“Війна не відбере смак життя”: як родина з Сєвєродонецька в евакуації перетворила хобі на власну справу

Ковбаски, джерки та навіть м’ясна пастила — усе це на Київщині виготовляють переселенці з Сєвєродонецька. Родина Дячуків рік жила за кордоном, але повернулась та розвиває власну смачну справу та підтримує ЗСУ.

Як з одного частування народилось родинне захоплення, чому доводиться працювати навіть вночі та що найбільше надихає — Ірина та Олександр Дячуки розповіли “Сєвєродонецьк онлайн”.

30 хвилин на збори й 17 людей у купе

Ірина з чоловіком Олександром до повномасштабного вторгнення жила у Сєвєродонецьку. Жінка працювала майстром манікюру. І хоч обидва там не народились — Іра з Марківки, а Сашко з Київщини — місто полюбили всім серцем. Будували життя та майбутні плани, та все змінилось 24 лютого 2022 року.

“24 лютого ми взагалі дізналися від сестри чоловіка, що почалась повномасштабне вторгнення. І буквально за хвилин 10 після її дзвінка ми вже почули вибухи в Сєвєродонецьку. Якийсь час ми ще знаходилися у місті з надією, що ось це все мине, все буде добре. Але потім вже зрозуміли, що треба виїжджати, бо не було ані ліків, ані продуктів. Потягом ми поїхали до Львова, а далі вже вирішили, що, мабуть, треба їхати за кордон, бо невідомо, що буде далі”, — згадує Іра.

родина Дячуків

Вона й Саша мають інвалідність, обидва пересуваються у візках. І це могло стати неабиякою перешкодою під час евакуації. Ті дні на початку березня 2022-го родина не забуде ніколи.

“Ми виїжджали на таксі. Бо два інвалідних візки — маршруткою не поїдеш. Ми подзвонили знайомому, він сказав, що не може нічого обіцяти, бо десь летить, десь бахкає. Але згодом, як зараз пам’ятаю, о дев'ятій ранку він телефонує і каже: у вас є пів години, щоб зібратися. А збирати нічого, бо коли почало прилітати, ми поїхали до подруги. Вона жила на першому поверсі в районі автовокзалу, а нові райони вже обстрілювали. Ось так ми й поїхали: рюкзак з документами та зарядки від мобільних телефонів. Ну, й те, у чому були одягнені. На вокзалі я одразу сказала, що нам потрібна допомога з посадкою. Прийшли працівники ДСНС і підняли нас на потяг. Тобто сіли ми без проблем — важко було їхати. 17 людей в купе. І їхали ми 32 години”, — розповідає Ірина.

Пригостили знайомих — отримали перших клієнтів

Так вони з чоловіком опинились у Польщі. Там жінка також працювала в салоні майстром манікюру. Та, зізнається, було важкувато: зовсім інший графік роботи й незвичний менталітет. Дуже хотіла повернутися додому — якщо не у Сєвєродонецьк, то хоча б в Україну. За рік родина переїхала на Київщину до рідних Олександра. Але саме там, ще за кордоном, виникла ідея розпочати власну справу.

“У чоловіка був день народження і він вирішив приготувати просто на стіл таку нарізку з в’яленого м’яса. Бо він дуже любить займатись м'ясом. Це його прям хобі таке. У нас завжди так було: я можу зварити суп там чи гречку, картоплю, а м'ясо – порізати та обсмажити. А ось саме спеціями завжди заправляв чоловік. Повертаючись до дня народження, були запрошені мої колеги та керівництво з салону. І це м’ясо їм настільки сподобалось, що вони почали нас просити — а зробіть і для нас. Зробили їм один раз, другий раз, вони вже почали купувати. Потім їхні друзі, потім друзі друзів. І ми подумали — а чому б не спробувати все ж таки розвиватися в цьому напрямку”, — пояснює Ірина.

продукція

Та виявилось, що у Польщі переселенцям не так і легко розвивати власну справу. А ось після повернення в Україну до справи підійшли серйозніше та купили спеціальне обладнання: дегідратор, слайсер, вакууматор.

“В асортименті спочатку були ковбаски. Потім почали робити джерки. І ось нещодавно запустили м’ясну пастилу. У принципі, в Україні її немає, ми ніде не зустрічали, ніде не знайшли. Мабуть, місяці три над нею працювали. Ми пробували, експериментували зі смаками, з консистенцією, щоб це було саме по типу виготовлення пастили, і щоб вона була такої ж консистенції, як фруктова пастила”, - розповідає Ірина.

“ЦЕм’ясЦЕ”

Щоб продукція була впізнавана, ще у Польщі на замовлення зробили логотип. Над назвою ж особо не думали — просто в’ялене м’ясо, класичне або гостре. Та згодом натрапили на відео своєї клієнтки, яка робила порівняння джерок кількох торгових марок. І хоча їхню продукцію жінка назвала найсмачнішою, був у відео й інший момент.

“І вона таку фразу каже, що це взагалі невідомо що, немає ані назви, нічого. І ми розуміємо: ну, так правильно. Ковбаски та бастурма — ну це ж не назва. Ми почали думати, а в голову ну взагалі нічого не йде, от взагалі просто пусто”, — посміхається Іра.

Тому вирішили провести конкурс серед своїх підписників в Інстаграмі. Одна дівчина запропонувала назву “Ок м’яско”.

“Але якось “Ок м'яско”... “Ок” - ну, більш таке зарубіжне слово, але нам хотілось зробити акцент, щоб назва була саме така українська. І от від цього ми почали “танцювати” і крутити-думати. Так, м'яско — там закінчення “ок” і перенесли на початок. А якщо не м’яско, а м’ясце — ЦЕм’ясЦЕ”. І вже навіть ані секунди не сумнівалися в цій назві”, - розповідає жінка. 

продукція

За всі спеції та смаки відповідає Олександр. Усі інші справи подружжя намагається ділити порівну. Робота ж може не припинятися і вночі: усе залежить від кожного конкретного замовлення.

“Нам не важливий час. Ми, наприклад, зранку починаємо різати, день воно маринується. І виходить, що його потрібно в ніч ставити в дегідратор. І о 2 чи 3 ночі починаєш до нього вставати, перевіряти, чи зменшити температуру, чи збільшити. І тоді працюємо і вночі. Наприклад, якщо я там цілий день щось робила, пакувала, відправляла, відвозила. А вночі потрібно встати змінити партію, то це робить чоловік”, - ділиться Ірина. 

Допомога військовим

Кілька місяців тому пара за зверненням волонтерів почала виготовляти продукцію і для ЗСУ. Легка та поживна їжа стає в нагоді захисникам.

“Для таких замовлень ми робимо дуже добру знижку. Бо ми розуміємо, що це хлопцям на передову. Для них дуже зручно те, що це продукція, яка не псується, може зберігатися без холодильника, тому що вона у вакуумній упаковці. Місця багато не займає, джерки ж – вони сухі. М'ясо більш солоне, воно десь таки йде до пива краще, а от джерки на перекус дуже підходять. І в нас почали брати волонтери, кажуть, хлопцям дуже зручно. Вони там у рюкзаки кинули й вже перекусили де завгодно. Калорії ж у м’ясі зберігаються. І для нас це дуже важливо — як можемо підтримати наших захисників. І такі замовлення виготовляємо в першу чергу, тобто все інше взагалі відсувається на другий план”, - каже жінка. 

продукція

Також надихає вдячність від покупців. Ірина згадує, як на початку дуже боялась, що продукція не сподобається, буде не смачно чи прочитає погані відгуки. Але цього не трапилось, а клієнти, навпаки, поверталися і робили замовлення повторно.

“Зараз небагато радості, війна все одно пригнічує. А чим людина може себе так повсякденно трохи порадувати — чимось смачненьким. Ця думка дає мені натхнення і сили продовжувати цю справу. І, звісно, я бачу, як додалось впевненості у чоловіка, що його кулінарні таланти оцінили. Вже дуже часто звучить така фраза від нього “Нє, ну хто тут повар?,” — з усмішкою резюмує Ірина.

Ознайомитися з продукцією можна тут. 

Анастасія Дашко