вергунці, Металісті, гольф-клубі, аеропорті. До речі, перша людина, яка увійшла до аеропорту, саме Андрій. Точніше, цих людей було двоє. Але інша людина загине за місяць в Алчевську», - фіксує Бобров «військові мандрівки» свого приятеля.
Нібито Тузников пише давно, «публікується у товстих журналах». Ми не знайшли значного літературного сліду цього письменника. Складається враження, що його розкрутили саме під масштаби «лнр», бо у медіа про нього є дуже мало. Але трохи оповідань можна знайти у вільному доступі.

Взимку у медіа окупованої Луганщини опублікували його оповідання «Палаючий захід сонця» про луганський аеропорт, написане у кращих пропагандистських традиціях.

Автор, який сам був там, визнає, що бої були запеклими. Наводимо уривки оповідання мовою оригіналу.

«И здание было разбито снарядами, кроме первых двух этажей. А земля и асфальт вокруг него были черные от огромной температуры, которая возникла здесь во время огненного шторма», - пише Тузников.

Оповідання схоже на майже автобіографію, де автор визнає, що звик жити у стані війни та шукати постійних ворогів. Щоб реалізувати щось таке, що сидить всередині та не кожному випадає щастя то випустити назовні. Мабуть, мова про жорстокість, якою славиться російська загарбницька армія.

«И Жорка был счастлив, что и он — та частица, та монетка, которой Родина расплачивается с врагами. «Эта война — лучшее и самое ценное из того, что подарила мне судьба, — прошептал Жорка. — И этот бой за аэропорт — лучшее доказательство этому. Потому что что-то, что двигало наши ударные батальоны на смерть, было сильнее нас. И это «что-то» есть в каждом из нас, но не всегда нам выпадает счастье это «что-то» реализовать», - пише автор.

Вказує він і чеченський досвід. Де також були неприглядні моменти.

«И тогда он вдруг вспомнил, как в Чечне, во вторую кампанию, их бригада проходила через Элистанжи, через Октябрьское на Ца-Ведено. Было пять часов утра, когда бронеколонна, лязгая траками, двигалась через контрольно-пропускной пункт Октябрьского, и часовой, молодой десантник, совсем еще мальчишка в бронежилете и каске, подбегал к ревущим дизелями БМП и кричал людям, угрюмо сидящим на броне. «Пацаны! Какие войска?! …Пацаны! Какие войска?!» Они тогда промолчали. И механик-водитель обдал солдата дымом из инжектора и летящей из-под металлических траков грязью так, что часовой успел заметить лишь надпись, сделанную белой краской на корпусе поверх бойниц для десанта — «Бродяга из Сибири», - пише Тузников.

Також він патетично зображує патріотичний вогонь у серцях.

«Наши боевые машины в тысячи раз увеличили наши силы и помогли раздавить противника. Но лишь пылающий в наших сердцах огонь, был способен подавить их волю к сопротивлению», - пише автор.

Цікавий момент з зображенням поведінки з загиблими. З одного боку Тузников визнає, що українська армія зробила все, прорвавшись у пекло, щоб забрати живих. Але не може стримати зловтіхи з того, що нам не вдалося вивезти померлих на полі бою.

«Они бросили убитых товарищей и личные вещи, но уже двадцать часов сидели здесь, под землей, и у них не было другого выбора, кроме того, который они сделали: просто все бросили и уехали на пробившемся к ним сквозь артобстрел бронетранспортере. Но им все же удалось спастись. Да им повезло. О них не забыли. Пошли на риск. Послали бронетранспортер и вывезли», - йдеться в оповіданні.

Ба більше– він вступає у діалог з тілом загиблого та віддає йому шану, але не забуває додати про «великодушие» та силу росіян.

«Я не в обиде на то, что ты молчишь. Возможно, ты упрекаешь меня в том, что я тебя совершенно не знаю. И поэтому не имею права так обращаться к тебе. Отнюдь. Мы с тобой в отношениях. Мы бились двое суток не на жизнь. И наш штурмовой батальон взял аэропорт. А ваши ушли. И ты убит. И поэтому молчишь. А я жив и могу говорить с тобой, и это справедливо. Но не огорчайся: ты убит в честном бою, и это хорошая смерть. Смерть настоящего солдата. Жалко, конечно, что тебя так бросили. Но на броне не было места, а проигравшие войну не думают о своих павших», - каже автор.

І додає: «Мы похороним тебя как солдата. Мы великодушны, потому что мы победители».

Також в окупованому Луганську представили виданий у росії роман військового злочинця Андрія Тузникова «У пошуках зими», написаний у співавторстві з його «товаришем по службі, героєм «російської весни», одним із командувачів «народної міліції лнр» та «легендою луганського ополчення» Віталієм Кисельовим. Останній зазначив, що це перша книга майбутньої трилогії. Тобто пропагандистські плани в окупантів доволі амбітні.

«Ополченець» - «інтелектуал» Віталій Кисельов  

Він - учасник оборони Луганська та боїв за Луганський аеропорт з боку бойовиків на позивний «Комуніст», заступник командувача «народної міліції лнр» у період Чорнухино-Дебальцевської операції, учасник спеціальної військової операції (сво).

 Кисельов

Кисельов також позиціонує себе як військовий експерт, учасник проєкту з пошуку нацистських злочинців «Шлях Візенталь», а також - старший викладач кафедри світової економіки Луганського державного університету імені В. І. Даля, за версією окупаційних ресурсів. Цікаво, де він встиг набути економічного досвіду з таким воєнним бекгрундом. Відомо, що він закінчив ПТУ, потім ЛДУВС. У деяких змі його навіть називали заступником ректора Луганського державного університету, а ще в деяких - завідувачем військової кафедри «Луганського державного університету». Зараз він пише дисертацію.

«Я, наприклад, викладаю економіку на кафедрі світової економіки. Це цінний досвід спілкування із молоддю. Крім того, готуюся до написання дисертації, щоб показати: командири "ополчення" — не божевільні з автоматами, а інтелектуали, які кинули виклик обставинам заради захисту свого дому та майбутнього. Це важка, але важлива праця. Сподіваюся, наші історії стануть частиною художньої літератури, яка буде доступна не лише дорослим, а й молодому поколінню — у школах, вишах, бібліотеках. Як колись „Буквар“ вчив нас любити Батьківщину з перших літер, так і ця книга, створена в «лнр», стане новим кроком», — каже письменник.

Він також любить патетично згадувати бої Чорнухино-Дебальцевської операції та позиціонувати себе як «прапор».

«Це була битва з переважаючими силами ЗСУ — майже один до десяти. Причому мова не лише про особовий склад, а й про техніку. До січня 2015-го противник використав авіацію, РСЗВ, артилерію, перші БПЛА. То була повномасштабна війна. Але важливіше інше: "ополченці", якими я командував, дивилися на мене як на прапор. Вони вірили, а я беріг їх, виконуючи завдання з мінімальними втратами або зовсім без них. Це випробування вогнем викувало мене. Тоді я усвідомив: починається велика політика, а на мої плечі лягає відповідальність за людей та землю Донбасу. Ми вистояли. Це був важкий бій, але бій переможців», – казав він у змі.

Автор згадує, що траплялися випадки, коли підрозділи відмовлялися йти вперед. Доводилося оперативно замінювати командирів, запроваджувати резерви.

Він готує нас до того, що книг буде багато, адже його веде сам янгол-охоронець.

«З 2018 року мене просили про це друзі та товариші по службі. Треба було внутрішньо дозріти. Це художній роман зі збірними образами — читачі впізнають у героях себе, своїх близьких. Крізь сюжети пройде історія Донбасу, віра — я православний християнин, це для мене важливо. Навіть ангел-охоронець, який вів мене до цієї праці. Книг буде багато - вони збережуть пам'ять про простих людей, які взяли зброю», - сказав він.

До речі, у 2024 році на нього стався замах у Луганську. Тоді камери спостереження зафіксували людину, яка прикріпила близько 500 грамів вибухового пристрою до його машини. За даними російського телеграм-каналу Shot, напередодні під чорною «Тойотою Ленд Крузер» Кисельова виявили пристрій з електронним детонатором та білою речовиною. Самого Кисельова на цей момент у машині не було.

«У пошуках зими»

«Автори» кажуть, що свідомо обрали художній формат, бо документальний був просто неможливий.

«У пошуках зими»

Своєю ж задачею вони ставлять зберегти пам’ять через мистецтво. І показати – що "ополченці" не забуті. Багато хто з них продовжує вчитися, каже Кисельов.

Бобров зазначив, що книга написана «добротною російською мовою». І вона – про час героїв.

«Герої російської весни та "ополчення" в особі авторів книги наочно демонструють позитивне професійне та духовне зростання та розвиток ветерана в умовах нашої «республіки»: вчорашній "ополченець" нині викладач найпрестижнішого вишу «лнр», здобуває другу вищу освіту, готує дисертацію, видає першу книгу. Воістину — час героїв», — пояснив свою думку Бобров.

Частина тиражу книги буде безкоштовно передана до бібліотек, включаючи бібліотеки прифронтових територій, та до навчальних закладів самопроголошеної «лнр».

«Книжка розрахована багато в чому на молодого читача, але роман про теперішній час. З Віталієм Вікторовичем Кисельовим ми зустрілися в оточеному Луганську влітку чотирнадцятого року. Познайомив нас начальник штабу «міністерства оборони лнр» Сергій Іванович Козлов», - сказав Тузніков.

При цьому Тузников згадує некрасиві подробиці цього знайомства, коли вони захопили у полон українця.

«Тоді командуванню терміново потрібна була «мова» — полонений ЗСУ чи іншого збройного формування України, бажано офіцер. Позиції підрозділу під командуванням Кисельова були близько до окопів батальйону „Айдар“ біля села Красний Яр, що під Вергункою. Ми вибрали саме ділянку між селом Хитрово та Красним Яром. Так розпочалося наше знайомство. Полоненого взяли за кілька днів: він на УАЗику віз продукти та воду, зупинився вийти з машини по нужді, тут ми його й зловили. На червоній „п'ятірці“ Кисельова відвезли до військкомату, там тоді був штаб, і передали командуванню», — згадує автор.

Можна подумати, що ці твори ніхто не буде читати, що така патетична форма не знайде свого читача у 21 столітті й що це все заради пропаганди, але окупанти вже хваляться, що оповідання Тузникова, яке вони виклали в телеграмі, набрало понад 400 тис. переглядів.

Як зазначили у Центрі національного спротиву, таким чином окупанти намагаються змалку прищепити дітям на ТОТ спотворене бачення історії російсько-української війни та виправдати злочини рф проти українського народу.