Олексій Ковальов: "Як тільки можна буде їхати на Луганщину знімати – я буду там"

Олексій Ковальов: "Як тільки можна буде їхати на Луганщину знімати – я буду там"

Олексій Ковальов – відомий луганський і сєверодонецький фотограф. Його світлини можна побачити не тільки в українських медіа, а й, наприклад, у газеті «The New York Times» чи європейських виданнях.

На його долю випало багато історичних моментів. Він знімав Антимайдан та Євромайдан у Луганську, війну протягом 8 років на Луганщині, лісові пожежі, які знищили велику частину лісу в області.

У 2014 році, після остаточної окупації рідного Луганська, він переїхав до Сєвєродонецька, де прожив до квітня 2022 року. Майже до останнього Олексій залишався в місті та документував війну і злочини росіян для українських та світових медіа. Також в цей період фотограф активно волонтерив та зробив своє «телебачення» - «ГТС» (Городское телевидение Северодонецка - ред.). За роликами каналу пильно слідкували містяни, яким довелося виїхати раніше. Гумор та іронія іноді бували гіркими, але ця робота дозволяла людям на власні очі бачити, як знищується їхнє місто.

Коли вже стало смертельно небезпечним залишатися у Сєвєродонецьку, Олексій виїхав. Але обрав не спокійний захід країни, а Запоріжжя, де продовжує свою справу з документування злочинів росіян.

6 червня з нагоди Дня журналіста Президент Володимир Зеленський вручив фотографу орден «За заслуги» третього ступеня. В його житті це перша нагорода такого рівня, але на нього вона не вплинула ніяким чином.

Олексій не засмучується, що популярність приходить завдяки моторошним кадрам. Каже - то наша доля: народитися і жити на Донбасі, в якому багато шахтарських трагедій, лісових пожеж, війни. Він не з тих людей, які будуть бігти кудись і відсиджуватися. Фотограф мріє зняти відбудову Гірського, Сєвєродонецька, Золотого, Попасної та інші міста. Та нарешті фіксувати мирне життя.

Про складний період останніх місяців, початок війни, знищення Сєвєродонецька Олексій розповів «Сєвєродонецьк онлайн».

 - Олексій, чому Запоріжжя?

 - В мене немає рідних в Україні, в яких я б міг пережити цей період. А в Запоріжжі в мене друг та колега, який мені допоміг.

 - Яка наразі ситуація там?

 - Ну, біля мене вікна не вибиває, то нормально. Найближчий приліт був десь за кілометр від мене. Я себе спокійно почуваю. Працюю, фіксую війну. Звертаються європейські видання до мене за світлинами. Війна не зупиняється, тому роботи з її документування багато.

 - Тобто в якесь більш спокійне місто тобі не хочеться?

 - Мені і тут спокійно. А прилітає наразі всюди.

Олексій Ковальов з прапором

 - Ранок 24 лютого. Можеш згадати, яким він був?

 - Думаю, що мій ранок того дня нічим не відрізнявся від ранку мільйонів українців. Прочитав новини й почав вирішувати, що робити далі. Поїхав заправитися, купив продуктів з тривалим терміном придатності й почав працювати.

 - Ти не збирався виїжджати?

 - Ні. Одразу знав, що лишатимуся в будь-якому випадку. Розумів, що на нас чекають важкі часи. Тому зібрався, згадав, що робити в критичних ситуаціях. Але життя ж не зупинилося, тому просто продовжував працювати далі.

 - Що ти бачив в перші дні?

 - З перших днів повномасштабної війни я постійно їздив містом. Бачив, як звідти їдуть сєвєродончани. Намагався все зафіксувати - черги за бензином, продуктами, біля банкоматів, підвезення гуманітарної допомоги.

Поступово і сам влився у волонтерство. Спочатку розвантажував гуманітарку. Потім вже розвозив чи розносив допомогу. Так і жив: познімав-попрацював. Бачив ситуацію по підвалах, хто на чому спав, тому повідносив туди теплі речі, у тому числі свої.

Сєвєродонецьк

 - А ти сам спускався до укриття?

 - Ні, принципово. В Запоріжжі теж не ходжу. А в Сєвєродонецьку навіть в останні дні, поки був там, не спускався. А, якщо згадати, в той момент навпроти мого вікна прилетіли два снаряди від «Граду» і мені вибило вікна.

 - Не страшно було? Яка була твоя реакція?

 - Ну, встав, подивився. Подумав, що треба вже щось робити. Але потім ліг на те саме місце. Звичайно, це ставлення до ситуації прийшло до мене не одразу.

Тут же як - якщо снаряд потрапить влучно, то ці перебіжки не врятують. Хоча я обгородив зону вікна ящиками, присунув сітку від іншого ліжка.

 Олексій в Сєвєродонецьку 

 - Про що просили сєвєродончани, коли ще був зв’язок?

 - Врятувати їхніх тварин. Просили хоча б випустити на двір.
Одного разу ми приїхали за котом. Намагаємося знайти його в квартирі. Все обшукали – нема його. А він біля труби за пічкою. Врешті-решт знайшли і випустили. Іншого кота віддали батькам хазяйки, його потім збиралися відправляти.

Після наших відео з котиками було багато дзвінків. Але потім зник зв’язок. Коли вже виїхав з Сєвєродонецька, прочитав багато повідомлень типу: «Вивезіть котика, дамо будь-які гроші».

Були і люди похилого віку, якій потребували допомоги. Коли возили гуманітарку, то зустрів дідуся. Він гуляв з дружиною, а вона впала та зламала ногу. Я допоміг довезти жінку до лікарні. Їй зробили знімок, наклали гіпс, це все тривало майже до початку нашої комендантської години. Ледь встиг довезти їх додому вчасно. Бабусі з собою дали дві милиці. Але поки чоловік діставав сумку, вона знову впала. Проте цього разу вже без пошкоджень.

 - Коли стало дійсно страшно?

 - Я йшов до гуманітарного штабу і почався обстріл важким озброєнням. Згадую залп. Мені під ноги полетіли металеві уламки. Я забіг у під’їзд. Поряд гухнуло знову. Тоді все посипалося зверху. Вуха заклало.

 - Розкажи про «ГТС». Як ви його створили?

 - Певний час зі мною у Сєвєродонецьку залишався мій колега Андрій Магомедов. Ми знімали і щось цікаве викладали у Фейсбуці як канал «ГТС». Придумали це випадково. Майже всі телеканали та ЗМІ повиїжджали, а в містян був запит на те, щоб бачити життя у Сєвєродонецьку.

 - Згадуючи цей період, можеш сказати, що це найважчий досвід?

 - Так, причому не тільки у професії, а й в житті. У Луганську у 2014-му такого не було. Так би мовити, тоді все було «по лайту». Обстріли організовували самі «лнр»-ці. Вони намагалися показати, що Україна нібито обстрілює Луганськ. Та й авіації не було тоді. Після повномасштабного вторгнення росіяни цілеспрямовано зрівнюють міста із землею.

Остаточно я виїхав 6 квітня. До цього перебував у Сєвєродонецьку весь час, тільки раз виїжджав до Покровська за гуманітарною допомогою.

Сєвєродонецьк війна

 - Про що мрієш наразі?

 - Якщо казати про технічне забезпечення, то про дрон, бо свій віддав ТРО. Навіть якщо повертатися зараз, то мені нема чим працювати. А я вважаю, що знімати на Луганщині скоро треба буде дуже багато.

А головна мрія — ну, звісно, повернутися до Луганська. Там буде дуже багато роботи. Показати, що там відбувалося за всі ці вісім років. А ще ж ціла Луганська область. Тут я кажу про ту її частину, яка всі ці роки була окупована. А до того ж та частина, яку окупували після 24 лютого. Потрібно показувати злочини росіян. Як Ірпінь, Бучу, Лиман, Херсон.

Ковальов та Зеленський

На жаль, але вважаю, що Сєвєродонецьк не буде жилим ще на досить довгий час. Навіть, якщо зараз його деокупують, то, думаю, його не вдасться відновити так, щоб туди можна було повертатися найближчим часом. Усі мости знищені. Як туди все підвозити? Фури не пройдуть.

Проте я вірю у нашу перемогу. За підтримки всього світу все в нас вийде.
Залишатися ніде, окрім дому, не хочу. Це чужі міста. Я хочу працювати вдома. Як тільки можна буде їхати на Луганщину знімати – я буду там.

Ваша оцінка: Нет Середня: 4 (4 голоси)