Двічі переселенка з Луганщини змогла відродити бізнес, орієнтуючи його на потреби України

Двічі переселенка з Луганщини Олена Винокурова разом з чоловіком заново розвиває сімейний бізнес, орієнтуючи його на потреби України.

Про це пише Антикризовий медіацентр.

Спочатку родина Олени виїхала з Сєвєродонецька у 2014 році, коли на сході України розпочались військові дії. Через три роки вони повернулись додому та вирішили розпочати власну справу. Разом з чоловіком Олексієм проаналізували ринок та зупинились на виробництві тентових виробів: наметів, зонтів для кафе та інших тентів. Досвіду в цьому не мали, бо обидва були зайняті в страховій сфері. Усьому довелось вчитись з нуля.

Розпочали з власних заощаджень, яких вистачило на маленьке приміщення в 30 кв. метрів та дві швейні машинки. Сімейний бізнес поступово розвивався, залучили грантові гроші від ПРООН на обладнання та устаткування. Отримували серйозні замовлення, працювали з держзакупівлями через систему Prozorro. Почали робити великі намети, тенти для вантажівок та ангарів. Так з’явилась власна торгова марка «СпецТент».

Згодом наважились на придбання власного приміщення для цеху, бо раніше знаходились в орендованому. Для купівлі взяли кредит за програмою доступних кредитів 5-7-9. Власні внески склали 60%.

«Виросли» до власного приміщення в 700 кв. метрів та швейного цеху на 30 працівників. Станом на лютий 2022 року до справи були задіяні 15 робітників.

Після 24 лютого з небезпечного Сєвєродонецька родина з двома дітьми виїхала через тиждень після перших обстрілів. Два місяці прожили на Закарпатті, чекаючи, що ситуація зміниться на краще. За цей час колектив роз’їхався, рятуючись від війни. Згодом прийшло розуміння, що треба вивозити виробництво з-під обстрілів. Для релокації обрали Київщину. Близькість до столиці, ринків збуту та сировини обумовили вибір підприємців-переселенців.

«Ми скористались державною програмою релокації. Спочатку через «Укрпошту» перевезли обладнання вантажівкою до Дніпра, а звідти – через Укрзалізницю до Києва», – каже Олена.

Знайшли приміщення у Вишгороді, орендували житло. Перевезли не все обладнання, частина залишилась у Сєвєродонецьку. Забирали те, що дозволило б швидко відновити виробництво. А згодом підприємці дізнались, що їх цех уже розбитий через ворожі обстріли.

На новому місці намагаються відновити виробництво. Ще до початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну підприємство мало два великі контракти: від атомної станції та військової частини. Одне замовлення вдалось виконати, на друге потрібні гроші на необхідні закупівлі.

«Держзамовлення виконують таким чином, що гроші сплачують вже за готовий результат протягом 45 днів. А на виконання замовлення треба вкласти власні ресурси. От ми зробили замовлення для атомної станції якраз перед початком війни, а гроші за нього не отримали й досі», - каже вона.

Родина змушена сплачувати відразу два кредити: один за зруйноване приміщення, другий – за оборотні кошти. Жодних «кредитних канікул» через військовий стан не отримали, пояснює Олена. Це була нетривала відстрочка від платежів. Якщо не платити, матимуть погану кредитну історію та відлучення від банківського кредитування на 7 років. Аби кредитна історія була чистою, довелось усі заощадження витратити на заборгованість перед банком та вийти на поточний графік погашення кредиту.

На виконання невеликих замовлень родина за короткостроковим договором винаймає працівників. Активно шукає грантові можливості для виконання великого замовлення – це дасть можливість стартувати на новому місці.

Як повідомлялось, Дмитро та Марія Косілкини – виробники дитячого одягу торгівельної марки «Be easy та Larox» з Лисичанську. Вони починали в 2014 році, коли війна постукала в їхні двері вперше. За 8 років вони впровадили багато інновацій та змогли налагодити бізнес за принципами ощадливого виробництва.

Зараз вони відновлюють родинну справу в Дніпрі, бо в 2022 році їм довелося вдруге покинути рідну домівку. Всі ці місяці вони допомагали населенню рідного Лисичанська, ЗСУ та теробороні, а також реалізували проєкти гуманітарної допомоги.

Фото АКМЦ