«Твоя кров може воювати». Як зараз працює Сєвєродонецька станція переливання крові

14 червня в Україні традиційно відзначають Всесвітній день донора крові. Загальновідомо, що переливання крові дозволяє щорічно рятувати мільйони людей. Здавши кров один раз, людина може врятувати три життя. Водночас існує багато міфів та страшилок, пов’язаних з донорством. Як от можливість заразитися чи обов’язково знепритомніти. Проте мало відомо про справжню користь здачі крові для організму людини.

Про те, хто сміливіше – жінки чи чоловіки, про обов’язок здавати кров під час війни, про правильне харчування і можливість випити келих вина після здачі крові сьогодні говоримо з тимчасово виконуючою обов'язки головного лікаря Сєвєродонецької станції переливання крові Оленою Фроловою.

 - Пані Олено, як і де сьогодні працює Сєвєродонецька станція переливання крові?

 - У червні 2022 року нас релокували, як і всі інші заклади. І ми переїхали до Київської області. На жаль, нам не вдалося вивезти обладнання. Бо ми ж розуміємо, що заготівля донорської крові - це не лише про набрати пакет з кров'ю. Це потрібні холодильники для її зберігання, спеціальний екстрактор для її розділення, а найголовніше – це лабораторія, тобто кров повинна бути тестована. Усе це залишилося у Сєвєродонецьку, за тією ж адресою - Сметаніна, 5, як і було. І, наскільки я знаю, заклад продовжує працювати в окупації. Бо лікар залишився у Сєвєродонецьку та продовжує приймати там донорів.

Так виглядає в окупованому Сєвєродонецьку станція переливання крові. У перші дні війни під її дверима стояло у черзі понад сотню донорів. На станції працювало 49 людей. Фото Український центр трансплант-координації 

А нашою функцією як релокованого закладу стала допомога тим донорам, які виїхали та продовжують здавати кров на підконтрольній Україні території. Тобто часто буває, що донор або втратив документи, або втратив інформацію про кількість кроводач, яка в нього була. Втратив, можливо, посвідчення Почесного донора. Або навпаки, він здавав, у нього недостатня була кількість кроводач, а коли він здавав вже у Дніпрі, у Києві, на Хмельниччині, він вже набув статус Почесного донора, але йому потрібно було додати інформацію про те, як він здавав кров на території Луганської області. Ми надаємо цей супровід юридично-правовий, ми видаємо облікові картки донора, ми надаємо клопотання про те, щоб людина, якщо вона має на це право, отримала статус Почесного донора. Наразі ще діють пільги для них, вони діятимуть до 2025 року. Тому часто в нас Пенсійний фонд питає, чи дійсно ця людина має статус Почесного донора, бо вони мають право на отримання 10% надбавки до пенсії за віком. І коли людина втрачає якісь документи, ми допомагаємо їх поновити. Ось така у нас робота.

 Олена Фролова. Одна з 5 лікарів цього закладу. 24 лютого вона була в Києві, але за чотири дні повернулася у близький до фронту Сєвєродонецьк. Залишилася на станції єдина з лікарів, разом з молодшим медичним і технічним персоналом. Взяла на себе керівництво і поставила завдання – не втратити жодної дози компонентів крові.

 - А зараз ви де базуєтеся на Київщині?

 - Це офісне приміщення у селищі Крюківщина, яке ми винаймаємо, найголовніше - привезли документи, базу донорів. Комп'ютер вивезли, на якому є інформація про всі кроводачі донорів, які здавали кров Сєвєродонецьку, у Рубіжному, у Старобільську, у Новопскові вже після 2014 року. Ми спочатку вивезли базу луганських донорів з Луганська до Сєвєродонецька, а потім вже вивезли таким самим чином базу сєвєродонецьких донорів.

Будівля у Сєвєродонецьку, у якій розміщена станція переливання крові, не мала бомбосховища. Через постійні обстріли не було можливості приймати донорів, але працівники станції зберігали наявні запаси компонентів крові та видавали їх на потреби лікарень. Вони місяць жили в цьому приміщенні. За цей час лише тричі вдалося вийти на вулицю. Часто зникало світло, треба було вмикати генератори і підтримувати належний температурний режим зберігання. Український центр трансплант-координації

 - Тобто наразі ви не займаєтеся, як у Сєвєродонецьку, забором крові?

 - Ні. Тому що, по-перше, це неможливо через те, що у нас немає обладнання, а по-друге, у будь-якому місті великому є вже налаштовані центри крові, і ми з ними співпрацюємо. Наприклад, коли потрібно нагородити донорів. Або якщо потрібно, щоб донор продовжував здавати. Співпрацюємо. Але, на жаль, навіть якби ми орендували великі приміщення, то лабораторія, лабораторне обладнання для аналізів, тестування – все залишилось там. А кожна одиниця донорської крові має тестуватися на чотири інфекції – гепатит В, гепатит С, сифіліс та ВІЛ. І це обладнання не лише дороговартісне, а воно ще й дуже складне і в експлуатації, і в обслуговуванні. Придбати - немає такої можливості. Я навіть коли у 2014-му році виїжджала з Луганська до Сєвєродонецька, у нас не було можливості там облаштувати іншу станцію переливання крові, бо там вже була сєвєродонецька.

 30 березня Олена Фролова видала медикам останню дозу еритроцитів. І тільки після цього змогла виїхати з міста останнім евакуаційним поїздом разом з іншими 33 співробітниками. Український центр трансплант-координації

 - А от свої люди, які постійно здавали кров, вони вас знаходили за цей час? Можливо, є історії якісь цікаві?

 - Так, знаходили, бо ми тісно співпрацюємо з такою організацією, як Донор.ua. І я надавала туди інформацію. І якщо людина, яка не знає куди звернутися, звертається до цієї організації, там є мій телефон. І вони дзвонять, надають свою інформацію. І після того, як ми її перевіримо по базі, ми, відповідно, надаємо їм «Новою поштою» оригінали документів.

Тобто багато донорів звертається. Сьогодні ось дзвонив Почесний донор з Кремінського відділення трансфузіології, він там здавав на статус Почесного донора. Каже, що виїхав, але посвідчення забув. Не знає, що робити. Йому виповнилося 60 років, до Пенсійного фонду потрібно звертатися, але посвідчення немає. Ну, і ми прописуємо процедуру, яку потрібно йому зробити, виписуємо копію документів, дублікати, надаємо для відповідних органів. Але кров не беремо. Але ж ці донори, які здавали раніше в Сєвєродонецьку, наприклад, або в Рубіжному, або в Старобільську, які виїхали на територію, що підконтрольна Україні, вони мають можливість продовжувати здавати кров у будь-якому закладі служби крові, бо для цього необхідна лише реєстрація, паспорт громадянина України. Неважливо, з якого міста, ти в будь-який заклад звертаєшся, і в тебе приймають кров.

 - А в нас було багато Почесних донорів?

 - Кожного кварталу ми надсилали до Міністерства на узгодження перелік близько 30 осіб. Тобто за рік близько 100 осіб набували статус Почесного донора.

 - Що треба, щоб стати Почесним донором?

 - Для того, щоб стати Почесним донором, отримати цей статус, необхідно здати кров у кількості 40 максимально допустимих доз, тобто не менше, ніж 450 мл або плазму в обсязі 800 мл не менше, ніж 60 разів.

Є ще таке поняття як донація клітин крові, це тромбоцити. І вона, донація тромбоцитів, прирівнюється за кількістю до донації саме крові, тобто 40 разів клітини в крові, 40 разів кров консервована та 60 – плазма.

А якщо людина здавала змішано, так зване змішане донорство, бо вона одного разу здала кров, іншого разу здала плазму, тоді є механізм перерахування. І він прописаний з 2020 року в Законі України «Про безпеку та якість донорської крові». Але, на жаль, у цьому законі прописано, що пільги, які наразі існують для Почесних донорів, тобто оця надбавка до пенсії за віком у розмірі 10% неоподаткованого мінімуму, вона буде скасована протягом 5 років після набрання чинності. Тобто у 2025 році люди, що набули статусу Почесного донора України, вони, на жаль, втрачають цю пільгу про отримання пенсії. Це не дуже гарно, але це імплементація з законодавством європейським, а в Європі всі люди здають кров безоплатно.

 - Зараз місія донора стала набувати більшої популярності, на вашу думку?

 - Звісно, це так. Я сама є донором. І зараз, що гарно, є багато таких платформ – і Фейсбук, і Донор.ua є в Києві, програма «Хелсі». І я періодично отримую (ну, тобто я з погляду донора дивлюсь) періодичні повідомлення - «Шановна Олено, якщо у вас є можливість прийти та здати кров, очікуємо вас за такою-то адресою». Коли я приходжу, бачу, що 60, 70, до 100 осіб приходять. Ну, в основному, дуже часто там жінки. Бо чоловіки мають воювати, а жінки мають їм допомагати. Зараз, я не знаю, як в інших містах, але в у Києві, Дніпрі багато здають. Знаю по Дніпру, бо багато наших працівників з Сєвєродонецька поїхали туди й зараз влаштовані на станцію переливання крові там. Наша головна медична сестра, операційна медична сестра, лікар-лаборант, тобто вони не втратили свою кваліфікацію, вони продовжують працювати у Службі крові. І також багато дуже цих заходів проводиться для активізації. Але зараз людям і не потрібно зайвий раз нагадувати. Наприклад, у мирний час я спостерігала таку ситуацію, людині, щоб вона здала кров, потрібні були якийсь діагноз, якась конкретна ситуація. Або дитина попала в лікарню, або жінка народила й потребує переливання крові. І ось на такі окремо взяті ситуації люди реагували. Зараз цього не потрібно. Зараз люди йдуть самі. Їм потрібно лише сказати, що так, твоя кров теж може воювати. Це у Харкові такий слоган був. І якщо людина має змогу здавати кров регулярно, то, я вважаю, що це її навіть обов'язок якийсь моральний. Якщо ти можеш, звісно. Бо є люди хворі. І, до речі, багато хворих людей звертається. З різними захворюваннями. І вони просять – «ну, будь ласка, прийміть, ми гарно себе почуваємо, хочемо якось допомагати». Тобто я не можу сказати, що наші люди байдужі, вони дуже відгучливі зараз і відповідальні. І приходять знов. От пройшло два місяці, приходимо здавати, бачимо тих самих людей, які з нами два місяці тому здавали. Але ж потрібна така постійна робота, інформування. Що, люди, зараз наша країна в біді. І якщо ти можеш допомогти хоч ось таким способом, ти повинен прийти та здати.

 Колектив у Сєвєродонецьку

 - А як часто можна здавати кров, щоб було безпечно для організму?

 - Якщо людина здає кров, то один раз на 60 днів, тобто з інтервалом два місяці. Але я пропрацювала у Службі крові понад 20 років, то ми рекомендуємо жінкам збільшувати цей інтервал. Бо у жінок є і фізіологічна крововтрата кожного місяця. Тому їм рекомендуємо 1 раз на 3 місяці. Але якщо все добре, то можна і через 2 місяці. Також людина може здавати плазму. Це частина крові, але наразі вона не така популярна, бо її використовують для виробництва препаратів. Тобто людина здає цільну кров, її центрифугують, червоні кров'яні тільця, еритроцити, повертають назад, а рідину саму, жовту таку сироватку, забирають як компонент крові. І в такому разі людина може здавати вже з інтервалом один раз на два тижні, два рази на місяць. І такий же самий інтервал між донаціями тромбоцитів. Це також клітини, які використовують під час трансфузій. Я спілкуюсь багато зараз з закладами служби крові, головне зараз - це саме цільна донорська кров. Яку можна здавати з інтервалом разу два місяці.

 - А яка група крові найдефіцитніша та яка найрозповсюдженіша?

 - Саме в Україні найбільш розповсюджена - це друга група крові.
Близько 37% мають другу групу крові. Перша група, наприклад, в Африці чи на Кавказі,
більше розповсюджена. У нас вона близько 35% займає. 20% осіб має третю групу крові.
І лише десь 7-8% мають четверту групу крові. Але ж кров ще поділяється за резус-фактором. Ті особи, що мають резус-фактор, вони є резус-позитивні. Таких 85%. А ті, які не мають цього резус-фактора, вони вважаються резус-негативними. Тобто особа, яка має позитивний резус-фактор, вона може здавати кров і переливати її можуть лише позитивним, а негативним - теж лише з негативним резусом. І ось, якщо ми заговорили, яка група крові найпотрібніша, а потрібні вони всі, то найменше донорів з 4-ю групою, найрідкіснішою. Особливо, якщо резус негативний. Але, на щастя, й осіб, які потребують переливання саме цієї групи, їх також небагато. Тобто все збалансовано. Тому немає такого, що прийдіть та здайте, наприклад, другу групу крові. Повинен бути банк крові, її запас. Будь-яких груп. Звісно, може бути, що людина, наприклад з 3-ю негативною кров’ю потребує багато переливань. Тоді, звісно, закликають приходити здавати саме її. Наприклад, я знаю, що в Харкові дуже часто бувають такі проблеми саме з першою негативною.

Ну, і найбільш поширена, перша, позитивна.

 - А чи правда, що якщо людина здає один раз кров, то вона рятує три життя?

 - Так, це правда. Ось, дивіться, я говорила вам про те, що є компоненти крові. Є цільна кров, яка тече по судинах. Якщо людина здає 450 мл крові, її в такому стані не переливають практично. Зараз, під час війни, є такі винятки, що можна переливати, якщо поранений військовий втратив багато крові. Але зазвичай цю кров розподіляють. Тобто з неї виділяють еритроцити. 1 врятоване життя. Тромбоцити виділяють. Друге врятоване життя. І плазма – третє. Тобто з однієї здачі крові отримують 3 компоненти. І вони можуть піти на переливання трьом різним особам.

 Робота

 - Є така думка, що здавати кров може тільки людина з майже ідеальним здоров’ям. Чи відповідає це дійсності? Чи все набагато простіше?

 - Людина повинна відповідально ставитися до себе, до свого здоров'я. Вага має бути від 50 кг. Якщо дівчина вважить 50-51 кг, то вона може без проблем здавати кров, без жодної шкоди для свого здоров'я.

Є дійсно протипокази, але зараз їх пом'якшили якось. До протипоказань відносяться усі хронічні захворювання. Той же цукровий діабет, та ж гіпертонічна хвороба. Якщо людина страждає, наприклад, бронхіальною астмою, або виразковою хворобою шлунка, або дванадцятиперсної кишки. Дихальні, серцево-судинні захворювання, хвороби нирок. Або, якщо людина має видалення якогось органу, наприклад, жінці операцію провели та видалили матку. Або мова про видалену частину шлунка після операційного втручання. Тобто, якщо людина серйозно хвора, вона не може бути донором, бо для неї буде шкода, для її організму.

Але зазвичай донори, ті люди, які розуміють, що вони можуть рятувати людські життя шляхом здавання крові, вони повинні ставитися до свого організму відповідально. Наприклад, тут дуже часто приходять дівчата. Гемоглобін. Нижній його рівень для жінок складає 125 грамів на літр. А для чоловіків вище, 130. Зазвичай у чоловіків ніяких проблем немає, бо вони гарно харчуються і їдять м'ясо. А дівчата часто приходять, гемоглобін низький, 115. Вони кажуть, що гарно себе почувають. «Я вегетаріанка, не буду їсти м'ясо заради того, щоб здавати кров». Чи ось раніше не виміряли рівень феритину. Це показник, який характеризує залишок заліза в організмі донора. Тобто для реципієнта це немає ніякого значення, але якщо людина дуже часто здає кров, то у неї запаси заліза зменшуються. І цей показник феритину зменшується до менше, ніж 15. І тоді цій людині забороняють здавати кров. От як за кордоном це відбувається? Після кожної п'ятої кроводачі донору прописують антианемічні засоби, щоб він поновився. У нас, на жаль, такого ще немає на законодавчому рівні.

Чи от зараз у моді татуювання та пірсинг, це протипоказання до здавання крові протягом пів року. А потім вони скаржаться – «Ось я прийшов здавати крові, а мене не прийняли, бо я собі ніс проколов».

Ми ж, у свою чергу, повинні робити так, щоб людина, яка здала кров, вийшла на своїх ногах, не втратила свідомість. Бо насправді 450 мл крові - це крововтрата понад 10% обсягу циркулюючої крові, це вона вже дорівнюється як до складного стану. Зараз я бачу, що переважно відповідальні люди. От раніше приходили чоловіки з перегаром. Ми говоримо, що за 4 8 годин перед тим, як ти здаєш кров, не можна вживати алкоголь. Він каже, що випив трошечки пива. І наполягає на тому, що буде здавати кров. Тоді ми аргументуємо, що цю кров можуть переливати дитині, яка лише народилася.

Не можна до донорства відноситися безвідповідально. Особливо зараз.

 - З якими найдивнішими страхами ви стикалися? Наприклад, знаю, що бояться знепритомніти чи заразитися…

 - Знаєте, от я коли починала працювати ще на початку 2000-тисячних, то ми працювали багаторазовим інструментарієм. Тобто були скляні флакони, які оброблялися, голки також оброблялися. І дійсно ризик зараження якоюсь інфекцією, хоч і мінімальний, він був, бо людський фактор. Наразі я спостерігаю, що люди також бояться заразитися якоюсь інфекцією, але це абсолютно не на 100% навіть, а на 200% безпідставно. Бо ми працюємо лише одноразовим інструментарієм. Починаючи зі скарифікатора, яким проколюють палець для визначення групи крові та рівня гемоглобіну, і закінчуючи складною системою для тромбоцитафереза, яка коштує там багато сотень доларів, дуже вона коштовна. І все, все абсолютно одноразове.

Другий поширений страх – знепритомніти. Втратити свідомість бояться дівчатка. І якщо вони бояться, вони її обов'язково втратять. Ну, з дівчатами - це ще нічого, але бувають ситуації з чоловіками. Особливо такі військові, поліцейські – приходять такі браві. Перший непритомніє. Його колеги бачать це. І штабелями поряд вкладаються.

Не є небезпечним знепритомніти. Людина переживає, боїться. Хтось бачить свою кров і ніяковіє, хтось бачить, що інший зблід. Тобто людині може стати зле, але персонал, який працює в центрах крові, він настільки досвідчений, що завжди має напоготові нашатир. Відразу людину кладуть, ноги задирають до гори, розстібують комірець, водички дають попити. Тобто приводять до тями дуже швидко.

І ще такий цікавий міф був, що нібито, якщо людина багато разів здає кров, то вона потім без цього не може жити. Я здала кров 87 чи 88 разів, але, повірте, я можу спокійно без цього жити, у мене немає такої потреби.

 - А взагалі хто сміливіше, жінки чи чоловіки? Хто частіше здає кров?

 - У мирний час, звісно, чоловіки частіше здавали. Але дійсно - жінки сміливіше. Бо жінки народжують, знають, як може бути боляче. І колись був такий експеримент проведений, тобто взяли больовий поріг, біль, який жінка під час пологів відчуває, його ретранслювали та передали у вигляді сигналу на чоловіка. І от будь-який чоловік, відчувши цей біль, втрачав свідомість. Тобто жінки більш пристосовані. Більш відповідальні. Але буває, що жінки більш тендітні, худі. І в них низький тиск. І тому вони не так добре переносять. Але сміливіші однозначно жінки.

Але в мирний час, навіть до 2022 року, приблизно 70-80% донорів - це є донори чоловіки. А зараз я бачу, що близько 60% донорів - це є донори жінки. І вони дуже відповідальні. Приїжджають на гарних машинах, у костюмах, на підборах. Дивиться на годинник, бо їй потрібно на якусь годину на нараду їхати. Тобто вони приїхали, виділили свій час з повсякденної рутини. Раніше я такого ніколи не спостерігала. Звичайні люди здавали переважно. Ті ж посадовці, щоб здати кров – ні. Тільки якщо на камери. Я довго в Луганську працювала, але ж коли я працювала в Сєвєродонецьку, то очільником області був Сергій Гайдай. І ось, що я про нього хочу сказати - він ніколи не приходив з якимись там камерами. Він приходив дійсно здавати кров. І так ось міг прийти о пів на восьму, стати тихенько на порозі. І в Дніпрі приходив здавати. Не було це помпезно так, як от я пам’ятаю, було у Луганську. Спочатку 52 журналісти, камери, а потім червоною доріжкою іде посадовець. І всі знімають.

 - А от якщо говорити про те, як не боятися, може тоді треба сказати про користь для здоров'я? От кажуть, що схуднути навіть можна…

 - Схуднути, одразу скажу, не можна. Я теж читала, що при здачі можна втратити кілограм. Але ж це рідина. Ти вийдеш – і набереш його знову. Але користь дійсно є. Еритроцити живуть в нашому організмі близько 120 діб. Але коли людина здає кров, то вони живуть менше 60-70 діб. І тоді починається стимуляція кісткового мозку, який виробляє нові еритроцити. Тобто, людина, яка здає кров регулярно, у неї постійно живі, свіжі еритроцити, які здатні переносити кисень. Тобто людина дійсно себе краще почуває, якщо вона, звісно, відповідально ставиться до свого здоров'я, витримує інтервал, гарно харчується.

 - Що тоді потрібно їсти?

 - Обов'язково їсти м'ясо. Але не біле, а таке червоне. Яловичину, телятину, печінку. Дуже гарно дозволяє підвищити рівень гемоглобіну гречана каша, буряк, червоні яблука.
Наприклад, я коли здаю кров, у цей день просто відчуваю потребу з'їсти шоколадку та випити келих червоного, такого гарного сухого вина. І я завжди це роблю.

 - Які ще переваги є?

 - Я думаю, що люди, які мають підвищений тиск, для них донація крові є чимось таким, як от у 18-19 столітті кровопускання. Коли високий тиск був у людини, або п’явок ставили, або кров пускали. Тобто я думаю, що люди, які мають підвищений тиск, вони здають кров, тиск знижується і вони себе починають відчувати добре. І потім протягом тих двох місяців кров знову наробляється, її обсяг повертається на попередній рівень, і тому й артеріальний тиск також підвищується. І тому ця людина очікує, коли може здати кров, щоб відчути покращення свого стану.

Загалом, мені здається, що найбільша користь - це такий викид адреналіну. І відчуття того, що це не лише фізична користь, але й психологічна. Що ти зробив добру справу. І такий підйом, бо зараз у наших реаліях дуже мало речей, які приносять задоволення. А коли ти здаєш кров, то відчуваєш такий підйом, залученість до гарної справи. І це такий спосіб спостерігати за станом свого здоров'я. Бо кожного разу вимірюють артеріальний тиск. Кожного разу вимірюють рівень гемоглобіну. І кожного разу тестують на інфекції. Тобто людина кожні два місяці проходить такі собі мінітестування. Крім того, її оглядає терапевт, співбесіди проводить, питає про проблеми, можливо, щось порадить. Бо не будеш же кожного два місяці навіть до свого сімейного терапевта звертатися.

Я не агітую, бо це повинно бути в мізках людей. Вони повинні знати, що можуть допомагати. А зараз це просто обов'язок.

 - А які б могли дати поради у зв'язку з цим острахом людям, які ще жодного разу не здавали кров, але хочуть і бояться?

 - Це на психологічному рівні. Треба наважитися. Дуже багато залежить від небайдужості та професіоналізму особи, яка бере кров. І якщо вона буде підтримувати протягом всієї кроводачі, то все пройде добре. Але, наскільки я знаю людей, які працюють у службі крові, вони дуже привітні. Коли один раз прийшов, ти вже не змінюєш професію. Хоч вона там не приносить ніяких бонусів. Справжні професіонали вміють заспокоїти людину, яка перший раз кров здає. Щось розповісти. Якось там відвернути увагу. Ось я знаю, що ходить здавати кров балерина. Вона така тендітна, кожного разу її перевіряють, щоб не було менше 50 кілограмів. І коли вони бачать оцю тендітну малесеньку дівчинку, то дійсно, люди перестають боятися.

Дуже все індивідуально. Але коли людина хоче здати кров, але боїться, вона повинна на хвилинку представити, як страшно тим, хто потребує її крові. Як страшно тим, хто зараз знаходиться на передку. І тоді ти маєш відкинути всі ці страхи. І зрозуміти, що десь страшніше.

 - Що б ви сказали майбутнім донорам?

 - Люди, якщо ви зараз здорові, якщо ви патріоти своєї країни, ви ніколи не повинні забувати про тих, хто нас захищає. І ми їм повинні допомагати. Один раз здавши кров, ви можете врятувати 3 життя. Скажу як донор – це не страшно. Це гарно, це класно, це корисно. Це безпечно абсолютно. Звикання ніякого немає. Це можливість обстежитися. Гарно вип'єте потім у колі своїх однодумців келих червоного вина. Бо кров здавати потрібно, особливо зараз. Ні за гроші, ні за якісь статуси. Це, перш за все, гарна та почесна справа.