Гачок у сумці й нове життя на Хмельниччині: історія майстрині з Луганщини

Коли у березні 2022 року Ірина Руда виїжджала з дому на Луганщині, серед найнеобхіднішого поклала до сумки улюблений гачок для в’язання. Бо творчість допомагає триматися.

Ірина Руда — майстриня з Луганщини, яка перетворює нитки й гіпс на історії. Вона створює в’язані іграшки, варить свічки та експериментує з новими матеріалами, постійно прагнучи розвитку. Після 2022 року її життя розділилося на «до» та «після», але на новому місці, на Хмельниччині, вона не лише зберегла улюблену справу — її роботи тепер роз’їжджаються світом.

Свою історію пані Ірина розповіла SD.UA.

 - Пані Ірино, познайомимось! Розкажіть про себе.

 - Я народилася на Слобожанщині, на півночі Луганської області, у Сватівському районі. Після школи поїхала вчитися у Рубіжне, закінчила індустріально-педагогічний технікум. Вийшла заміж, народила сина. За професію я, по суті, не працювала. Училища закривалися, важко було знайти місце. Тому я від початку спробувала творчо себе реалізовувати й воно якось пішло. А творчістю почала займатися ще в школі. Дуже любила малювати, завжди хотіла навчитися в’язати гачком, але не було того, хто зміг би навчити цього. Вже після закінчення школи познайомилася з однією жінкою і вона навчила мене азів в’язання. Потім вже вчилася самостійно, по книжках. Почала в'язати серветки, скатертини. Згодом почала створювати одяг  на замовлення. Він подобався людям. Але це було не так поширено. До того ж ручна робота – це не дешеві речі, а  люди не завжди були готові платити за таке. Тому перейшла на в’язання іграшок. Я про це думала й раніше. Мені дуже подобається в'язати саме їх! Досі! Отримую насолоду від в’язання, особливо від кінцевого результату. Є такі приємні моменти! Я часто дарую свої роботи. А потім мені знайомі розповідають – «Ти знаєш, дітки сплять тільки з твоїми іграшками. Якщо раптом немає, йдемо шукати, де вона загубилася».

Роботи Ірини Рудої 

 - Брали участь у творчих заходах вдома?

 - Так, вдома постійно брала участь у виставках. Наприклад, на дні міст Рубіжного, Сватового.

 - В’язання – це лише частина ваших вмінь…

 - Коли ми були ще вдома, я спробувала себе у новому напрямку. Це гіпсові вироби. Але це були тільки початкові кроки. А коли почалася війна, ми навіть не знали, куди нам їхати. Ніколи до того не думали про переїзд. Планували життя там облаштовувати, мандрувати. Проте доля склалася інакше.

Роботи Ірини Рудої 

 - Були думки, що це не надовго?

 - Так, вважали, що буде, як у 2014 році, закуповували продукти. Думали – трохи постріляють і все налагодиться. Але з кожним днем ставало гірше й гірше. І подруга постійно вмовляла мене виїжджати. Але куди….Ніхто не знав. У нас не було родичів, до яких можна було б їхати. Останнім поштовхом було те, що у будинок прилетів снаряд, вибив скло. А ще лежав сніг, це був березень. Не було світла, води. І тут виїжджали родичі й ми з ними наважилися. Зібрали документи. До речі, у мене у сумочці завжди був зі мною гачок мій улюблений, деякі інструменти. Оце я вивезла. Бо це дуже важливо для майстрині! Також в останній момент взяла альбом з фотографіями. Це диво, що не забула. Бо наступного дня подрузі у будинок прилетів снаряд і все погоріло, всі фотографії. Також забрали хом’яка, посадили у пластиковий контейнер. Їхали, весь час привідкривали кришечку, щоб можна було дихати. А так – не візьмеш все життя з собою. Багато хто не може осягнути, як це – все кинути. Це зрозуміє тільки той, хто  пережив такий досвід.

 - Куди ви виїхали?

 - Доля закинула нас на Хмельниччину через дальніх родичів, де ми й залишаємося. Можливо, назавжди. Ніхто не знає, чи зможемо ми повернутись. Нам тут дуже подобається, дуже гарна природа. І люди хороші, готові допомогти, співчутливі. Багато друзів з’явилося.  А їхали ж, як всі, на пару місяців. Нас спочатку питали в селі – «Ви хату приїхали купувати?» Кажу – «Та ні, ми не надовго».

Фото Ірини Рудої 

 - Знадобився час, щоб повернутися до творчості?

 - Так! Поступово почала тут знову в'язати іграшки, з’явилися замовлення. До речі, вдома ніхто у мене не замовляв подарунки за кордон. А з початком повномасштабного вторгнення я в’язала іграшки в українському національному стилі – і вони роз’їхалися різними країнами.  Японія, Шотландія, Німеччина, Англія та інші країни Європи. Українці їздять за кордон до своїх рідних і хочуть порадувати щось таке, щоб нагадувало про Україну. Мені дуже приємно, що у різних країнах є мої вироби.

Роботи Ірини Рудої 

 - А на новому місці берете участь у творчому житті регіону?

 - Так, мене запрошують на благодійні ярмарки. Часто беру у них участь, ніколи не відмовляю. Частину коштів віддаю на ЗСУ. Скажу, що тут лояльніше ставляться, допомагають майстрам, організація хороша.

 - А як зараз з попитом?

 - Попит дуже впав. Мій контингент – це діти. Я спостерігаю, що дітей тягне на ярмарку до мене, але дорослі відмовляють. Все ж таки у нас немає культури цінувати ручну роботу. За кордон вже теж не так часто замовляють.

 - А більше замовляють старі клієнти чи вже нові?

 - Більше вже замовляють місцеві. Наприклад, до свят. На гіпс більший попит.

 - Коли вдалося повернутися до роботи з гіпсом?

 - Коли ми вже трохи освоїлися, я почала знов в'язати, повернулася й до робіт з гіпсу. Матеріал поновлювала, додавала, вчилася, проходила майстеркласи. Бо самостійно опанувати важко, є купа нюансів, у яких важко розібратися без допомоги професійних майстрів.

Роботи Ірини Рудої 

 - Були якісь незвичні замовлення?

 - Було таке цікаве замовлення. Чоловік запитав, чи можу я зробити іграшки на Новий рік про його родину. Дружина, донька, теща. І я виконала його. Жінка – така пані з пательнею у руках, донька – як майбутня архітекторка, а от тещу він бачив як Бабу Ягу. Сподіваюся, вона не образилася. Але йому все сподобалося. До речі, мене про такі роботи часто питають.

 - Знаю, що у вас є і власні майстеркласи. Розкажіть про них.

 - Так, сама теж придумую майстеркласи. Наприклад, відтворила персонажів  з мультфільму про козаків. Вони дуже подобаються людям і замовляють їх найчастіше. Ляльки-україночки – це теж моя розробка, час від часу я додаю щось нове, хочу удосконалити, радію, коли воно гарно виходить.

Мій чоловік дуже допомагає мені у творчості! Особливо з ідеями. Наприклад, я замовлю форми для гіпсу, вони приходять, він одразу каже, де що не так, як має бути. Я спочатку не погоджуюся. Але згодом дійсно розумію, що щось недороблене, не так має виглядати іграшка майбутня. І ми власними силами вдосконалюємо її.

Роботи Ірини Рудої 

 - З відключеннями світла стало важче планувати час для виробів?

 - Дуже тяжко зараз з відключеннями світла. Вироби з гіпсу потребують тепла, щоб сохнути. І витягти його ще треба. Також я зазвичай в’язала ввечері. Зараз такої змоги немає. Але ми готові почекати. Віримо у кращі часи. Щоб не робили росіяни, все одно ми з ними не будемо.

 - Найпоширеніше питання до всіх творчих людей — про натхнення. Як це відбувається?

 - Натхнення приходить! От, буває, думаєш, як його щось вдосконалити, а воно не виходить. А буває, що в одну секунду приходить геніальна ідея! Думаєш, як я раніше таке не вигадала. До того ж надихає підтримка. Чоловік у мене масажист. Він втратив зір. Але руками дуже тонко відчуває. Може, потримавши річ, сказати, де та що треба обтесати, де форма не така. І все, що він пропонує, дійсно покращує виріб. Я консерватор за натурою, а він новатор. Я дуже вдячна йому за допомогу, вміння переконати. Це багато вартує! Він підтримує мене у творчості. Щоб я не придивилася – пряжу чи гачки – каже брати.

Також дивлюсь на роботи інших, захоплююсь нашими українськими майстринями. Це надихає!

Роботи Ірини Рудої 

 - Можете виділити зараз основний напрям?

 - Напевно, зараз у мене на першому місці гіпс. Для в’язання повинно прийти натхнення. Буває навіть місяцями не в’яжу. А потім як засумую за гачком!  Проте раніше на першому місці було саме в’язання. Але переорієнтувалася якось. З нового року 50/50% гіпс та в’язання.

 - Є улюблений виріб?

 - Так, з гіпсу новорічна іграшка «Лускунчик». Він великий, багато цікавих елементів. Розфарбовувати не так-то просто. Вимагає акуратності.

 «Лускунчик»

 - Помітно, що ви постійно опановуєте щось нове. Що у планах наступне?

 - Мені подобається розвиток, щось нове. Зараз опанувала ШІ, оживляю свої вироби, фотографії. Хотілося б розширити майстеркласи. У мене їх декілька. Просто не вистачає часу. Але у планах є.

Ще останнім часом захопилася свічковарінням. Я сама роблю форми з гіпсу, потім обробляю, фарбую, замовляю віск і роблю свічки.

Роботи Ірини Рудої 

Хочу опанувати роботи з епоксидної смоли. Вже купила матеріал, але він теж дуже специфічний. Ми винаймаємо однокімнатну квартиру, а епоксидка вимагає тепла й того, щоб поруч не було домашніх тварин та людей. Тому зараз не роблю. А влітку знайомі виділять приміщення для цього. Дуже мені подобаються такі вироби! Вже не терпиться почати!

 Роботи Ірини Рудої