Литовська фотографиня проводить фотосесії для родин переселенців з України

Рената Баркаускіене, професійна фотографиня з литовського міста Клайпеда, проводить для українок, які вимушені були тікати від війни за кордон, безкоштовні фотосесії.

Для переселенок з Луганщини та усієї України в професійній студії жінка робить тематичні фотосети до святкових дат: Дня матері, Дня сім’ї чи хелловіну.

Про фотосесію переселенка з Луганщини Маргарита Руденко дізналася з соцмереж. Каже, дуже зраділа можливості хоч ненадовго відволіктися від постійних думок про війну в Україні. Але найголовніше – це фотографії, адже всі її сімейні альбоми залишилися вдома.

Маргарита приїхала до Литви зі своєю дев’ятирічною донькою Міленою. Вони двічі переселенці: в 2014 втекли від окупантів із самопроголошеної “лнр” у Донецьку область, а тепер і зовсім були змушені покинути рідну країну та виїхати за кордон.

“Я гадала, що страшніше, ніж у 2014 році, у моєму житті нічого не буде. Тоді ми три дні просиділи під обстрілами. Жили на той час у Луганській області в місті Голубівка (Кіровськ), яке, на жаль, захопили терористи.

Мою маму через проукраїнську позицію навіть на “підвал” забирали. Мені бойовики тоді сказали, що відправлять маму на передову “копать окопы”. На мої прохання відпустити її, лише загрожували подібною участю й мені. Коли ж маму звільнили, ми чітко знали, що жити під триколором більше й дня не будемо, ось і переїхали до сусідньої Донецької області.

Щоправда, і там було спокійно лише відносно. Буквально за 50 кілометрів від нас – окуповане бойовиками Дебальцеве, фактично наше селище Миронівський межувало з захопленими вісім років тому територіями”, – розповідає Маргарита.

За тиждень до 24 лютого, згадує українка, відбулася ескалація конфлікту. З боку бойовиків почастішали обстріли. Порадившись із чоловіком, розповідає жінка, вирішили поїхати в Харків до знайомих. Думали, там буде безпечніше, але Харків росіяни обстріляли одним із перших. Тож у відносній тиші мама та донька пробули менше доби.

“Літали літаки, свистіли ракети. Ми практично днювали й ночували в підвалі. Вже не пам’ятаю, в який саме день над будинком, де ми ховалися, розірвався касетний снаряд. Нам пощастило, що він розкрився над нами. Усі інші касети почали влучати в будинки за 100-150 метрів”, – згадує Маргарита.

Серце жінки не витримало, коли її донька почала кричати уві сні.

“У ті короткі проміжки часу, коли вдавалося поспати, Мілена уві сні злякано кричала: “Треба в сховище! Треба в сховище!! Треба в сховище!!! І тоді я зрозуміла, все – настав час їхати. Зібрали мінімум речей, взяли чотирилапого друга сім’ї – нашого собаку породи джек-рассел, і поїхали. Єдине, я дуже переживала, що нас можуть не пропустити за кордон на митниці, адже донька не мала закордонного паспорта. Але все ж вдалося виїхати, бо тоді на кордоні до переселенців з України ставились лояльно. До Литви добиралися через Польщу та нарешті зупинилися в Клайпеді”, – каже Маргарита.

Жінка розповідає, Миронівський на Донеччині, де лишались її батьки, наразі окупований терористами. Поблизу точаться бої та наближається контрнаступ ЗСУ. Марина передає розмову з чоловіком, який залишився в Україні з її матір’ю та батьком. Каже, під час прямого влучення у його знайомого загинула дружина. Жінку розірвало на частини. Сиротами залишилися двоє дітей: 1,5 роки та 13 років.

Але Маргарита вірить, що Україна не здасться. Вірить у Збройні сили, вірить у добровольців і пишається ними. Каже, це не 2014 рік, коли багато хто на Донбасі чекав “русский мир”. Наразі українці згуртувалися і навіть її знайомі в минулому проросійсько налаштовані, тепер воюють на боці ЗСУ.

Тим часом Рената Баркауськіене закінчує фотографувати першу українську родину. Найголовніше, зізнається фотографиня, це зловити момент, упіймати емоцію. Мама 9-річного сина та 6-річної доньки фотографуванням захопилася з народженням своїх дітей. Вони стали її натхненням. Згодом хобі перетворилося на професію.

У всіх починаннях Ренату протягом 12-річного спільного життя підтримує її чоловік Томас. Він зустрічає українських гостей, допомагає перекладати слова, розважає дітей. Однією проводити зйомки нон-стоп було б складно.

“Кілька років тому я брала участь у подібному фотопроекті. Ми протягом дня знімали багато литовських сімей: без перерви, конвеєром, – каже Рената, – але тоді нас було 15 фотографів. Робили по одній, максимум – дві фотографії. Зараз же наважилася спробувати сама. Своєю ідеєю – подарувати фотосесії українським мамам з дітьми, поділилася зі знайомою візажисткою Ліною Ваіче. Вона, не вагаючись, підтримала. Погодилася зробити макіяж всім учасницям зйомки”, – розповідає Рената.

На день до фотографині приходить близько 10 сімей. До кожного організатори фотосесії шукають підхід, максимально підтримують.

“Коли півроку тому я почула про війну в Україні, побачила відео з місця подій – сльози покотилися, – згадує майстер візажу Ліна, – як можна не підтримати? Страшно це все, боляче чути такі новини. От і вирішила допомагати, чим можу, що вмію.

Двічі на тиждень їжджу до Центру допомоги, щоб українцям, які втекли від війни, роздавати гуманітарну допомогу: речі, продукти, посуд тощо. Дуже беруть за живе історії людей, з якими я там знайомлюся. Разом зі своїм чоловіком, за можливістю, виділяємо якусь суму грошей для купівлі необхідного. Іноді приїжджим потрібна сковорідка, самокат, каструля. Я роблю пост у соцмережах, знайомі тоді також підключаються, приносять”, – каже Ліна.

Наразі з України до Литви переїхали понад 60 тисяч біженців. В більшості вони осіли в трьох великих містах - Вільнюс, Каунас та Клайпеда. Згідно литовському законодавству, залишатися в країні з тимчасовим дозволом на проживання вони можуть протягом року. Потім українкам потрібно буде оформлювати робочу візу, або ж, якщо війна в Україні не закінчиться, подовжувати тимчасовий дозвіл.

Про сєвєродонецьку співачку Ірину Бикову читайте в ексклюзиві "Сєвєродонецьк онлайн".