Лоліта Глотова та Владислав Гуртовий. Як луганська молодь мріє відбудовувати Луганщину

У своєму інтерв’ю, розповідаючи про команду у Дніпрі, громадська активістка, волонтерка, менеджерка культурних та соціальних проєктів Ганна Рясна назвала два прізвища: Владислав Гуртовий та Лоліта Глотова.

У Луганському обласному центрі підтримки молодіжних ініціатив та соціальних досліджень вони працюють фахівцями молодіжних програм.

Їм обом по 24 роки. Коли Луганщину вперше окупували, Лоліта та Влад були ще підлітками. Тож дорослішання та становлення цих двох молодих людей припало на воєнні роки.

Сьогодні наше видання ближче познайомить вас із ними.

“Біг не від обстрілів, а від влади росіян”

Владислав Гуртовий - лисичанин. До лютого 2022 року займався організацією розважальних заходів. Ще Влад - професійний спортсмен. За тиждень до початку вторгнення отримав звання майстра спорту з паверліфтингу. А потім його життя перегорнулося на 180 градусів.

Владислав Гуртовий

«Коли почалася війна, я залишився у рідному місті та почав займатися волонтерською діяльністю, яка була спрямована на гуманітарну допомогу вразливим верствам населення та евакуацією», - розповідає він.

 Владислав на святі у Лисичанську

Влад та основний кістяк волонтерів - загалом 10 людей - забезпечували роботу гуманітарного штабу в Лисичанську навесні та влітку 2022 року.
 
«Ми співпрацювали з різними організаціями, - пояснює хлопець. - Найбільше - з ДСНС. З військовими адміністраціями. А також це були міжнародні організації, такі, як Червоний Хрест і Всесвітня продовольча програма. Це основні, але багато хто нам допомагав. І так ми трималися до того моменту, поки я не зрозумів, що українська армія виходить з міста».

Разом із командою Владу вдалося організувати гуманітарну допомогу для понад 20 тисяч лисичан та відправити у безпечні місця 153 людини. Він пригадує, як вмовляв виїжджати людей похилого віку. Як возив на велосипеді та носив у рюкзаку продукти стареньким у віддалені райони міста, бо на той час у місті вже не було комунікацій та бензину.

«Близько трьох разів я потрапляв під обстріли та згодом до них звик. Кожного разу думав: “Що ж, от і все, життя моє було коротким, але яскравим”, - каже він.
 
Останній день, коли Влад був у рідному місті, - 1 липня 2022 року, за два дні до повної окупації.

Видача гуманітарної допомоги. Березень 2022 року

У той день в мою квартиру залетіли уламки від снаряда, сталася пожежа. Ми з бійцями ДСНС, які ще залишалися працювати там, намагалися це все загасити, - згадує Влад. - Тоді ж я зателефонував очільнику обласної адміністрації Сергію Гайдаю, він мені дав дозвіл взяти машину швидкої та виїжджати з міста, бо евакуації вже три дні не було, і у місті була введена комендантська година. У нас була перепустка як у волонтерів Червоного Хреста, і мені вдалося зі шпиталю забрати пораненого. Також - вагітну жінку та ще двох дівчат. Місто на той момент було майже оточене ворожими військами, тож ми вибиралися манівцями», - згадує він.

Завантаження перед виїздом на Луганщину. Червень 2022 року

Влад каже: йшов на це, усвідомлюючи, що залишає рідну домівку та людей, з якими працював (вони виїжджати відмовилися).

«Але я розумів, що біг не від обстрілів, а від влади росіян», - зізнається він.

«Для мене в Лисичанську підтримкою було те, що я вдома. Я квартиру купив за рік до війни та навіть ремонт не встиг до кінця зробити», - додає він.

Разом із хлопцем, одним з останніх, Лисичанськ покидав французький режисер, який знімав фільм “Життя під час війни” про роботу волонтерів у палаючому Лисичанську.
 
«Дуже добра та чемна людина, Флорент. Його настигла така участь, що він залишався зі мною до 1 липня, і ми разом вибиралися та вивозили людей у той день, - розповідає Влад. І ми вилітали із майже оточеного міста. Але - виїхали. І ще кілька людей змогли врятувати. І коли ми з ним спілкувалися, він - людина вже поважного віку - казав: “Я був у Чечні та бачив Сирію. Але такого не бачив. Тут важче за все.” 

Вибратися тоді вдалося усім пасажирам та екіпажу машини швидкої допомоги.  

Наразі Влад організовує у Центрі різноманітні заходи для молоді.

Мотиваційний захід для молоді у Дніпрі

«Після переїзду в Дніпро допомагав волонтерам доставляти допомогу в деокуповані селища Луганщини та Донеччини”, - згадує Владислав.

Його заповітна мрія одна: повернутися додому та відбудувати Луганщину: «Я знову можу очолити гуманітарний штаб, маю великий досвід. Це для мене найважливіше - бути корисним людям».

  
“Ми налагодили тут таку довіру, коли ніхто нікого ні до чого не змушує”

Колега і подруга Влада Лоліта Глотова - дівчина родом з окупованого нині Алчевська.
У Лисичанському коледжі дівчина здобула освіту вихователя з правом викладання англійської мови.

Лоліта Глотова 

«Тобто за освітою я педагог. Але згодом перекваліфікувалась. У Лисичанську працювала в Палаці культури завідувачем дитячого сектору, була волонтером молодіжного хабу і паралельно працювала ще у дитячому садочку», - згадує Лоліта.
 
Власне, отримувати нові скіли дівчина не припинила навіть з початком вторгнення і переїздом в інше місто. Друга освіта Лоліти - логопедія та спеціальна психологія. Наразі вона отримує ступінь магістра дошкільної освіти, а тим часом - навчає, розважає й мотивує інших.

У колі своїх

«У Дніпрі я проводжу майстер-класи для дітей та дорослих. Організовую вечори настільних ігор, проводжу різноманітні тренінги», - розповідає дівчина.

Каже, їй дуже приємно, коли після проведених заходів люди зізнаються, що хоча б на кілька годин змогли відволіктися від сьогодення та тривожних думок.
 
«Ми налагодили тут таку довіру, коли ніхто нікого ні до чого не змушує: є можливість і навчитись, і відпочити в колі однодумців. Людям приємно, що тут безпечно. Їм подобається, коли ми неформально спілкуємося і запитуємо їхню думку: чому б вони хотіли ще навчитися, що почути, побачити», - ділиться вона.

Плюсом свого переїзду до Дніпра активістка вважає можливість перейняти досвід у молоді Дніпра. Вважає, що молодь цього міста, все ж таки, більш досвідчена. Спільну мову ми знайшли за секунди.

 Один з численних тренінгів від Лоліти

«Молодіжна політика для мене - щось нове. І я рада, що у цій новій сфері вже змогла опанувати себе під час війни. Мені дуже подобається. Тут я можу продовжувати й з дітьми працювати, й з молоддю. І бачу результат своєї роботи. Вірю, що ми обов’язково повернемось додому й будемо відбудовувати все та відновлювати молодіжну політику. А з молоддю Дніпра у нас є спільна мрія: відкрити мобільні ресурсні центри на Луганщині», - каже вона. 

Настрій Лоліта тримає позитивний і до життя ставитися з гумором. Вірить тільки у краще майбутнє і для себе, і для Луганщини, тому що досі на життєвому шляху зустрічала лише тих людей, які підтримують та надихають.

Фото зі сторінки у Facebook Луганського обласного молодіжного центру, а також - особистих сторінок Владислава Гуртового та Ганни Рясної
 
 
Марина Тесленко