Майстриня Марина Новікова: «Луганщину покидати я не збираюся»

Уродженка Сватового Марина Новікова ще вдома  започаткувала дві свої справи життя  - «Майстерню Maridi» з прикрасами свого авторства та «Maridi. Family_Brand», де створює бренд одягу. Обидві діяльності йдуть рука об руку та доповнюють одне одного.

У 2014 році війна застала Марину у Луганську, де вона тоді жила. Дівчина переїхала до Сватового та перебувала там до 2022 року, доки війна вдруге не постукала у її дім. Цього разу вона з родиною виїхала до Львова та продовжила свою справу, яка почалася після народження донечки Діани ще вдома, на Сватівщині. Майстриня зізнається, що Діана  надихнула її на творчість, підтримує всі ідеї  та з 10 місяців відвідує всілякі ярмарки разом з мамою.      

Про амбітні плани, натхнення, рівень ярмарок на рідній Луганщині та мрії Марина розповіла SD.UA.

 - Ваша любов до майстрування почалася ще з дитинства?

 - З дитинства воно все було само собою, були різні творчі спроби. У 2014 році почала щось пробувати якраз перед окупацією Луганська, де я тоді жила. Я почала цікавитися бісером.  Ближче до літа переїхала до Сватового, до батьків. Там продовжувала – браслети, сережки з бісеру. Потім було якесь затишшя, а коли народилася донечка, хотілося зробити для неї щось таке оригінальне, бо не було якихось цікавих прикрас у місті, щоб купити. Це був 2018 рік, тоді ще не так популярна була онлайн-торгівля, як зараз. Так і виникла ідея щось зробити саме для доньки. Я створила пов’язочку, корону, спідничку з фатину. Потім ще зробила якихось заколочок, квіточок. Виставляла собі на сторінку, аби похвастатися. Одна дівчинка випадково побачила та замовила у мене корону. Так все якось і пішло, а згодом з Будинку культури у Сватовому мене запросили з моїми роботами влітку на Івана Купала на ярмарок. І так я побачила, що то людям у місті цікаво. Не було більше майстринь, які б робили прикраси для волосся. На першому ярмарку я дуже багато продала зі своїх робіт. Потім їх було ще кілька влітку. Все набирало популярності, я почала використовувати якісніші матеріали, хотілося щось таке зробити вау – не з простих стрічок, а щось інше. І так ось я вже 7,5 років цим займаюся.

Перше замовлення

 - З того першого замовлення повірили, що то може у щось більше перерости?

 - Це був перший ярмарок на Івана Купала, 2018 рік. І я продала тоді прикрас на тисячу гривень. І ще у мене не було дорогих тоді. Це зараз я вже маю роботи за 350 гривень пара, а тоді це було 40-50-70 гривень. І тоді я зрозуміла – вау, мені це подобається, людям теж, треба рухатися у цьому напрямку.

Потім мене у місті запрошували на всі ярмарки, я вступила до любительського об’єднання «Чарівна скринька», зараз воно діє в онлайн-форматі. Запрошували мене й на обласні заходи, але я не встигла з’їздити, бо донечка тоді була маленька. Але зараз вже майже завжди беру участь в обласних виставках Луганщини, які проходять онлайн.  Намагаюся хоча б онлайн брати участь, щоб не відділятися від області, не кидати наших об’єднань. Бо Луганщину покидати я не збираюся. У Львові також беру участь всюди, де можу.

Ярмарки 

 - Як влилися у спільноту майстринь на Львівщині?

 - Як ВПО я відвідую різні заходи, так я потрапила до хабу «Вона» на їхні тренінги. Розповіла про себе, і, коли був міський ярмарок, мене запросили на нього. І за останній час була 3-4 рази на таких заходах.

 - Відрізняються ярмарки на Львівщині та Луганщині?

 - Дуже відрізняються тут заходи. Наші сватівські та обласні ярмарки були якісь святкові. Дуже багато майстринь, виробів. Ярмарки були майже до кожного свята. Та й сам ярмарок був окремим святом, майстрині зустрічалися, всі такі щасливі були. Таке дійство, певне ком’юніті. Коли їздили на область, така ж атмосфера була. У Львові не має так багато ярмарків. Це 1-2 рази на рік. Ти не завжди можеш потрапити туди, бо обмежена кількість учасників. Перший рік, коли я приїхала, намагалася пробитися туди сама. А мені кажуть – «У нас вже є майстрині з прикрасами». Вдома їх могло бути кілька, тут ні. Ті ярмарки, де можна стати зі своїми виробами, потребують великих коштів. Це може бути кілька тисяч гривень за оренду столика на день. А ти ж не знаєш, чи матиме попит твій товар. Плюс часто це не прохідні місця у ТЦ, де невідомо, буде там хтось сьогодні чи ні. Ті ж міські, де я була, більше для галочки. Немає реклами, інформації про них, малий потік людей на них. Я багато розповідаю тут, як було у нас, ставлю у приклад. Дуже сумую за тим, як це було у нас. Свят було стільки, що ти просто не встигав підготуватися після одного до іншого, яке за кілька днів. Бо треба ж наробити той асортимент. А тут я була на ярмарку у 2023 році 1 раз, у 2024 році була двічі, а цього року ще не була. Тому що якось їх немає, або вони у нелюдних місцях з дорогою орендою.

Львів

 - Як ви опинилися у Львові та чи вдалося щось забрати з дому для роботи?

 - Одразу в перший день повномасштабного вторгнення ми поїхали до Львова. Їхали цілеспрямовано сюди, бо тут у нас були знайомі, було де оселитися. З собою я нічого не брала. Тут я починала все спочатку. Я закупила стрічки, клейовий пістолет, голки. Почала робити жовто-блакитні прикраси та зрозуміла, що вони мають попит. Активно я почала тим займатися десь у травні приблизно, коли зрозуміла, що є у цьому потреба. Я купила швейну машинку, але якось шиття було трішки на паузі. І вже от минулого року я зрозуміла, що хочу повертатися до шиття. І цього року я виграла грант від держави на 75 тис. грн для закупівлі обладнання і тканини. На решту того, що треба, свої кошти докладала.

Я ж була самоучкою, по ютубу та книжкам шила, а вже у Львові я проходила курси з моделювання, конструювання, пошиття, а зараз також виграла ще один грант на навчання і проходжу онлайн-курси з пошиття трикотажу. Щоб вдосконалити навички й далі рухатися у цій справі.

Роботи Марини

 - Як ви прийшли до шиття взагалі?

 - Були тематичні замовлення до свят, був попит на фатинові спіднички, але шила я їх вручну. І у мене було бажання робити такі костюмчики. Я придбала швейну машинку спеціально, щоб шити ці фатинові спіднички. А у мене ж маленька донечка, тож мені цікаво було шити не тільки це, а спробувати для неї лосинки-футболочки. Я почала дивитися уроки на ютуб, всілякі книги читати по шиттю. І почала шити — для неї,  для себе одяг. І так у мене з’явилося бажання розвиватися у цій сфері.

 - Ви хочете переходити у пошиття повністю чи поєднувати?

 - Хочеться так, щоб прикраси стали доповненням. Там більший досвід уже є, є клієнти. І хочеться, щоб це стало доповненням до тих виробів, які я шию. А шиття хочу розвивати так, щоб це стало моєю основною роботою, а не просто хобі. У планах у мене шити одяг для всієї родини – це футболки, спортивні костюми. І якщо це дитячі якісь вироби, то доповнювати їх прикрасами. Наприклад, якась футболочка й до неї бантики такого ж кольору.

Також я шию шапки, шарфи, пов’язки дитячі. Це я робила до повномасштабного вторгнення, продовжую зараз суто для себе, знайомих. Але хочу вийти на ширшу аудиторію з цими виробами. У мріях у мене шити піжами для жінок. До них підбирати якісь резинки, пов’язочки.

Не збираюся покидати прикраси, але хочу розширювати й одяг.

Роботи Марини

 - Про помічників не думали?

 - Я справляюся поки що сама. Мені хочеться  шити самій, все то відчувати. Коли я подавалася на грант, то вказувала, що працюватиму сама, але вже зараз, коли я отримала всю сировину для шиття, бачу всі об’єми. Що це треба змоделювати, зробити викройку, пошити. Тому задумуюся вже над тим, що треба мені помічницю, яка буде або шити, або буде закрійницею. Але на всіх початкових етапах планую бути сама. А на майбутнє розширятися.

 - Знаю, що ви встигли попрацювати на великий весільний бренд.

 - Це я робила для себе, мені хотілося попрацювати на швейному виробництві. Зупинилася на варіанті з весільними сукнями. У бренді Mila Nova я працювала декораторкою. Це дало мені досвід, але водночас я зрозуміла, що хочу шити сама, а не на когось, ну і щоб люди ходили у моєму одязі. Хоча це були прекрасні колектив та керівництво. Мені цей досвід дуже сподобався. Але хочеться розвиватися самій.

 - Вдома у вас були онлайн-замовлення, а не тільки місцеві покупці?

 - Так, вже тоді було багато замовлень з усієї України.

 Роботи Марини

 - А є різниця з тим, що замовляли тоді й зараз?

 - Так, є різниця. До повномасштабного вторгнення щось брали на тематичні свята. Це були обручі, заколки, спіднички фатинові з прикрасами  — комплектом на свята у садочок. Свято осені, 8 березня, Новий рік. Костюми морквинки чи ще когось, такого плану. На 1 вересня щось купляли завжди. Оце найбільше мало попит. Зараз більше купляють або щось патріотичне, або щось до школи. Тематичне, щось до свят – вже рідко. Наразі беруть щось  в українському стилі або прикраси. Або ще  я робила дармовиски, браслети, брошки як сувенір за кордон. Особливо у 2022 році дуже багато жовто-блакитного їхало за кордон.

Роботи Марини

 - Зараз не так вже?

 - Так, зараз трішки впав попит. Наразі, до речі, я трішки менше бантами-прикрасами займаюся, бо більше розвиваюся у сфері шиття одягу.

 - З вами лишаються постійні клієнти?

 - Є клієнти, які живуть зараз у Європі, які зі мною давно. Зі Сватового. Я їм відправляю у Європу. Або вони перевізниками замовляють. У Європі немає такого, багато хто з людей там дивується, які у нас прикраси – або іменні, або написано «Моє сонечко» чи «Україночка». У європейських дітей немає акценту на прикрасах. А дівчата замовляють, їм хочеться.

Багато постійних клієнтів втратилося через війну. Які замовляли зі свята в свято або просто щось побачили нового та купили. Хтось лишився в окупації, хтось виїхав за кордон – втратився зв'язок. Але багато й залишилося. Проте є вже нові постійні клієнти зі Львова.

 - А є якийсь певний бестселер?

Такого, напевно, немає, бо я кожну прикрасу намагаюся зробити ексклюзивною. Звісно, що ідеї можуть бути не унікальні. Але свої прикраси я не повторюю. Або ж це хіба якісь такі бестселери, як ви кажете.  Резиночки, на них спіральки покручені, їх роблю у різних кольорах. Дуже мають попит. От саме їх роблю біло-червоними під вишиванку. Або просто білі, до шкільних бантиків можна додати ці спіральки. Оце дуже гарно на хвостиках, косичках. Отаке популярно, десь можу повторювати. А так намагаюся прикраси не повторювати. Навіть якщо це та сама стрічка, то це буде інша модель бантика, інша серединка на ній, щоб в кожної дівчинки були свої прикраси, зі своїм акцентом.

Роботи Марини

 - Чим надихаєтеся?

 - Надихаюся – тим, що сама створюю. Іноді створила – ой, яке гарне, хочу з такої стрічки тепер щось інше спробувати. Або побачила – вийшла нова стрічка, хочу таку купити, щось спробувати. Також клієнти надихають, коли вони пишуть — ««ой, нам так сподобалася ця прикраса, донечка в захваті» або «на подарунок брали, дуже сподобалося». Ти маєш такі відгуки та хочеш ще щось зробити. У Львові, було, йду та бачу дівчат у своїх виробах. А це знайомі придбали прикраси та подарували подружці. Бачу на дитині та розумію, що у моїх прикрасах ходять.

 - А для хлопчиків щось є?

 - Раніше шила хлопчикам метелики. Але короткий проміжок часу, переважно під запит. Бо так їх купляли, але дуже рідко.

 - Які найближчі плани?

 - На найближчий період – закінчити курси, які зараз проходжу. Вони триватимуть до Нового року. Але зараз я планую пошиття футболок. У бізнес-плані розписано багатенько всього, але  то зроблено на 3 роки, а ось саме почати я хочу з футболок. Я закупила тканину яскраву, буду шити взірці для хлопчиків та дівчаток, чоловіків та жінок. Тобто це будуть футболки для всієї родини. Я хочу відшити зразки, зрозуміти, які можуть бути варіанти. І тоді вже можна буде обирати, кому що потрібно, або створювати фемілі-лук.

 Марина Новікова

 - Це будуть принти?

 - Так, наразі це принтована тканина, також трішечки згодом я планую запустити патріотичну лінійку, це будуть однотонні футболки з якимись гаслами чи малюнками. Також це можуть бути індивідуальні ідеї клієнта щодо зображень. Зараз я ще обдумую варіанти.

 - Яка глобальна творча мрія? Власний бренд?

 - Мрія мати свій бренд одягу, щоб мене знали.

 - Він запатентований вже?

 - Ні, поки не запатентований. Я веду сторінку з прикрасами та називаю її «Майстерня Maridi». А там, де я створила сторінку з одягом, це «Maridi. Family Brand». Тобто це одяг для родини. Сама назва «Maridi» - це Марина та Діана, бо Діана – моя донька, яка надихнула мене на все та підтримує всі мої ідеї. З 10 місяців вона була практично на всіх моїх виставках, ярмарках. Можливо, у майбутньому я запатентую назву, коли розвиватимусь далі.