Співачка Ірина Бикова: "Як тільки Сєвєродонецьк звільнять, то я одразу туди їду!"

Нещодавно сєвєродонецька співачка Ірина Бикова виклала у своїх соцмережах власні пісні. Дівчина з дитинства живе в світі музики. Але довго не наважувалася представити власну творчість світові. Несподівано для Ірини, пісні знайшли гарний відгук у слухачів. Тому для неї 2022 рік став переламним одразу в декількох напрямках. Вона переїхала до Києва, про який мріяла з 15 років, залишила улюблену роботу в театрі, завела разом з подругою надихаючу кішку і з новим гуртом мріє створювати авторську музику.

Співачка народилась у Сєвєродонецьку, де закінчила музичну школу та коледж ім. С. Прокоф’єва за спеціальністю фортепіано. З дитинства вона ще займалася вокалом з викладачем. Потім дівчина закінчила магістратуру у  Луганському університеті культури і мистецтв їм. Тараса Шевченка.

Маючи освіту піаністки, Ірина грає на укулеле, гітарі, сопілці – цьому вже вчилася самостійно.

У рідному місті вона перебувала в декількох групах, з якими виступала на різноманітних заходах або навіть просто на площі Перемоги. Люди збиралися та слухали талановитих музикантів.

Сьогодні співачка дарує свою творчість людям в Києві та передає досвід учням.

Про творчі плани, рідне місто та мрії Ірина Бикова розповіла «Сєвєродонецьк онлайн».

 - Знаю, що перед війною ви працювали в Луганському обласному музично-драматичному театрі. Але у Суми, куди переїхав театр, я так розумію, не поїхали?

 - Я у Сєвєвєродонецьку викладала, співала в гуртах і хотіла ще знайти роботу, де можна саме співати. І так я попала до театру. Була артисткою-вокалісткою. Це була робота моєї мрії. Я не думала, що все так швидко закінчиться.

Мені вдалося попрацювати там десь пів року, потім ще трохи дистанційно.

Ірина у центрі, зліва подруга Ангеліна, з якою вона поїхала до Києва і яка принесла додому кішку

 - Але обрали столицю?

 - Потрібно було робити вибір, де жити і працювати. Коли театр вирішив переміститися до міста Суми, я вже в Києві набрала учнів, почала займатися з ними.

Ще до того, як я потрапила до театру, казала, що хочу переїхати до Києва. Якщо говорити про сферу музики, то я не знаю, куди ще їхати, як не туди. Років з 15 хотіла цього. Але мене відговорювали.

В Ужгороді ж вирішила ризикнути. Коли, як не зараз? Всі сміялися – підходящий час для цього, у війну.

 - А як Ви опинилися в Ужгороді?

 - Ми з моєю подругою виявилися такими панікерками, що 23 лютого вже зібрали валізи. Подруга залишилася ночувати в мене. До ночі збирали речі. Всі прогнозували початок на четверту-п’яту ранку, ми завели будильник навіть. Лежали і думали, що буде зранку – підемо на роботу, чи будемо тікати?

Я прокинулася десь о четвертій, ніби все нормально. Переставила будильник ще на годину. І тоді вже почався наступ. Ми викликали таксі і вирушили на вокзал. Поїхали рейсовим ще потягом до Ужгороду. Довго їхали. Час тягнувся вічність. Ніби життя пройшло, поки ми дісталися Ужгороду. Перебували місяць у родичів на Західній Україні. Потім жили в Ужгороді.

А в квітні поїхали до Києва.

 - Ви писали про мрію взяти участь у проєкті «Голос країни». Будете подавати заявку?

 - Хотіла подавати заявку, так. Зараз випускається друга частина останнього сезону. Через війну показ призупиняли, тому він розтягнувся. А так, у вересні повинен був стартувати новий сезон, і ось в ньому я хотіла брати участь. Ще в січні вирішила. Але тепер це відкладається.

 - Проте Ви випустили власні пісні, які сподобалися слухачам. Як до цього прийшли?

 - В кожного артиста, який хоче чогось досягнути, є бажання робити свій продукт. Але мені завжди щось заважало. Була невпевненість у собі. Типу – шедевру я точно не напишу. Це зупиняло.

У столиці в нас теж зібрався гурт. Ми виступали. Я була у піднесеному стані після першого вдалого концерту і на ранок написала пісню. У Києві подруга притягла додому кішку. Врєдну. Ось про неї і пісня. Хочу з нарізок зробити відео під неї.

Друга пісня, яку я випустила - «Доля». Ми зняли для неї відео, яке виклала на широкий загал.

 - Очікували, що людям так сподобається?

 - Я зовсім не очікувала, що це комусь сподобається. Виклала свої пісні, попередила, що це не шедевр. Люди ж почали писати, що їм імпонує. Для мене це стало приємною несподіванкою. Користувачі соцмереж репостили, лайкали.

Продивлянь було більше, ніж я очікувала – кілька тисяч вже є.

 - А що це за врєдна кішка?

 - Кішка подруги. Вона її принесла. Я була не дуже в захваті. Луна таке чудить. Я не знала, куди подіти емоції і так народилася пісня.

Кішка Луна

 - Давно почали писати пісні?

 - Перші спроби писати пісні були взимку, перед війною. Одна пісня російською, тому вона світ не побачить. Більше ніякої російської.

А наступна була про кішку та про долю. Зараз є ще кілька пісень.

 - А подальші плани які в плані музики?

 - З гуртом є плани. Ми граємо у закладах, виступаємо на вулиці. Хлопцям сподобалися мої пісні і тепер ми хочемо робити свою музику, відходити від каверів, виступати з авторськими піснями.

Гурт в Києві «Лівий берег». Благодійний концерт

 - На вашу думку, як музиканта, у музичному плані Сєвєродонецьк розвивався? Пригадую, в нас почали співати на вулицях, на концертах було багато талантів. Зараз порівнюю з іншими містами і розумію, що певний рух в нас таки починався.

 - Так, мені здається, що не тільки у музичному плані, а й в інших сферах Сєвєродонецьк почав розвиватися. Можливо, це серце моє говорить зараз, але в останні роки там було дуже класно. Все будувалося, відкривалося, розвивалося.

Фестиваль на турбазі «Кривенька»

День молоді в Сєвєродонецьку
 

 - Хочеться додому?

 - Я для себе вирішила, що як тільки Сєвєродонецьк звільнять, то я одразу туди їду. Хочу побути там.

Але жити поки буду в Києві. А далі – хто знає. Сімейні люди обирають тихі міста, як Сєвєродонецьк. Не будемо загадувати.