Засновниця "Літа в баночці" Тетяна Рузанова про життя у Чехії, відновлення своєї справи та повернення

Початок історії власної справи з виготовлення авторського варення «Літо в баночці» припадає на 2019 рік. Сєвєродончанка Тетяна Рузанова брала участь у різноманітних виставках, з'являлася на телебаченні. ЇЇ продукцію замовляли по Україні та у Польщу. Варення, конфітюри, джеми, мармелади відрізнялися не тільки смаками (а вони доволі незвичні – «Шампанське з ананасом», «Полуниця у рожевому шампанському», конфітюр з печериць), а й методом приготування. Майстриня додає менше цукру, не використовує домішок.

Після повномасштабного вторгнення жінка виїхала до Чехії. Вона продовжує займатися улюбленою справою у місті Млада Болеслав, у якому, до речі, народжуються автомобілі «Škoda». За цей час Тетяна своїм сонячним варенням підкорила і українців за кордоном, і навіть чехів, хоча, за її словами, їхні смаки дуже відрізняються від звичних нам. Також свої баночки майстриня відправляє і в Україну.

Наразі вона мріє повернутися у рідну країну, бо туга за Батьківщиною бере своє. Проте поки продовжує підкоряти Європу. Її баночки вже можна зустріти в місцевих пекарнях. І це, як зізнається Тетяна, для неї свято.

Про чеський побут, смаки європейців, повернення до улюбленої справи Тетяна розповіла «Сєвєродонецьк онлайн».

«Літо в баночці» з Сєвєродонецька підкорило Європу та Україну

«Я навіть не знаю, з чого все почалося. Готувати любила завжди, дівчатам дарувала варення у баночках. А потім воно само якось все сталося», - каже Тетяна.

За освітою жінка не кулінарка, тож фахово готувати не вчилися. Хоча після школи мріяла бути кухарем, технологом.

«Але в ті часи «Азот» працював, а там вся моя родина. І я пішла по стопах», - згадує майстриня.
Товчком для створення власної справи, за її словами, напевно, стали ярмарки «Зроблено з любов’ю».

«У Сєвєродонецьку була майстриня по варенню, по круасанах Валентина Мітрофанова. Вона, мабуть, мене надихнула. Я у неї куштувала, купляла. Потім створила сторінку в інстаграм, потихеньку пішли продажі, почала працювати з дівчатами-сироварками з Києва, Харкова, які виробляли свій домашній сир. Вони у мене купляли варення під сири, а також на продаж. Таким чином про мене дізналися в Україні. Навіть у Польщу продавала баночки», - розповідає Тетяна.

Чому справа має таку літню назву, хоча смаки часто бувають доволі зимовими, жінка пояснює так: «На той час така назва спала на думку. Сподобалося мені. Варення – це теплі, сонячні кольори. Там, де тепло, там й літо».

Продукція Тетяни Рузанової

Вона поєднує цікаві смаки. Не визнає класику. У своїй продукції використовує мінімум цукру та проти домішок.

«Класику я навіть не дуже люблю. Мені нецікаво це. Мені б щось незвичне зробити. Наприклад, апельсин з лавандою – ніби й класика, але і його я по-своєму роблю, не так, як нам розповідали на майстер-класах. Варю по-іншому. Структура та смак виходять іншими. Зберігається теж інакше, краще стоїть, не розшаровується», - каже кулінарка.

Люди оцінили незвичні поєднання і вони в них стали улюбленими.

«Ананас з шампанським дуже люблять. Особливо до сирної тарілки. Полуниця з рожевим шампанським теж серед улюблених. А найнезвичніший, напевно, смак – це був у мене на виставці перед війною конфітюр з печериць. Він пікантний. Солодкувато-солоний. Не до чаю-кави, звісно. Пасує качці, паштетам, м’ясу. Як такий смак народився – навіть не знаю. Мабуть, з Космосу», - ділиться Тетяна.

Також жінка зізналася, який смак улюблений в неї - це новинка – помело з зеленим яблуком та базиліком. Його вона створила вже в Чехії: «Наразі це мій найулюбленіший смак. Він сезонний, бо помело тільки взимку».

Чехія та її смаки

У Чехії, за її словами, купити можна майже все, але бракує спецій.

«В Україні можна купити все, тільки дорожче. Тут у мене насправді ліміт по спеціях. Якщо дівчата їдуть в Україну, я замовляю та мені привозять звідти. По фруктах-ягодах у Чехії є все увесь рік. Кавуни, дині – все є взимку. І ціни незахмарні, як у нас», - каже майстриня.

Проте загалом тут важкувато зі звичними українцям продуктами.

«Хочеться сала, чорного хліба нереально. Сало продається тут інакше, взагалі не таке. Чорного хліба немає. Сало через кордон не передаси – не можна», - ділиться Тетяна.

Але жінка змогла повернутися до своєї справи й підкорити чеські смаки.

Тетяна Рузанова у Празі

«Було дуже важко морально. Але без своїх баночок я не змогла. У 2020 році, коли в мене померла матуся, моя справа витягнула мене з депресії. Коли сюди переїхали, трохи оговталась, пішла по магазинах – а де ж тут баночки продають, пішла по сайтах лазити, де спеції можна купити. Фрукти-овочі купити, звісно, не проблема. Потім зварила. Але якість тих же апельсинів, лимонів інша, ніж у нас. Я не знаю, чому. Солодші, соковитіші. Можливо, більш водянисті. І тому у варенні поводяться інакше. Тому був етап тестування. І у смітник викидала. І розчарування було», - згадує вона.

А потім Тетяна зварила джеми, принесла на роботу.

«Дівчата оцінили, хтось купив. Як свято було, коли чехи купили, оцінили. У них, до речі, кухня інша, смаки інші. Наприклад, всюди кмин. Риба продається з великою кількістю оцту, дуже люблять квашену капусту, але вона теж з оцтом. Тому коли сподобалося саме чехам – для мене то було свято. Нещодавно тут пекарні взяли під реалізацію мої баночки. Дівчата, які відкрили пекарні, з України. Але ж це все на чеських вулицях, місцеві ходять туди за хлібчиком. А там мої баночки. Етикетки, наліпки зробили чеською мовою», - розповідає жінка.

Варення Тетяни у Чехії 

Проте переважно купують все ж таки українці.

«Чехи трохи не розуміють того, як вони кажуть, мармеладу. Вони звикли до фруктово-овочевих заготовок. З солодким не так в них. Більше наші купляють. На роботі беруть в мене, та й тримаю зв'язок з Україною. Відправляю, наприклад, сироварам. Зараз з’явилася доставка більш доступна, бо раніше це було дорого», - каже Тетяна.

Нове життя та мрії по повернення

«З Сєвєродонецька виїхали 11 березня. Майже три тижні сиділи у сховищі поряд з будинком. 24 лютого я прокинулася від повідомлення директора про те, що на роботу ми не виходимо. Було несприйняття, нерозуміння ситуації. Прийшла мала, яка повинна була йти до школи. Ми пішли за крупами, печивом. Тільки вийшли – почалися прильоти, якраз по аеропорту. Як бабахнуло, ми й впали. Мала ногу розідрала. Страшно. А потім почалися скитання. Спочатку ми сиділи у себе в підвалі, потім поряд з нами у 11-й школі. Стільки народу було, та й сховище не дуже, якщо чесно. А потім нас прихистила церква на Гагаріна, там було підвальне приміщення. Там ми сиділи, вони нас прихистили, годували, а потім й вивезли. Вони відправляли на різні напрямки», - згадує жінка.

Вона зізнається, що не розуміє, чого так довго зволікала з виїздом.

«Я не знаю, чого так довго сиділа. Я не рішуча людина. А це важкі кроки у житті – все покинути, виїхати. Батько в мене там залишився. Цього року йому 83 роки. Не змогла вмовити виїхати», - розповідає Тетяна.

Вона каже, що варіант залишитись в Україні не роздивлялися, бо було страшно. Тому поїхали до Чехії.

Чехія

«Ми приїхали, нам надали гуртожиток, працевлаштували. Весь час тут. Працюю на заводі у Чехії, який виготовляє жіночі засоби гігієни. Понад рік же. Це важка робота. Займає весь час і забирає всі сили. Немає навіть можливості поїхати погуляти кудись в іншу країну, хоча все поряд. Так і живемо в гуртожитку, тому що оренда дуже дорога. Взагалі життя дороге – продукти, житло. В Україні ще можна назбирати на квартиру, тут це нереально. Від 3 мільйонів чеських крон ціни», - каже жінка.

Перші пів року тим, хто не працює, платили допомогу. Потім тим, хто працює, перестали.

«Якщо ти живеш безкоштовно, то на допомогу вижити вдасться. Тим більше, трохи допомагали – одяг, косметика. Допомога – 5 тис. крон. Але ціни дуже високі», - зізнається вона.

Тетяна Рузанова

Вона називає Чехію країною з великим серцем. Проте люди зустрічаються різні.

«Дуже по-різному сприймають. Є проросійськи налаштовані, є нейтральні, яким все одне. Є й ті, хто ледь не обіймає, підтримує. Люди, як і всюди, різні. До того ж, це тільки зі сторони здається, що в Європі все гарно. Але це теж як обгортка. Центральні вулиці, площі, парки – все красиво, на рівні. А якщо відійти вглиб – все, як у нас», - розповідає Тетяна.

Вона каже – таким неочікуваним образом збулися мрії багатьох побачити світ.

«Так хотілося раніше проїхатися Україною, Європою. У відпустку до Чехії. Мала хотіла вступати сюди. Збулося все, але якою ціною. І в Європу потрапила, і машиною через всю Україну проїхала куди очі дивляться, у Чехії ось. Три тижні у підвалі – чим не відпустка?» - каже майстриня.

Нещодавно, прогулюючись містом, побачила таку лавку... Вона дуже зачепила мене, прямо озвалася в душі. Ця лавочка мені нагадує нас, українців. Ми чіпляємося за нове життя, як ця людина за паросток. Ми продовжуємо жити, незважаючи ні на що!  

Наразі вона мріє повернутися в Україну.

«В Україну я збираюся повертатися. Тут залишатися не хочу. Мрію повернутися у свою країну. Звісно, хочеться у Сєвєродонецьк, але я розумію, що поки це неможливо. Хочеться скоріше, але поки не розумію, як там шукати роботу, житло. До речі, моїй доньці 17, вона вступатиме до вишу, і це буде український університет. Хоче саме в Україні вступати», - підкреслює Тетяна.