«Мамо, якщо ми зараз помремо, ти на небі швидко мене знайдеш?»: історія евакуації родини з Сєвєродонецька

Майстер перманентного макіяжу Бажена Сайян поділилася своєю історією евакуації із Сєвєродонецька та розповіла про життя за кордоном, адаптацію у новому середовищі, незвичні правила у Німеччині.

Холод, вогкість та гради над головою

Бажена Сайян разом зі своєю родиною залишалася у місті понад два тижні після початку повномасштабного вторгнення. Певний час вони ховалися в укритті.

«Наш підвал був у плачевному стані, він був як звалище, єдине місце, де ми могли сидіти, було затоплене водою», – говорить наша співрозмовниця.

Через постійний холод і вогкість родина занедужала. Після цього вирішили повертатися додому, облаштувалися у коридорі, там і спали.

Але, як виявилося згодом, місце, яке для себе обрали сєвєродончани, було небезпечним.

«Згодом ракета влучила саме туди, коридор максимально завалило. Ми б там не вижили», – розповідає Бажена.

Рішення виїжджати ухвалили раптово, у мить, коли дитина побачила над головою «Гради» і запитала: «Мамо, якщо ми зараз помремо, ти на небі швидко мене знайдеш?».

Жінка говорить, що її наче вдарило струмом після цих слів. Вона вирішила все зробити для того, щоб діти не бачили усього жаху війни.

Де знаходили житло, там і зупинялися

Їхати надовго не збиралися, тому з речей майже нічого й не взяли. Для себе жінка зібрала джинси, дві кофтинки, робочі матеріали та інструмент. Все інше – дитячі речі. Виїжджала родина через Кремінну.

«Моторошно, коли колона танків на тебе їде, а ти у черзі на блокпосту стоїш», – згадує Бажена дорогу у безпечне місце. Десь були чутні вибухи.

За 14 годин сєвєродончани доїхали до Павлограда, де зупинилися на ночівлю. Родина не знала, куди прямує, де буде наступна зупинка та що взагалі її очікує попереду. Просто їхали вперед, якомога далі від вибухів та небезпеки. Житло шукали по дорозі, де знаходили варіанти, там і зупинялися.

Так й опинилися у Кам'янському, де прожили понад тиждень. Там було вже більше часу, щоб заспокоїтися, розглянути варіанти, зважити всі «за» та «проти» й ухвалити рішення, де ж буде та сама зупинка.

Родина Сайян

«Люди зі всього міста шли пити каву до нас»

На допомогу прийшли волонтери з Кропивницького, які виділили родині спальне місце у церкві. Два дні пройшли там і вже потім сєвєродончани стали винаймати житло.

«Я зрозуміла, що у цьому місті максимально безпечно, життя було таке ж як і до війни. Захотілось трохи набратись сил, щоб розуміти, що робити далі», – розповідає Бажена.

Жінка знайшла собі орендне місце та повернулася до улюбленої справи.

«Місто сподобалося, затишне, невелике. Люди дуже привітні», – каже наша співрозмовниця.

 Бажена Сайян 

Разом з чоловіком вирішили відкривати кав'ярню. Кавовим бізнесом родина займалася у Сєвєродонецьку, їх товариш допоміг вивезти з-під обстрілів обладнання для приготування кави.

«Кав'ярня дуже швидко набула популярності. Люди зі всього міста шли пити каву до нас, – розповідає Бажена про вдалий старт. – Але, коли почалися перебої зі світлом, працювати стало неможливо. Та й бажання вже не було, оренда квартири велика, ми ледве заробляли на неї».

 Родина Сайян 

Навчання дітей також було з перебоями, зазначає мешканка Сєвєродонецька. Тоді вона вирішила вдруге, що її діти не мають страждати. Купила квитки й виїхали за кордон – зупинили свій вибір на Німеччині. Добиралися туди перевізниками, з двома пересадками. Із собою забрали й двох котів.

У Німеччині підтримують українців

Бажена зазначає, що Німеччина надає посильну підтримку для українців. Там родина скористалася 24 параграфом міграційного закону.

«У перший же день нам видали гроші на місяць вперед, виділили тимчасове житло», – розповідає переселенка.

А вже за місяць вони отримали посвідку на постійне проживання, страхування та влаштували дітей у школу. Однокласники привітно зустріли хлопців, всіляко їх підтримують. У школі все проходить в ігровій формі. Синам подобається, проте через незнання мови важко. Порозумітися з однолітками та вчителями допомагає перекладач.

Окрім нової школи, діти Бажени вчаться самостійно за українською програмою.

 Бажена Сайян 

Наразі почали ходити на тренування з футболу, а мама відвідує тренажерний зал. У лютому родина хоче долучитися до мовних курсів.

«Перманентом планую займатися, але тут все складно, треба мати ліцензію, без неї не продають матеріал, – говорить українка. – Працювати треба тоді, коли вивчу мову. А мова нереально складна».

Податок на собак, зворотна тара та інші незвичні правила

«Відмінності від України дуже великі, все відрізняється. У Німеччині – бюрократія. Тобі постійно приходять паперові листи на пошту, ніяких повідомлень. Питання усі вирішуються через листування. Потрібно надіслати запит, потім тобі надійде лист зі вказаними термінами, коли можна прийти й розв'язати своє питання», – говорить переселенка.

У Німеччині є податок на утримання домашніх улюбленців – собак. Сума податкового збору залежить від породи чотирилапого друга та міста проживання.

Жінка розповідає, що в країні дуже багато правил. Німці обслуговують свої авто тільки в спеціальних автосервісах. Також там заборонено мити машини надворі, це роблять виключно на автомийках. В інакшому разі – штраф.

Сміття у країні сортують по контейнерах: макулатура (папір, картон), штучні матеріали (пластик), змішане сміття та органічні відходи. Окремі контейнери є і для використаної склотари. У Німеччині існує система зворотної тари: пляшки здають в автомат в магазині чи супермаркеті, натомість отримують чек, яким можна розрахуватися на касі за товар.

 Бажена Сайян 

Українка зазначає, що ціни у Німеччині приблизно на 10-20% вищі, ніж в Україні (залежить від якості продукції). У самих магазинах дуже багато готової та замороженої їжі.

У неділю в Європі – справжній вихідний: магазини, супермаркети, розважальні центри зачинені, людей на вулиці майже немає.

«Дивує те, що німці ходять по вулиці взимку роздягнені, – ділиться співрозмовниця. – Можна зустріти під час дощу дитину без шапки, без рукавиць, та навіть, у колясці без взуття з голими ногами».

Сьогодні родина намагається адаптуватися у новому середовищі, з новими й незнайомими правилами та звичаями.

Українці дуже сумують за рідним містом та домом, але все зруйноване, повертатися немає куди.

Бажена відзначає, що попри все – безпека і комфорт дітей. Поки довгострокових планів не будують. Першочергово – вивчатимуть мову, бо це є обов'язковим для Німеччини.

Нагадаємо, про складнощі ведення бізнесу сьогодні, війну, втрату всього та подальші плани Віталій Сайян розповів «Сєвєродонецьк онлайн».