Роман Козодой: "Коли почалась війна, у нас було три плани й вони всі спрацювали"

Роман Козодой - засновник громадської організації “Добро Лисичанськ”, яка з перших днів повномасштабного вторгнення почала активно допомагати жителям Лисичанська, а згодом - Рубіжного та Сєвєродонецька. У перший місяць війни у своєму штабі волонтери надавали допомогу шестистам людям на день, бо були чи не єдиною громадською організацією у районі “ГТВ”, яка заздалегідь підготувалася до загострення ситуації на Донбасі. Команда ГО “Добро Лисичанськ” перебувала у місті до червня, неодноразово потрапляла під обстріли, на власні очі бачила, як російські окупанти руйнували місто.

Спогади про початок повномасштабного вторгнення рф в Україну, допомогу людям та обстріли Лисичанська Роман розповів “Сєвєродонецьк онлайн”.

Про підготовку до повномасштабного вторгнення

Ще в листопаді 2021 року з’являлася інформація про загострення ситуації на сході. Я слідкую за міжнародними виданнями, які профілюються на геополітиці, конфліктах. Тоді вже було чітке розуміння, що процес ескалації неминучий. І що війська не просто так збираються на навчання, оскільки вони відрізнялись від того, яке було раніше. Я, звичайно, звернув на це увагу. У грудні до нас на схід мали приїхати наші партнери зі Швейцарії, вони відмовились, оскільки, за їхніми словами, була загроза військового конфлікту.

"Коли почалась війна, у нас було три плани й вони всі спрацювали"

В українському інфопросторі тоді це ще не обговорювалось, але ми почали готуватися, формувати круглі столи для обміркування. Ми з командою підготували список речей, які можуть стати у нагоді під час військового конфлікту. Допомогли в підготовці наші партнери - місія “Світло на Сході”. Вже в січні ми почали все купувати, хоча було багато скептиків, які казали, що це все не знадобиться. Ми закупили медикаменти, продукти, засоби особистої гігієни, енергоносії, тактичні речі. Цього, до речі, вистачило на місяць, саме поки не почали приходити перші гуманітарні вантажі. Коли все буквально зупинилось, магазини зачинились. А багато людей були взагалі не підготовлені до екстрених ситуацій. Коли почалась війна, у нас було три плани й вони всі спрацювали. Перший - на випадок евакуації. Другий - на випадок мобілізації. Третій - на випадок окупації.

Про початок війни

Коли нас розбудили зранку 24 лютого та сказали, що почалось повномасштабне вторгнення, ніякої паніки в нас не було. Ми за планом зібрали речі, вже о 8:00 були в офісі та робили перші кроки, щоб облаштувати приміщення та приймати людей. Евакуювали цінні речі, документи. Тут і почали працювати наші заздалегідь сплановані пункти. Ми були готові до всього. На другий день ми пішли вулицями та розмістили оголошення про те, що у нас в штабі можна отримати допомогу. У перші дні до нас приходило щодня близько 20 людей. Маломобільним ми самі розносили їжу. За тиждень кількість тих, хто приходив до нас по допомогу, збільшилася до 400-500 щодня. Бувало 600 і більше. Тоді комендантська година була з 15:00, тому ми приймали людей до 14:00. Також у нас були мобільні групи, які обходили підвали, де переховувалися люди, та розвозили туди гуманітарну допомогу. Привозили гарячі супи.

Мобільна група “Добро Лисичанськ” надає допомогу

Про обстріли району "РТІ" та евакуацію

Не було жодного дня, коли б не обстрілювали наше місто та наш район. Але значно загострилась ситуація у червні, коли вже Лисичанськ був в оточенні. Все постійно гриміло. Ще на початку обстріляли наш район, був “приліт” за 25-30 метрів від нашого штабу. Там повністю розбило будинок, а нашому штабу уламками побило вікна, дах та фасади. Ніхто з людей, які у нас знаходилися, не постраждав. Таких “прильотів" було три, коли до нас долітали уламки.

Від самого початку ми евакуювали людей на “шістці”, допомагали дістатися до евакуаційного потягу на залізничний вокзал Лисичанська, Рубіжного та Новозолотарівки. Ми вивозили саме маломобільних людей та багатодітні родини, які не могли самі потрапити до евакуаційного автобуса чи потягу. Згодом почали евакуювати людей до потягу у Покровськ. Співпрацювали з міжнародними партнерами, які привозили гуманітарну допомогу та евакуювали людей.

Допомога в евакуації людей

Ще до війни ми планували, що коли наш штаб обстріляють, то ми вивеземо команду та посилено займемось евакуацією. Так і трапилось. Здається, 29 березня “прилетіло” по штабу. Ми зібрали людей, речі та 31 березня вже виїхали. Ми перевезли свій штаб у Мирноград і кожного ранку їздили з допомогою у Лисичанськ та забирали звідти людей.

28 червня ми з командою останній раз потрапили в Лисичанськ. 29-го нас вже не пустили, оскільки українські військові звідти вже потроху виходили. Ми почали допомагати жителям Бахмута, Соледара та Сіверська. В останньому ми працювали до жовтня.

Про те, як потрапили під обстріл у Лисичанську

1 квітня ми спускалися по Кіровій горі та побачили, що горить гімназія, а на дорозі було багато уламків. Помітили військових, які укривались за залізничними коліями, що були поряд. Тоді перед нами стався вибух, ми сховались під мостом, де була залізна дорога. Обстріл продовжувався, гатили з артилерії. Ми намагались перечекати. Згодом зорієнтувалися, звідки б’є артилерія, прорахували періодичність, коли чекати наступного залпу, та вирішили, що треба втікати з-під обстрілів. Коли ми поїхали, одразу ж за нами почались стрілянина, яка тривала годину. А коли повернулись, побачили, що те місце, де ми переховувались, було побито все уламками снарядів. Якби ми там залишились, могли б постраждати. Але Бог нас зберіг, це дійсно диво для нас.

Осколок після обстрілу

Про події, які закарбувалися в пам’яті

З того, що важко забути. Був випадок у Сіверську, тоді його вже постійно обстрілювали. Там ми рятували людей, травмованих внаслідок обстрілів. Перев’язували, деяких у критичному стані везли до військового шпиталю, який був у Бахмуті. Було таке, що люди помирали під час евакуації до нього. Це не забудеться, коли бачиш людину за один крок до смерті. Тих, кому вдалось допомогти, ми зустрічали згодом живих, “на ногах”. Ці відчуття ні з чим не переплутаєш. Тішить те, що багатьом людям ми змогли допомогти.

Розбитий будинок

Про розформування команди та подальшу роботу

З жовтня ми розформували більшість команди, бо розуміли, що молодим людям треба вчитися, працювати. Тим паче, що такої потреби, як з початку війни, вже не було, бо активно почали працювати міські адміністрації.

Надалі продовжуємо займатися волонтерством. Їздимо у прифронтові міста, у деокуповані населені пункти  Харківщини для того, щоб допомагати відновлювати їх та підтримувати військових. Намагаємось бути залучені до фронту.

Наслідки обстрілу

Коли буде деокупація Луганщини, плануємо далі допомагати жителям, хотілось би працювати у Лисичанську, бо роботи там багато. Дуже багато треба буде відновлювати. Місто там гідне для проживання.

Про ймовірне друге повномасштабне вторгнення

Я в Ірпені залучений до місцевої біблійної церкви. Тут з молодими людьми ми вже продумуємо план дій при другому повномасштабному вторгненні, якщо буде загострення ситуації. Загроза є, виклики є. Залежно від них, будемо намагатися проявляти турботу до людей та допомагати в їх потребах.

“Добро Лисичанськ” змогли допомогти багатьом людям

Про віру, яка допомагає рухатися вперед

Я вірянин. Я дію, як тому вчить Біблія, як тому вчив Ісус. Ця вся праця, яку він створював, мене надихає робити таке ж саме для інших людей. Багатьом  незрозуміло, чому це так, але я в такому випадку раджу "познайомитись" з Ісусом ближче. Церква - не просто хобі. Це віра, а вона рушій та підтримка, вона допомагає долати всі виклики.

Олександра Зоз