“Емігрувати ніхто не хотів та не збирався”, - активістка сєвєродонецького “Восток SOS” Олександра Ворошилова про вимушене життя у Нідерландах

До повномасштабного вторгнення росії в Україну Олександра Ворошилова працювала в благодійному фонді “Восток SOS”, після перейменування зараз - — “Схід SOS”. У Сєвєродонецьку організація працювала з 2014-го року, опікувалася питаннями ВПО. Дівчина координувала місцевий офіс: була освітньою та проєктною менеджеркою, активно волонтерила. Після 24-го лютого Олександра вимушено покинула місто, їхати вирішила до Нідерландів. Сталося це завдяки тому, що свого часу “Восток SOS” курував один з проєктів країни, волонтери з ЄС приїжджали до Сєвєродонецька та займалися різними волонтерськими активностями. Так Олександра познайомилася з дівчиною з Нідерландів та підтримувала зв'язок. Тож як тільки розпочалася війна, колежанка запросила до Нідерландів з пропозицією надати прихисток. Як живеться в чужій країні з малою дитиною — без знання мови та відсутністю житла — героїня розповіла “Сєвєродонецьк онлайн”.

Чому Нідерланди?

“До Нідерландів я приїхала зі своєю свекрухою та маленькою десятимісячною донечкою. Шлях до невідомої країни лежав евакуаційними потягами”

Олександра Ворошилова

Спочатку ми жили в будинку моєї колежанки. Але за два тижні дізналися про те, що відкривається гуртожиток для українців у сусідньому місті й вирішили переїхати, адже не знали, наскільки довго залишатимемося тут, у Європі. Не хотіли обтяжувати людей, адже маленька дитина — то завжди клопіт, а будинок не дуже великий, щоб можна було спокійно та комфортно кожному себе почувати. Зауважу що Нідерланди — одна з небагатьох країн, яка вирішила піти таким шляхом допомоги: це муніципальні гуртожитки, таке собі перероблене житло. Ми живемо у п'ятисотрічній будівлі, у минулому це була католицька гімназія для священників, а тепер тут мешкають українці, які рятувалися від війни. Взагалі на території Нідерландів чимало таких локацій, це можуть бути колишні офіси, церкви тощо. Зараз там живуть наші люди. Тож людині надають ліжко-місце, невеликі гроші на їжу та одяг, а також певні соціальні виплати на особисті потреби. Все… Допомога реально невелика. Єдине, можна одразу йти працювати, так я і зробила. Приїхала я до країни 1-го квітня 2022-го, а вже 5-го травня підписала свій перший контракт і по цей день працюю на цьому місці. Я тільки один місяць отримувала допомогу.

Адаптуватися, щоб вижити

“Щодо адаптації, то єдиним бонусом було те, що майже всі в країні знають англійську”

Олександра Ворошилова

У Нідерландах немає мовних курсів для українців, як в Німеччині чи Польщі. Тож хочеш вчити — або плати гроші, або самотужки, це — твої проблеми. До речі, саме тільки зі знанням англійської тут працює багато людей. Та й на низькокваліфікованих роботах працюють взагалі без знань мов. Щось на кшталт роботи в теплицях чи посудомийниками.

Загалом моя адаптація проходила легко. Я досить комунікабельна людина. Завжди спілкувалася з багатьма іноземцями, бо працювала в такій сфері у Сєвєродонецьку. Єдине, що на початку в мене не було знань англійської, я її ніколи не вчила, адже в школі була німецька. В інституті теж мова пройшла повз мене, така ж ситуація була й коли почала працювати. Тож ніколи не замислювалася над тим, нащо та англійська взагалі мені потрібна. Скажімо так, емігрувати ніхто не хотів та не збирався, не було такої мети. Тож складно було. Я не вчила мову класичним способом за підручниками, а просто пішла працювати. Колеги зі мною спілкувалися англійською, так і розговорилася. Набула добрий рівень мови за два роки тільки завдяки комунікації. Наразі маю достатній базовий розмовний рівень.

Що не подобається в Нідерландах

“У мене не було вибору країни, куди їхати. Я не сиділа й не думала: “Ось поїду туди, там такі “плюшки”, ні, просто ми бігли від ракет”

Олександра Ворошилова з донькою

Зараз, аналізуючи все це, я розумію що тут, у Нідерландах, є багато мінусів саме для мене та моєї родини. Наприклад, відсутність соціального житла, як наслідок — проблеми в гуртожитку, адже наразі зі мною тут ще проживають 220 українців. І це мені ще поталанило, що ми проживаємо в окремій кімнаті. Все інше — побутовий жах. Спільні туалети, їдальня, кухня. Разом і малеча, тінейджери та люди зовсім похилого віку. Тож житлова криза — це величезний мінус в Нідерландах. Чесно кажучи, перебувати тут вже немає сил ані фізичних, ані моральних.
Наступний мінус - це те, що країна одна з найбагатших і, відповідно, й найдорожчих. Якщо порівнювати ціни по Європі — тут найвищі. Абсолютно на все: від базових продуктів до поїздок громадським транспортом. Ми навіть цього майже собі не дозволяємо, користуємося велосипедами, неважливо чи це 10 кілометрів, чи 30 в обидва боки. Їдеш, бо це — безплатно. Також є багато бюрократичних нюансів, оформлення соціалу, медицина. Але це взагалі типово для Європи. А ми ж дуже звикли до сфери сервісу, а тут вона страждає. Але, звісно, вже з цим звиклися, пристосувалися. Трошки вже легше, як прожив два роки.

Відношення до українців

“Не можу сказати за всі Нідерланди, тільки за свою локацію, відношення до українців у країні в цілому добре”

Олександра Ворошилова

Нагадаю, що країна одна з перших почала нам допомагати та надала доступ до ринку праці, тож майже всі українці пішли працювати. Звісно, можна користуватися соціалом, а це десь 200 євро, на пару разів сходити в магазин. Тож справа така: хоч кульгавий, хоч косий — до 67 років усі в Нідерландах працюють. Єдиним бонусом тут є так званий “нульовий контракт”. Перший місяць ти можеш відпрацювати 100 годин, наступного - 200, накопичити собі нормальну зарплатню, потім, якщо є якісь проблеми, можеш попрацювати небагато часів на місяць. Тож повторюся, нідерландці лояльно відносяться до наших людей, бо всі українці пішли працювати. Вливання грошей в державу відбувається чималеньке За статистикою, сюди приїхали близько 100 тисяч українців. Це дуже велика цифра для невеличких Нідерландів, ще й маленьких за площею, приблизно як Луганська область. І з цих ста тисяч — сімдесят працюють, інші — або діти, або старі люди, які за станом здоров'я не дієздатні.

Що думають нідерландці про війну в Україні

“Не можу сказати, що в Нідерландах активно діє роспропаганда, але є різне відношення до війни в Україні. І воно протягом двох років дуже змінилося”

Стаття у ранковій місцевій газеті новин Нідерландів.Тезово: Україні для звільнення всієї території знадобиться така кількість снарядів, яких немає у всьому світі

Якщо на початку війни тебе жаліли, донатили, допомагали Україні та питали, чим можуть бути корисними, то зараз вже ні, все притихло. Ну, війна, вона десь там, далеко. Моє коло спілкування раз на місяць питають, як там справи в Україні. Іноді навіть мої близькі друзі нідерландці, яких я знаю багато років, питають, коли ми повертаємося в Україну. А куди мені повертатися? Я з окупації… Мій дім розтрощили ракети. Куди я поїду? На що вони просто відповідають: “А, ну так…” Для них вже це як якась казочка. А ще останнім часом шириться така думка, що Європа готується до великої війни з россією. Це я читаю в новинах чи не щодня. Нідерландців це трошки напружує, питають, а чого ми повинні гинути-страждати. Не розуміють, що після України вони можуть бути наступними. Це — проста математика…

Чим корисний для України досвід перебування громадян в інших державах?

Ось цей досвід проживання в іншій країні для мене особисто корисний тим, що я таки трошки вивчила мову. Взагалі з нуля. Я можу наразі вільно спілкуватися. А ще супер практика — не боятися якихось змін. Є певна ситуація? Боремося з нею. Тобто не сидіти та стресувати, певна стійкість з’явилася. З переваг — пізнала, що таке інклюзивність, орієнтованість на дітей, доброзичливість… Але щоб перенести цей досвід в Україну, треба не просто зупинити війну, а змінювати країну від “А” до “Я”. Зараз десь у великих містах нашої держави це вже відбувається і я рада цьому, але як це відбуватиметься в маленьких селах та населених пунктах… Особливо зважаючи на великі втрати на тому ж сході та півночі — питання відкрите. Спочатку треба перемогти.

Світлини — сторінка фейсбук Олександри Ворошилової