День хіміка та день міста: 9 фактів про засновника Сєвєродонецька Олександра Забєльського

Протягом багатьох десятиліть Сєвєродонецьк останньої неділі травня відзначав День хіміка, адже місто з'явилося завдяки будівництву хімічного заводу. Засновником Сєвєродонецька є будівельник та економіст Олександр Забєльський, доля якого є трагічною, але й досі маловідомою для сєвєродончан, особливо молодого покоління.

У Сєвєродонецьку за часів України чомусь не було навіть пам'ятника Забєльському. Хоча історія його життя і смерті могла б навіть допомогти декомунізації та "відкрити очі" на справжню сутність СРСР. А все тому, що талановитого будівельника вбив "кривавий радянський терор".

"Сєвєродонецьк онлайн" віддає шану засновнику нашого міста та нагадує про 9 фактів з його біографії:

1) Як опинився в Україні - невідомо.

Забєльський народився 7 березня (22 лютого за старим стилем) 1889 року у місті Мензелінськ Уфімської губернії (нині Татарстан). Про його дитинство та батьків нічого невідомо. Якимось чином Забєльський опинився в Україні, у Сумській області, де жив і зростав у місті Охтирка.

Його виховали дві жінки-одиначки, але він мав можливість вчитися - Забєльський мав вищу економічну освіту.

2) Рокове рішення - стати комуністом-більшовиком

З 1919 року Забєльський став членом Всесоюзної комуністичної партії більшовиків. Вступ у ВКП(б) відіграє вирішальну роль у його житті. Спочатку допоможе у кар'єрі:

• Забєльський мав добру славу у партії, працював на керівних посадах у Чернігові, Одесі, Києві;
• З 1924 року жив та працював у Харкові, був членом правління”Сільського господаря”, потім членом колегії Наркомторгу УСРР;
• Два роки - з 1928 по 1930 - жив в Австрії та Німеччині як торгпред СРСР.
• З 1932 року Забєльський був начальником науково-дослідного сектору УССР, а надалі уповноваженим Народного комісаріату важкої промисловості.

3) Нащадки Забєльського живуть у Києві

Забєльський був одружений з уродженкою Сумської області Таїсою Пилипівною (в дівоцтві – Клименко).

У пари була дочка Олена. У Харкові родина жила в "будинку-підкові" по вулиці Гіршмана, 17.

У Забєльського є нащадки - онука Катерина Броніна. Вона давала інтерв'ю "Сєвєродонецьк онлайн" у 2021 році і розповідала, що займається бізнесом, має сина - правнука Забєльського, який є доцентом університету ім. Т. Шевченка, у нього є дочка, родина живе у Києві.

4) Забєльський був добрий і привітний

Броніна розповідала, що, за словами її мами, дід був невисокий широкоплечий чоловік, кругловидий, завжди усміхнений. А ще дуже добрий і привітний.

У тридцяті роки він повернувся в Україну з Німеччини. Під час роботи Забєльського керівником об'єктів, які він будував у Луганській і Дніпропетровській областях, сімʼя, яка проживала в Харкові, його бачила дуже рідко. Він приїздив буквально на години, брав чисті речі, з кимось зустрічався і знову їхав на обʼєкт.

"Він був безмежно відданий своїй справі, партії і своїй країні. Мама казала, що він працював майже цілодобово, і дуже переживав за свої заводи", - казала Броніна.

Її мати, дочка Забєльського, коли родина жила в Одесі, вчилася танцювати у гуртку, який організувала знаменита у ті часи Айседора Дункан.

5) Забєльський і сам не знав, що заснував Сєвєродонецьк

У вересні 1933 Забєльського призначили начальником будівництва Лисичанського азотно-тукового заводу. Про те, що саме він стане засновником міста хіміків - Сєвєродонецька, Забєльський так і не дізнався. Але саме його тодішні дії і рішення стали запорукою побудови Лісхімбуду, який став Сєвєродонецьком.

У ті роки на правому березі Сіверського Дінця вже був Лисичанськ з інфраструктурою, і спочатку планувалося, що працівники заводу житимуть там. А на лівому березі буде нове хімічне виробництво, куди робітники діставатимуться, перетинаючи річку через дерев'яний міст. Лівий берег - суцільні піски, тому будувати там навіть не планували.

Свої корективи внесли весняні паводки, які змили дерев'яний міст. Тоді Забєльський запропонував, а потім і наполягав на будівництві містечка хіміків на лівому березі Сіверського Дінця. Мовляв, якщо станеться аварія, усунути її оперативно не вийде, адже дорога непередбачувана й займатиме багато часу. Забєльський переконав у цьому наркома Григорія Орджонікідзе, хоча тодішня влада Лисичанська та архітектори були проти.

Рішення будувати містечко саме на лівому березі Дінця у 1934 році й стало відправною точкою в історії Сєвєродонецька.

6) Звільнення "через міст"

Сполучення з сусіднім Лисичанськом все одно було необхідне, тому новий міст через Сіверський Донець добудували та відкрили у серпні 1934 року. Він знаходився майже там, де відомий усім лисичанам і сєвєродончанам Павлоградський міст. Але на новий міст чекала доля старого. Оскільки його побудували низько, опори знесли течія та весняний льодохід наприкінці лютого 1935 року.

Після цього Центральний комітет партії ухвалив рішення звільнити Забєльського з посади під приводом за затягування термінів будівництва комбінату. Хоча затягувалися вони дещо з інших причин: постійно мінялася потужність підприємства, замість заводу ВКП (б) вирішила будувати комбінат, змінювалося техніко-економічне обґрунтування.

7) Забєльського арештували і вивезли прямо з будмайданчика

Онука засновника Сєвєродонецька Катерина Броніна розповідала, восени 1937 року її бабуся дізналася, що Забєльського працівники НКВД забрали прямо з будівельного майданчика. Тоді він був директором Баглійського Коксохімзаводу в Кам'янському у Дніпропетровській області (тоді - Дніпродзержинськ).

З липня до вересня 1937 року його неодноразово допитували. Забєльського звинуватили в участі з 1932 року у "контрреволюційній троцькістській організації правих" і шкідницькій діяльності, вочевидь, це те саме "затягування" будівництва.

16 вересня 1937 року Забєльського засудили до розстрілу з повною конфіскацією майна. 17 вересня 1937 року його розстріляли у Дніпрі. Місце поховання Забєльського досі невідоме. Та й родина довгий час не знала навіть справжньої дати його смерті, радянська влада приховувала масові розстріли, проставляючи у документах інші дати смерті. Сєвєродонецький краєзнавець Сергій Каленюк писав, що фактично вирок винесли особисто Сталін і Молотов ще 25 серпня.

Тоді вони підписали список обвинувачених по 1-й категорії, яких Військова колегія Верховного Суду СРСР мала “судити”. У цьому списку осіб із Центрального апарату УДБ НКВС УРСР та причетних до них було 569 прізвищ. Забєльський був за номером 198. 

8) Дружину Забєльського також репресували

"Бабусі порадили заховатися разом з 21-річною дочкою, моєю мамою, будь-де, аби не дома. Бабуся, прихопивши найнеобхідніші зимові речі, попросилася пожити в невеликому приватному будиночку на околиці Харкова. Там, за спогадами мами, вони тулилися за піччю, ховалися, спали на одній вузькій полиці. 11 січня 1938 року бабусю арештували, коли вона вирішила навідатися в квартиру, взяти деякі речі. Виявляється, за квартирою стежили", - розповідала Броніна.

Дружина Забєльського Таїсія відсиділа вісім років в "Акмолинському таборі дружин зрадників батьківщини" та Батикському таборі. Вийшла 11 січня 1946 року. Дочку в інституті змушували публічно відмовитися від батьків, а коли вона сказала "ні", відрахували.

Дочка Забєльського якийсь час жила у Києві й навіть знімалася у масовках у кіно. Пізніше повернулася до Харкова, вийшла заміж, їй вдалося закінчити інститут. І потім до пенсії працювала в Держінституті з проєктування підприємств коксохімічної промисловості. Померла у 80 років від інфаркту.

Усі вісім років перебування у таборах Таїсія Пилипівна не знала, живий її чоловік чи ні. Тільки після смерті Сталіна, домігшись посмертно реабілітації Забєльського, вона дізналася, що його розстріляли, і що він був засуджений як ворог народу, троцькіст і шкідник.

9) Онука Забєльського лише у 2015 році ознайомилася з його справою

Катерина Броніна (на фото) лише у 2015 році нарешті дісталася архіву СБУ в Дніпропетровській області. Знайшла справу Забєльського та запросила матеріали у Харків, а потім вивчала й фотографувала матеріали справи.

У свідоцтві про смерть Забєльського, яке видали сімʼї у 1956 році, була підробка - дата смерті 17 травня 1940 року.

"Я запитала у співробітників архіву СБУ, чому у свідоцтві вказана неправильна дата? Відповіли, що до 1958 року діяла вказівка Військової колегії – не вказувати дійсну дату смерті, а вказувати пізніші дати. Це таким чином приховували сліди Великого терору – розкидали дати смерті на різні роки. Лише після 1958 року РАГСи отримали вказівку видавати свідоцтва про смерть з дійсними датами смерті", - розповідала вона.