Власенко про поїздку до Бельгії: «На старті з грошима ніхто ще не стоїть, але у розмовах звучить багато оптимістичного»

Нещодавно луганчани здійснили візит до Королівства Бельгія в межах роботи Регіонального офісу міжнародного співробітництва. Зазначалося, що це навчальний тур до провінції Лімбург та його організовано в рамках роботи Регіонального офісу міжнародного співробітництва. До складу делегації увійшли представники районної та місцевих військових адміністрацій регіону.

Новини про це підійняли хвилю негативу у коментарях у соцмережах. Люди вважають, що це наразі не на часі, теми, які обговорювалися, завчасні, бо територія окупована.

Про ці звинувачення, досвід бельгійців та сприйняття Європою війни в Україні «Сєвєродонецьк онлайн» розповів голова Сєвєродонецької РДА Роман Власенко.

 - Перше питання, яке турбує представників громади, чиїм коштом відбувалася ця поїздка?

 - У нас є лист-запрошення від міста Хасселт. Це напрацювання Департаменту зовнішніх зносин Луганської ОДА. Там була давно налагоджена комунікація. Щодо використання бюджетних коштів – казатиму за себе. Все було своїм коштом, окремий бюджет під ці цілі ніхто не виділяв. За власний кошт була логістика. Проживання та одноразове харчування організувала приймаюча сторона.

У парламенті Бельгії

Зазначу, що активізація міжнародної діяльності - це задача, яку перед регіонами поставив Президент. Після саміту НАТО він зустрічався в Америці з губернаторами, була окрема нарада голови держави після повернення з головами облдержадміністрацій. Презентований досвід Віктора Микити по Закарпаттю, як вони налагоджували міжрегіональні зв’язки по Європі. Регіонам доведено рекомендації щодо організації міжнародного співробітництва. Щоб доносити нашим партнерам, що відбувається в Україні, дякувати за підтримку та просити її ще більше. У першу чергу, потрібна зброя. Також потрібна макрофінансова допомога. Плюс такі зв’язки породжують нові цікаві проєкти.

 - Наприклад?

 - З того, що вже може відбуватись, це якась неформальна волонтерська допомога нашим військовим, реабілітація наших воїнів, оздоровлення наших дітей, гуманітарна допомога в контексті медичної сфери. Деякі з закладів охорони здоров’я працюють повноцінно в офлайні й ця підтримка необхідна.

До того ж є таке поняття, як народна дипломатія. Європа – це країни електоральної демократії. Там дуже важливо політикам те, що кажуть їхні виборці. Тому необхідно комунікувати на базовому рівні з людьми, щоб вони давали настанови своїм політикам.

Бельгія – наш надійний партнер, перша країна, яка запропонувала військову допомогу на початку повномасштабного російського вторгнення. Вона входить у всі військові коаліції, які існують. Близька 80 тисяч переселенців з України там проживає наразі. Ми зустрілися з нашими студентками місцевих вишів, які там навчаються.

Загалом це – важливий напрямок, якщо ми хочемо, щоб Україна не сходила з перших шпальт газет.

 У бельгійській газеті

 - Як наразі відчувається підтримка України? Можна зараз часто почути, що Європа втомилася від війни у нашій країні

 - Де б ми не були у Бельгії, на вікнах багато українських прапорів. Журналісти писали про наш візит. У нас були зустрічі у міськраді, з представниками бізнесу, комунальниками, науковцями. Були зустрічі у парламенті Бельгії, у посольстві України, в редакції найпопулярнішої газети в провінції Лімбург. Розповідали про звірства росіян, злочини, руйнування, про подвиги українських воїнів. Дякували за підтримку та гостинність. Ми намагалися трохи змінити та деталізувати меседж європейських політиків про те, що «Ми будемо з Україною, стільки скільки потрібно» на меседж «Ми допоможемо Україні перемогти». Також в особистісному спілкуванні ми розвінчували певні стереотипи про нас. Про ту ж пострадянщину, ментальну наближеність до росії. До речі, говорили й про спадщину Сольве.

 - Там знають, про те, що його спадщина є на Луганщині?

 - Це звучало. Ми про це розповідали у презентаціях. Це була одна з тем. Вони знають, хто такий Сольве. Вони не всі знають, що в Україні були його заводи, але про нього знають точно. Колись це призвело до інвестицій у нас на Луганщині. Можливо, у майбутньому це започаткує нову індустріалізацію нашого регіону знов. Але «Бельгійська спадщина»  - це не питання Хасселту, це питання національного рівня співпраці.

 - Про які конкретні результати можна вже казати, якщо вони є?

 - Конкретним результатом стало те, що Лисичанська, Старобільська та Попаснянська громади підписали меморандуми про співпрацю з містом Хасселт. Звісно, що поки ці домовленості мають загальний характер. Але далі все залежатиме від керівників. Про короткотермінові проєкти я вже казав вище. А є і довготермінові.

Ми були у двох компаніях, які займаються будівництвом житла. У нас трохи різне ставлення до «модульних будиночків». Для нас це тимчасове якесь житло. Для них – це просто один із способів будівництва. Воно не є тимчасовим для них. Пів Бельгії побудовано у такому стилі за цим принципом.

 Модульні будинки

 - Хто саме у них живе у Бельгії?

 - В основному вони таке будують у сільській місцевості. Також це готелі, бази відпочинку. От ми були на курорті, де колись була шахта, так там все будівництво модульне. Вони будують не з цегли, а з модулей, а їх вже обшивають декором. Зовні ти навіть не зрозумієш, з чого побудований цей будинок.

У них відпрацьовані технології швидкого будівництва. Вони роблять 5-7 моделей стін та перекриттів, на конвеєрі їх збирають. А далі вже забудовники моделюють з них будинки. Вони відповідають всім нормам енергоефективності. З таких модулей можна збудувати дім заввишки у 4 поверхи без додаткового посилення.

Інший приклад – це металеві конструкції. Будують юнітами. Це як контейнер 5 на 10 метрів. Є вже готові моделі, наприклад кімната з коридором. Ця технологія теж дозволяє будувати 4 поверхи без посилення. З цих юнітів, наприклад, будували житло для наших переселенців у Бельгії, гуртожитки для університетів. От навіть, коли закінчиться війна у нас, вони планують то житло для українців перебудувати під гуртожитки свого університету.

 - Швидке будівництво – це скільки?

 - За пів року вони збудували місця компактного проживання для 500 людей.

 - Нам цей досвід цікавий зараз чи після деокупації Луганщини?

 - Мова йшла про те, що зараз з точки зору економіки немає сенсу ці будинки сюди доставляти, якщо це не урядова програма якась, звісно. Наприклад, можна спробувати домовитися з урядом Бельгії та вони можуть виділити гроші на виробництво такого житла в Бельгії для України. Як гуманітарний проєкт. Це те, що може спрацювати вже сьогодні.

Якщо казати про післяпереможне повернення на Луганщину, то вони готові інвестувати в виробництва тут. Немає сенсу везти сировину з Бельгії. Вони наголошують, що логістика дуже дорога, тому розглядають можливості, наприклад, створення спільних підприємств.

Модульні будиночки

 - Тобто наразі мова не йде, що побудується модульне містечко для ВПО?

 - От прям на зараз не йде. Але ця тема, про яку я говорив вище, може запустити певні процеси. Бо це вигідно і нам, і бельгійському бізнесу.

Ще один формат – залучення інвестицій та технологій для післявоєнного відновлення Луганщини. Готових проєктів ми не привезли звісно, це був тільки перший контакт, але те що ми побачили, дає можливість планувати використання наявних в бельгійців технологій при повоєнній відбудові.

 - Ще одне питання – ревіталізації шахт… Коментарі у мережі ви бачили

 - Розповідаю. Мова йде про роботу з депресивними територіями. У 1980-х роках Європа відмовилася від видобутку вугілля. І тоді вони стикнулися з великим вивільненням робочої сили та наявністю депресивних регіонів, де панує безробіття та звідки йде бізнес. Тоді вони створили держпідприємство LRМ. Це, як на мене, щось на кшталт нашої «Луганськвуглереструктурізації». Але якщо у нас воно займалося оплатою електроенергії за відкачку води на закритих шахтах, то вони на базі LRМ створили певний інвестиційний фонд. LRМ займається перепрофілюванням депресивних територій, інвестуванням у нові підприємства, формує в Лімбургу нову екосистему підтримки бізнесу. На момент створення вони отримали еквівалент 2,5 мільйони євро на свою діяльність. На сьогодні вони опікуються близько 200 підприємствами та їхній інвестиційний портфель наразі складає 500 мільйонів євро.

Ми бачили два майданчики, які вони перепрофілювали. Один - курорт європейського рівня Терхіллз у місці, де була розташована шахта. Все було озеленене, рекультивоване, викопані штучні водойми. Лісом засаджені терикони.

 Terhills resort

 - Плавно підходимо до ще однієї дискусійної теми – туризму…

 - Ми ж кажемо не про туризм, а про те, як переосмислити депресивну територію. Це ж як інструмент. Ми, до речі, дуже недооцінюємо туризм, в нашому баченні туризм - це про Буковель або Львів, а вся Європа розвиває туризм вихідного дня - це садиба, колиба, музей, це про «Банан-Лимон» з Луганщини, це індустрія гостинності - готелі та ресторани, це основа малого бізнесу, локального виробництва.

У нас були шахти у Лисичанську, Гірському, колись ще й в Кремінній. Якщо казати про Кремінну – то можна було б говорити про туризм.

 - Ну, вже не факт…

 - У них теж це проєкт втілювався десь років 30. Цьому курорту всього років 5. А шахту закрили у 1985 році. Тому все може бути.

Другий приклад – «Corda Campus». Це типу «Промприлад.Реновація» у Франківську чи «ЮНІТ-Сіті» в Києві. Ми були на закритому заводі «Філіпс». Де вони просто знесли половину цехів та побудували нові красиві сучасні кампуси, переформатували старий простір іншої частини заводу. Тепер там працюють стартапи, розташована торгово-промислова палата, працює їхня агенція регіонального розвитку, LRM, є підрозділи університетів. Там працює одночасно десь 5 тисяч людей і понад 100 компаній. Вони створили екосистему інновацій, стартапів, систему залучення молодих талантів в бізнес-середовище.

«Corda Campus» з презентації

Також LRM будує сучасний науковий реабілітаційний центр. Вже побудували аеропорт для дронів.

Також у них є Агенція регіонального розвитку. Вона працює, дає результати, займається соціально-економічним плануванням та стратегуванням. У нас в Україні теж було створено законодавство під їх діяльність, створювались Агенції регіонального розвитку, але все затихло, на жаль, вони не змогли себе проявити. Проте ми зрозуміли, що рухалися у вірному напрямку. Є бачення, що робити далі.

 «Corda Campus»

 - У вас промайнуло, що в Україні вже потрохи забувають про війну. А ось у Європі як? Там вбачають майбутнє деокупованих територій, готові допомагати?

 - Так! Кажуть, що хочуть підтримувати, розуміють, що путін - це зло. Нас підтримують і на шляху до Перемоги, і на шляху до Євроінтеграції. Це видно у виступах тих же парламентарів. Багато їхніх бізнесменів працюють в Україні. І готові інвестувати й надалі. Бо у нас і ризики більше, проте й більші прибутки.

Звісно, що на старті з грошима ніхто ще не стоїть, але у розмовах звучить багато оптимістичного. Проте й від нас залежатиме, чи приїде сюди їхній бізнес. Але настрій у них хороший, вони готові до співпраці. У всіх їхніх презентаціях був тезис про те, що вони готові вдвічі-втричі збільшити обсяги власного виробництва, якщо буде запит.

 Парламент Бельгії