Яким може бути майбутнє України: Bloomberg аналізує німецьку, ізраїльську і корейську моделі

Bloomberg проаналізував історичні моделі, які могли б підійти Україні. Одна "модель" для України — це Західна Німеччина 1950-х років, інша — Ізраїль, починаючи з 1970-х років, і третя — Корейський півострів, теж з 1950-х років.

Про це пише оглядач Bloomberg Андреас Клут у статті "Майбутнє України не німецьке чи ізраїльське, а корейське".

На його думку, зараз здається все більш імовірним, що українцям не вдасться вигнати російських загарбників зі своєї території, і що росіянам не вдасться "проковтнути більше територій України".

"Що, окрім неймовірних людських страждань, буде далі?" - запитує автор.

Він зазначає, що  експерти та політичні лідери інстинктивно хапаються за історичні аналогії, щоб керувати своїм мисленням, і три вищеперераховані аналогії виділяються.

Клут пише, що західнонімецька аналогія здається спокусливою, її прибічники кажуть, що можна прийняти у НАТО ту частину України, яку контролює уряд.

"Україна відрізняється від Західної Німеччини 1955 року. Її внутрішні кордони, які розмежовують російський контроль, не визнаються і не закріплені. НАТО постійно доводилося б вирішувати, чи стаття 5 поширюється на те саме місто, навіть якщо воно змінює контроль (скажімо, Бахмут протягом більшої частини минулого року). Зрештою союзникам доведеться або вступити в бій і стріляти в росіян (ризикуючи Третьою світовою війною), або пом’якшити свій хвалений пункт про взаємну оборону. Але тоді стаття 5 втратить свій стримуючий ефект, поставивши під загрозу весь альянс", - йдеться у статті.

Крім того, йдеться у статті, український президент Володимир Зеленський не погодиться на відмову від територій України, як це зробив тодішній канцлер Західної Німеччини Конрад Аденауер, який офіційно визнав поділ своєї країни безстроковим в обмін на її інтеграцію із Заходом.

"Навіть сподівання на остаточне мирне возз’єднання на кшталт 1990 року не виправдовуються. Радянська влада протягом 45 років правління Східною Німеччиною ніколи не намагалася провести етнічну чистку чи русифікацію місцевого населення. У Донецьку, Луганську, Херсоні, Запоріжжі та Криму росіяни так робили весь цей час", - зазначає Клут.

Він пише, що аналогія з Ізраїлем може здатися більш влучною, "але при ближчому розгляді виявляються такі ж зяючі діри".

"Американська гарантія безпеки стала формальною лише після того, як Ізраїль виграв чотири війни проти своїх арабських ворогів. Замість того, щоб воювати з ворогами на власній землі, як це робить Україна, Ізраїль до 1970-х років вів війну на їхній території. Приблизно в той же час вона також створила власну ядерну зброю, хоча ніколи не підтверджувала цей арсенал. До цього дня жоден з арабських ворогів не має ядерної зброї", - зазначає автор.

Клут вважає корейську аналогію не досконалою, але найкращою з доступних.

"Тоді, як і зараз, Москва і Пекін виступали на боці агресора (Північна Корея в 1950 році), а США очолили міжнародну коаліцію на захист жертви. У Кореї, як і в Україні, кінетична фаза боїв змінилася, починаючи з середини 1951 року, на важкий і кривавий глухий кут. На той час ядерну зброю мали і США, і Радянський Союз", - пише він.

Клут нагадав, що фактично перемир'я між двома Кореями  означало заморозку конфлікту.

"Але режим припинення вогню тримається донині. І за останні сім десятиліть Південна Корея стала жвавою та процвітаючою демократією", - зазначає він.

Автор зауважує, що "якщо Корея є правильною моделлю, урок полягає в тому, що учасникам бойових дій потрібно занадто багато часу, щоб почати говорити, навіть якщо стає очевидним, що жодна сторона не може перемогти у військовому плані, а потім занадто довго, щоб змусити зброю замовкнути, коли стає зрозуміло, що результат не зміниться".