Майстриня Тетяна Борзаковська: "Браслети – це як цінний папір, підтвердження вашого вкладу у спільну справу"

Майстриня з Сєвєродонецька Тетяна Борзаковська разом з мамою після початку повномасштабного вторгнення виїхала до Німеччини, де продає онлайн браслети, які сама виготовляє. Відсоток від заробітку вона перераховує до лікарні «Охматдит». Таким чином жінка знайшла, як допомогти своїй країні в такий складний період. Бо стояти осторонь просто не змогла.

Тетяна більшу частину життя прожила у Сєвєродонецьку. Навчалася у місцевому колегіумі, а потім вступила до Харківського авіаційного університету.

Однак після закінчення повернулася до рідного міста, де понад 5 років працювала у пенсійному фонді. А згодом все ж таки переїхала до Харкова. Виготовлення браслетів завжди було її улюбленим хобі. Проте працювала вона з контекстною рекламою.

Повномасштабне вторгнення застало її в дорозі.

24.02.2022 - дата, яка запам'яталася на все життя

«Найдовший день. Дата, яка запам'яталася на все життя», - згадує Тетяна 24 лютого.

Того дня вони з чоловіком їхали на виставку в столицю.

«Ми з чоловіком та ще 30 людей їхали в автобусі на виставку до Києва. Кліматична виставка кондиціонерів, теплових насосів», - розповідає Тетяна.

Її чоловік працює з установкою та продажем кондиціонерів.

О 5-й ранку вони якраз були під Києвом, недалеко від Борисполя.

«Я сиділа неподалік водія. Спостерігала за дорогою. Не спала ніч. Стан був тривожний. Один із хлопців підійшов до водіїв та попросив розвернути автобус назад до Харкова. Він повідомив, що дружина зателефонувала та сказала, що обстрілюють Північну Салтівку. Що місто бомблять», - каже майстриня.

В той же час кожному почали дзвонити рідні, батьки, дружини та розповідати, що відбувається. В автобусі запанували тривога та страх.

«Це, звісно, страшно. Я бачила, як молоді хлопці нічого не можуть зробити, щоб заспокоїти та врятувати своїх коханих. Розгубленість, паніка, страх у власних очах. Ми важко доїхали назад, бо на виїзді з Харківської області був затор у 5 смуг. Плюс військова техніка, яку пропускали. На заправках черги в 50 машин. Я спеціально рахувала. Бензину не було», - згадує жінка.

Тоді ніхто не розумів, що відбувається. Її мама була у Сєвєродонецьку, батьки чоловіка - на Харківщині. Тетяна написала мамі. Якраз було десь о п'ятій ранку, згадує жінка. Запитала, як у них ситуація. Мати відповіла, що ніби нічого страшного не відбувається та вона збирається на роботу. Батькам чоловіка теж зателефонували.

«В обід ми були вдома. Швидко зібрали якісь речі, завантажили до машини. У нас були зібрані рюкзаки з туристичним спорядженням. Фотоапарат теж завжди в мене в рюкзаку. Також зібрали інструмент чоловіка. Рік тому в сусідній квартирі була пожежа і ми так само за п'ять хвилин збиралися. Тож був досвід», - ділиться Тетяна.

Зібравши речі, вони поїхали до свекра попрощатися в передмістя Харкова, Люботин. Проте залишилися ночувати, бо вже було темно. До того ж, хотілося зібратися з думками.

Найдовший тиждень і дорога до Німеччини

«Думала, що буде, як у Сєвєродонецьку в 2014 році. Однак не судилося. Рано-вранці ми вже на двох машинах виїхали. Свекри теж вирішили евакуюватися. Їхали тиждень всією Україною. Ми були прив'язані до електрозаправок, оскільки у свекра електрокар. Вдячна, що ми були не вдвох із чоловіком, а з родичами. Підтримували одне одного та не розкисали. Кілька разів спали в машинах на узбіччі, бо чоловікові та свекру було важко їхати, засинали на ходу за кермом», - згадує майстриня лютий цього року.

Повз них цілодобово їздила військова техніка. Було багато волонтерських пунктів, в яких допомагали скрізь. Кінцевою точкою був Ужгород, туди дісталися на початку березня. Дуже складно було із житлом тоді, каже Тетяна.

Весь цей час вона була на зв'язку з мамою, яка перебувала у Сєвєродонецьку.

«Виїхати на залізничний вокзал вона не могла. Два тижні провела у бомбосховищі за «Джазом». Одного ранку я побачила інформацію про евакуаційний потяг і маршрутку до нього. Швидко їй написала. Це якесь диво, що моя мама, тітка та двоюрідна сестра потрапили в цю маршрутку та сіли до потягу. Два дні їхали через всю країну у темному поїзді темною країною. Ми зустрілися 8 березня рано-вранці», - згадує майстриня.

Оскільки знайти житло було складно, вирішили їхати до Європи, а саме - до Німеччини. Там декілька років вже жила старша сестра чоловіка Тетяни. Їхали два дні потягами з Угорщини до Німеччини. Завдяки злагодженій роботі волонтерів, у всіх містах це було не складно.

«Скрізь допомагали. Давали гарячу їжу, бутерброди, воду та якісь речі необхідні – серветки, зубну пасту, дезінфектори, засоби гігієни. Дітям іграшки давали книги, олівці», - розповідає Тетяна.

Повернення до творчості та допомога Україні 

Ідея створення браслетів народилася у той момент, коли подружжя виїхало з Харкова у бік Дніпра.

«Я їхала і думала, чим далі займатися, що я вмію, як можу допомогти країні. Я займалася контекстною рекламою, просуванням сайту. Багато років я виготовляла прикраси з каміння. Збирала сережки, браслети, кольє та продавала на міжнародному майданчику. Це було моїм хобі, захопленням, віддушиною. Окрім основної роботи. Я з собою не брала нічого з матеріалів та інструментів. Але згадала, що у дитинстві плела браслети руками. Для цього потрібні лише нитки та шпилька для фіксації. Нитки купила лише у Німеччині. І почала плести. Робила це навіть у черзі у міграційній службі, коли подавали документи», - згадує жінка.

Вона не могла стояти осторонь і ніяк не реагувати на те, що відбувається.

«Хотілося б, щоб у кожного українця був символ країни поряд», - додає вона.

Майстриня одразу вирішила, що допомагатиме, перераховуючи відсоток від продажів.

«Довго не думала кому. Я дуже давно знаю про лікарню «Охматдит», де роблять найскладніші операції дітям. З початку війни вони допомагають і дорослим. Робота не зупиняється ні на мить. Вони мають на сайті реквізити для допомоги», - повідомила Тетяна.

Перші браслети виклала на міжнародний майданчик «Etsy».

Офлайн теж продає на місці, у Німеччині.

Підтримка Європи та плани про повернення 

У Європі регулярно відбуваються мітинги на підтримку України. У багатьох будинках на вікнах малюнки дітей на тему України, прапори солідарності на державних установах.

«У вересні я брала участь у фестивалі «Дні української культури», що проходив у Любеку. Його організувала жінка з України. Зібрали людей із різних міс цієї землі, де розташований Любек. Земля Шлєзвіг-Гольштейн. Запросили різних виконавців, дитячі танцювальні гуртки.Танцювали, співали, грали на музичних інструментах. Душевне свято вийшло для всіх переселенців», - каже Тетяна.

На заході всі разом співали українських пісень.

«Наприкінці традиційно був борщ із пампушками, салом», - каже жінка.

Того дня майстри продавали пряники, вишивки бісером, машинну вишивку на одязі, дитячі малюнки. Тетяна теж продала кілька браслетів.

23 жовтня вона брала участь у міському марафоні, пробігла дистанцію 10 км.

«І на фініші бігла з прапором України, щоб нагадати про нашу країну», - задує жінка.
Зараз вона живе у місті Любек. Відправляє прикраси Європою, а також в Америку, Канаду та інші країни, крім країни-агресора та її соратників.

«Браслети – це як цінний папір, підтвердження вашого вкладу у спільну справу. Ви отримуєте стильний аксесуар та пам'ятну річ про вашу допомогу!», - каже жінка.

Проте після Перемоги вона планує повернутись в Україну і допомагати підтримувати її економіку.