«Сльози навертаються тільки від одного анонсу на початку фільму», - Східний про фільм «Спротив» за своєї участі

У травні відбулася прем’єра чотирисерійного документального спецпроєкту "Спротив" про людей, які, перебуваючи в окупації під тиском російських військових, залишаються українцями в серці та чинять опір. Команда проєкту розшукала українців, які пережили окупацію та звірства російських солдатів, підготувала ексклюзивні інтерв’ю з ними. Одним з героїв став Артем Карякін «Східний». Прем’єру фільму відвідала посол США в Україні Бріджіт Брінк, яка зауважила, що фільм довів знайомих їх людей до сліз. Схожі емоції і в Артема, адже стрічка ніби відкидає знов в окупацію знов.

Своїми враженнями від фільму він поділився з «Сєвєродонецьк онлайн».

 - Артеме, розкажіть про ваші враження від фільму…

 - Безумовно, хороша та важлива робота, але всю боротьбу українців у російській окупації не розкрити за 4 серії, та що там за 4 – про це ще десятки років треба знімати фільми та писати книги. Я був на допрем'єрному показі фільму та був дуже радий бачити посла США в Україні Бріджіт Брінк. Вона трохи поговорила з нами (героями та авторами фільму) і розповіла, що, дивлячись відривки фільму до прем'єри люди, що оточують її, плакали. Сльози навертаються і в мене тільки від одного анонсу на початку фільму, тебе відразу ж відкидає на роки назад в окупацію, ти згадуєш всі ті моменти, згадуєш свої переживання і думки ... У думках не було тоді, що через кілька років про все це будуть знімати фільми та писати ЗМІ. Тоді здавалося, що це нікому не цікаво, крім нас самих, тих, що залишилися віч-на-віч з ворогом.

Бріджіт Брінк на допрем'єрному показі фільму. Фото з телеграм-каналу "Східний"

 - Як з вами зв'язалися та як проходила робота над фільмом?

 - Автори фільму шукали героїв для зйомок і мій контакт їм дав один із моїх друзів, ми зідзвонилися з редактором фільму, зробили попереднє онлайн-інтерв'ю і чекали зйомки. Я вважаю, що всі автори цього проєкту підійшли до процесу його створення дуже трепетно. Вони навіть роздрукували такі самі листівки, як я клеїв колись в окупованому Стаханові, розвішавши їх по локації, де знімали частину фільму з моєю участю. Записували ми кілька годин. На жаль, більша частина не потрапила на екрани, але, сподіваюся, що мої слова були почуті, я насамперед хотів сказати про те, що ще дуже багато людей залишаються в окупації та продовжують найважливішу боротьбу за право бути українцем на українській землі.

 - Наскільки важливо зараз говорити про це?

 - Краще пізно, ніж ніколи – так я говорив після зйомок цього фільму та багатьох своїх інтерв'ю. Я вже писав про те, що та кого ми втратили, коли не порушували такої важливої теми боротьби українців в окупації. Насамперед такі фільми - це данина пам'яті всім загиблим від рук росіян українців в окупації, які просто одного разу зникли й більше ніколи не вийшли на зв'язок лише за свою проукраїнську позицію або банально за прапорець України, намальований на стіні окупованого міста. Також це мотивація всім тим, хто досі залишається в окупації та бореться різними способами з росіянами або ж просто мовчки чекає на повернення України. Коли я та багато інших років жили в окупованих містах - ми хотіли, щоб про нашу проблему говорили в нашій рідній країні, але цього практично не було. Багато хто з часом здався, опустивши руки, подумавши, що їхня робота марна й вони просто не потрібні своїй країні.

Кадр з фільму

 - Чи відчуваєте ви зараз свій певний вплив і користь від нього? Як ось зі знаменитим фото з Часового Яру, яке облетіло весь світ…

 - Я з 2022-го року почав інформаційно розгойдувати тему боротьби українців в окупації, розставляючи акценти на тому, що на нас там чекає дуже багато людей. Навіть своїм прикладом, пожертвувавши особистою безпекою, відкривши обличчя і розповівши всю свою біографію в деталях. Після цього були десятки інтерв'ю, сотні моїх публікацій - українці та не тільки почали тільки дізнаватися, що таке взагалі колись існувало. Я, може, й не так багато зробив за ті 8 років в окупації в плані знищення окупантів, але своїм прикладом наштовхнув багатьох на боротьбу, дав приклад, показав, що існують сотні таких самих, як я. Просто далеко не кожен розповість про свою історію, не всі на це підуть привселюдно, це завжди несе за собою певні ризики для тебе самого. За останній рік-півтора тема боротьби в окупації стала дуже живою та обговорюваною в нашій країні та за її межами. Ми бачимо десятки цілих проєктів, присвячених цьому, на екранах з'являються документальні фільми на цю тему, журналісти беруть інтерв'ю… Я не можу сказати, що це все тільки завдяки мені, але я відчуваю свій внесок у це, я знаю реальний фідбек від своєї діяльності, зв'язок з людьми, які залишилися там і продовжують боротьбу. Головний фідбек – це сотні подяк від українців, які залишилися в окупації, що надходять мені в особисті повідомлення. Ми порушили цю важливу тему і я радий, що мій особистий приклад був показаний у десятках країн через інтерв'ю і скрізь було вказано моє рідне місто - Стаханов, моя рідна Луганська область. Поки є ми (ті, хто виїхав і ті, хто залишився) – Луганщина буде українською, ми її представники та живий приклад того, що це наша земля та її окупували.

 Фото з телеграм-каналау "Східний"

 - Цього року окупації Донбасу 10 років. Чи є випадки, коли люди чинять спротив всі ці роки в окупації?

 - Тільки зі мною десятки таких людей на постійному зв'язку, вони продовжують робити дуже багато, про що зайвий раз ми згадувати не будемо. Якби цих людей не було, то багато локацій окупантів, можливо, і не було б знищено. Інформація з окупованих регіонів іде великим потоком завдяки цим людям. Вони справжні герої, але їхня боротьба найчастіше не помітна більшості людей, їхні історії поки невідомі публічно, але все це лише для їхньої безпеки. Дуже багато людей потрапили до рук окупантів і відбувають тюремні терміни за свою діяльність, важливо не забувати про це.

 - Як людині, яка стільки років прожила в окупації, вдавалося зберегти надію?

 - Надія зникала та поверталася. Є мотиватори набагато сильніші, ніж надія - це ненависть і реваншизм, я тримався на них. Довгі роки я мріяв виїхав з окупації та заявити публічно про свою діяльність, я уявляв це, коли заплющував очі перед сном і це мене гріло. Щоправда, я тоді думав, що мій пост про це побачить десяток людей, а побачили мільйони.

Читайте також: «Східний»: «Найкращі з нас зараз і гинуть заради того, щоб наступні покоління українців будували країну, не знаючи, що таке російська окупація»

"Східний": "Коли весь світ зможе побачити шурфи шахт довкола Кадіївки, то всім остаточно стане ясно, з яким злом вони весь час мали справу"