Нагороджена орденом княгині Ольги Анастасія Дашко: "Як війну вивчатимуть у підручниках, так і досвід журналістів"

Президент України Володимир Зеленський підписав указ “Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня журналіста”, серед нагороджених – журналістка з Луганщини Анастасія Дашко. Кореспондентку редакції філії “Регіональна дирекція UA: Донбас” акціонерного товариства “Національна суспільна телерадіокомпанія України” Анастасію Дашко відзначили орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Анастасія – відома сєвєродонецька тележурналістка. Після повномасштабного вторгнення росії вона виїхала з рідного міста у Словаччину, де прожила кілька місяців. Але вирішила повернулась до України, щоб працювати військовою кореспонденткою.

Про нагороду, найстрашніші моменти в роботі та мрії про документальний фільм Анастасія розповіла «Сєвєродонецьк онлайн».

Звістка про нагороду застала журналістку на відпочинку у Португалії.

«Дізналася, коли мене почали вітати у спільному робочому чаті. Я взагалі у відпустці. Сиділа на пляжі й просто в якийсь момент взяла телефон руками у піску. І побачила, що мене всі вітають. Я здивувалася, бо не очікувала такого. Якщо чесно, не вважаю, що я щось таке роблю, чого не роблять мої колеги. І що саме я маю отримати нагороду. Але, дійсно, було дуже приємно», - каже Анастасія.

Анастасія Дашко з колегами

За час повернення зі Словаччини вона жодного разу не пошкодувала про своє рішення. Бо саме в рідній країні відчуває себе на своєму місці.

«Про повернення жодного разу не пошкодувала, тому я що я себе відчувала за кордоном, у Словаччині, так, ніби вже померла. І це не життя. Це було максимально некомфортно для мене. В Україні, попри те, що ми живемо в Дніпрі, куди періодично прилітає і буває неспокійно, мені набагато, у тисячу разів, комфортніше. Я відчуваю себе на своєму місці», - ділиться вона.
За цей час Анастасія їздила на передову, щоб показати людям, як виглядає війна. Були й страшні моменти.

«Пам’ятаю страшний момент. Ми поїхали 5 грудня з Олександром Буряком (оператор – ред.) на Донеччину знімати сюжет з військовими. Нам сказали, що це друга лінія, піхота, окопи. Що не прям передова. Були ще колеги з іншого телеканалу українського та іноземні журналісти. В якийсь момент почався дуже жорсткий обстріл. Позиція була досить незвичайна: там була вкопана горизонтально у землю велика труба, де військові ховались від обстрілів. І в цій трубі ховалися і військові, і ми. І це було реально дуже страшно. Обстріл був сильним. Дуже близько пролітало. Коли ми вийшли, побачили, що розбило машину колег з іншого телеканалу українського. А вона стояла метрів за 20 від тої труби. Оце було реально страшно. Ми сиділи с Сашею Буряком в цій трубі й думали, чи витримає вона обстріл. А в мене ще чоловік служить на Донеччині. І я ще мала час і бажання побачитися з ним у той день, ввечері після відрядження. Сиджу й думаю, вже запланували побачення – як прикро буде загинути в цій трубі. Але минулося, на щастя. Обстріл тривав десь пів години. Добігли до машини. Ми їхали на автівці військових, яку теж дуже сильно розбило. І ми на розбитій машині поїхали назад», - згадує Анастасія.

Звісно, чоловік та родина хвилюються за неї. Але не перешкоджають - бо розуміють, як це важливо для журналістки.

«Якщо чесно, не дуже прям мене родина підтримує. Бо чоловік мій не в захваті від таких відряджень, де є небезпека. Він сам в армії й переживає, бо в нас дитині 6,5 років. Син залишається з бабусею, яка живе з нами. Не можу сказати, що чоловік дуже підтримує. Але з іншого боку, він розуміє, що для мене це важливо і жодним чином не перешкоджає. Але, звісно, йому хотілося б, щоб я була в максимальній безпеці», - розповідає Анастасія.

Анастасія Дашко

На її думку, зараз українська військова журналістика вийшла на максимальний рівень. Завдяки медійникам люди можуть бачити війну майже онлайн. Бо нема таких місць, куди б не намагалися дістатися ЗМІ, якщо є змога.

«Мені важко оцінювати. Але, на мою думку, наша військова журналістика на супервисокому рівні. Те, що роблять колеги й те, куди вони доїжджають у найвіддаленіші місця. Це фактично війна онлайн. Можна побачити майже все. Важко порівнювати, але, думаю, українська журналістика точно не поступається іноземній. Якщо не перевершує. Я думаю, як війну вивчатимуть у підручниках, так і досвід журналістів», - вважає Анастасія.

Анастасія Дашко на роботі

Її мрія – зняти документальний фільм про рідне місто, тих, хто звільняв його.

«Мрія, звісно, одна. Побачити своє місто звільненим. Робити сюжети про те, як його відбудовують. Можливо, колись я б хотіла зняти дуже такий сумний документальний, більш розгорнутий мініфільм. Саме про людей, які захищали мій Сєвєродонецьк. Щоб жоден з людей, які проливали кров за місто, не залишився забутим. Я дуже сподіваюся, що в мене та у колег буде нагода це зробити», - підкреслила журналістка.