Волонтер з Лисичанська підтримує переселенців на Київщині та збирає гроші для військових

Олексій Горленко - двічі переселенець. До 2014-го року жив в місті Довжанськ (Свердловськ) на Луганщині. Після окупації рідного міста хлопець переїхав до Лисичанська. Там він і розпочав свою волонтерську діяльність.

“Коли приїхав до Лисичанська - зовсім не розумів, що мені робити. Я пішов до волонтерського центру, а там мені запропонували, чи не хочу я допомогти. Я приєднався до волонтерів і це надало якоїсь мети в житті, допомогло не опустити руки, не заглибитись у свої проблеми. Тому зараз я завжди раджу переселенцям не впадати у відчай,а швидше шукати роботу, чи заняття, де вони могли б бути корисними. Щоб не було зайвого часу жаліти себе”, - розповідає Олексій.

Під час роботи з різними волонтерськими організаціями, хлопець подорожував Луганщиною, допомагав людям у Попаснянському районі, в населених пунктах поблизу лінії розмежування. Разом з однодумцями, вони створили громадську організацію “Міст 3.10”, співпрацювали з благодійниками, розробляли проєкти допомоги ВПО. Олексій призвичаївсь до життя на новому місці та навіть купив у Лисичанську квартиру.

“Не було повного розуміння, що повномасштабна війна дійсно станеться. Якось розслабились усі, не дивлячись на постійну конфронтацію та загострення протягом останніх місяців. Хотілося жити, мати свою нерухомість. А зараз, єдине у чому я впевнений, ніколи не придбаю квартиру чи будинок в Україні. Ну може лише, якщо стану мільйонером і гроші не матимуть значення. Багато з переселенців, що приїхали у 2014-му в Луганську, Донецьку, Харківську, Київську та інші області, вдруге в житті втратили все”, - каже волонтер.

За словами Олексія, маючи вже досвід переселенця, вдруге це сприймав не так важко. В перший же день війни він твердо впевнився, що потрібно виїжджати з міста. Лише з однією валізою вони з колегами виїхали з Лисичанська.

“Я тоді сказав, ви розумієте, що ми ніколи сюди не повернемось. На мене усі дуже образились. Ми тоді думали, що поїдемо на кілька днів, а тепер знайомі кажуть, а ти, здається мав рацію. До всього можна призвичаїтись, головне - займатися улюбленою справою”, - згадує Олексій.

Попри волонтерство, Олексій очолив проєкт «Соціально-психологічна підтримка мешканців Луганщини та інших регіонів, які зараз страждають від бойових дій внаслідок війни в Україні» в Червонограді на Львівщині. Втілити його планували до початку війни. Зараз, переселенці з Луганської області разом справляються на байдарках, займаються творчістю, отримують психологічну допомогу в Червоноградській громаді.

“Ми мали велике сподівання на те, що втіленням проєкту із соціально-психологічної реабілітації ветеранів та вимушених переселенців займатимемося у Червонограді і Лисичанську водночас. Але сталося, на жаль, не так. Ворог підійшов досить близько до Лисичанська, що змусило майже усіх мирних мешканців покинути місто. Я спочатку добрався до Луцька”, - розповідає волонтер.

За його словами, соціально-психологічна реабілітація для людей, які вирвалися із кривавих лап війни – це чи не найважливіший аспект. Бо дуже часто після прибуття на нову для себе територію їм важко зробити навіть таку нібито елементарну річ як піти до магазину за покупками.

“У Луцьку мені вдалося відвідати майстер-клас із гончарної справи, який організували для вимушених переселенців. Раніше до подібних заходів я ставився доволі скептично. Але тепер зрозумів, що вони приносять не лише задоволення, а й користь. Бо в той час, як я ліпив щось із глини, мій мозок практично абстрагувався від сторонніх впливів. Я був «тут і зараз», не думав про війну, падіння бомб та інший негатив, якого впродовж кількох місяців довелося побачити чимало”, - ділиться Олексій.

Волонтер подорожував містами України і тиждень тому зупинився в Києві. У складі благодійної організації він надає ВПО, які переїхали на Київщину, гуманітарну та юридичну допомогу. Каже, за консультаціями звертаються дуже багато людей, у всіх різні проблеми, своя історія. Запитують про допомогу, житло, виплати.

“У порівнянні з 2014-м роком зараз до переселенців набагато краще ставлення. Я пам’ятаю відношення місцевої влади Лисичанська до нас тоді. Це було повне нерозуміння ситуації, потреб ВПО. Зараз з цим простіше, але є й багато труднощів. Суму допомоги збільшили, але багато хто з переселенців її не отримує. Людям важко пристосуватись до реальності, важко знайти житло. Та все залежить від місця, де вони зупинились. Є громади, які перенасичені людьми, а в інших навпаки - є житло, багато гуманітарки, але туди чомусь ніхто не їде”, - каже волонтер.

Одним з напрямків діяльності Олексія є допомога військовим. Разом з колегами, міжнародними партнерами та знайомими збирають гроші та купують необхідні захисникам на передовій речі: ліки, їжу, спорядження, техніку та багато іншого.

“Хлопцям, особливо під час передислокації, завжди щось потрібно. На початку взагалі забезпечення було жахливе. Ну і не будуть же вони з собою до інших позицій таскати різні важкі штуки, той же посуд, на якому готували. А автівки вони взагалі називають розхідним матеріалом. Тому допомагаємо,чим можемо, збір коштів не припиняється”, - розповідає Олексій.

Через напружений графік не хлопець встигає слідкувати за новинами, і це допомагає не грузитися, не впадати у відчай від подій на Луганщині. Про Лисичанськ він дізнався від знайомих військових:

“Ми в той день як раз сплавлялись на байдарках, не було інтернету, зв’язку. І коли вже потім всі побачили новини про окупацію міста, одна жінка з Лисичанська каже, як добре, що я була з вами і не сидила цілий день про це читала. Я б посивіла. Тому я кажу, не варто нехтувати спілкуванням, підтримкою, бо разом важкі часи переживати легше”.

Раніше ми розповідали, як сєвєродончанин-переселенець облаштувався в болгарському селі на Одещині.