“Мій дім тепер усюди, де мені добре”: артилерист з Луганщини Биков про 2,5 роки життя на війні

Традиційно з 1997 року в Україні 3 листопада відзначали державне свято – День ракетних військ і артилерії. “Сєвєродонецьк онлайн” поспілкувався з луганчанином Олександром Биковим, який вже понад два роки служить в артилерії. Чоловік після 2014 року покинув рідний дім, був добровольцем. Пізніше жив у Сіверськодонецьку, місцеві знають його як активіста, блогера, колишнього поліцейського, військового та просто позитивного чоловіка. Ми вже писали історію про те, як Олександр став артилеристом. 

Цього разу він розповів нам про зміни, які відбулися з початку повномасштабного вторгнення, як це – жити майже весь час на війні, та майбутні плани.

– Олександре, ви з початком повномасштабного російського вторгнення стали до лав ЗСУ. Тобто покинули домівку та майже весь цей час знаходитеся на фронті. У вас немає власного помешкання, куди б ви могли повернутися. Як це – жити на війні, не маючи дому чи тимчасового притулку?

– Ну, тимчасовий притулок в мене завжди є (посміхається - ред.) Це – моє місце служби, ми дуже кайфово живемо з друзями-військовими. Наше житло схоже на якийсь гуртожиток студентів, завжди присутні приколи, жарти й дурнуваті історії. І взагалі, коли живе “зграя” чоловіків з почуттям гумору, то це – кращий у світі двіж.

До речі, за майже 3 роки ми жодного разу серйозно не сварились у середині хатнього колективу. Це ще раз доводить, що чоловіки – милі й добрі створіння, а усі проблеми – від жінок (посміхається - ред.).

Я не маю дому, бо його зараз не потребую. У ЗСУ добре платять, щоб я міг орендувати житло під час відпустки, а навіщо мені дім, як я в ньому не живу…І чи то дім? Як ти у ньому буваєш 5 тижнів на рік.

А по-друге, для мене дім – це там, де я скажу “тут мій дім зараз”. І мова не про кохану людину, родичів, домашніх тварин та теплі капці – домівка там, де вирішу я. А загалом мій дім тепер усюди, де мені добре.

Олександр з усіма своїми речами

– З ваших сторінок у соцмережах видно, що ви маєте відпустки. Як сильно вони допомагають відпочити?

– Відпустка, звісно, то круто. Оскільки мій рідний край зараз окуповано, відпочинок я проводжу, відвідуючи різні міста, та зустрічаюсь зі старими друзями, яких по різних областях розкидала доля.

Відпочинок – то насамперед зміна діяльності, можливість пожити трошки іншим життям. Не вставати на чергування о 2:50 ночі кожен день, а гуляти красивим містом, де є ліхтарі та тротуари.

Олександр у відпустці в Одесі у вересні 2024 року

У відпустці дуже дивують деякі люди, які мають дах, їжу, одяг, друзів, але ходять з нещасними обличчями та сірим нутром. На війні пацани значно щасливіше виглядають, ніж багацько “цивілів”.

– Олександре, розкажіть, що змінилося за два роки у війську, у першу чергу, у роботі артилеристів.

– Багато чого. По-перше, ми відкинули всі ті застарілі радянські правила роботи артилерії. У перші місяці повномасштабного вторгнення усі усвідомили, що за тими книжками працювати в нинішніх умовах неможливо.

Раніше ми виїжджали в поле, розкладали батарею в 4 гармати та чекали, коли артилерійська розвідка або піхота дасть нам координати цілі. Але дрони вже у 2022 році змінили всі правила.

Якщо в полі розкласти батарею, то вона цілою там простоїть від сили годину.

Для прикладу, той самий дрон DJI Mavik 4 має добрий зум і здатен побачити колону техніки на марші за 10 км в ясну погоду. А це навіть не воєнний дрон (посміхається - ред.) А військові крила здатні залітати за лінію фронту на 15 км. Тобто прозорість фронту – це лінія шириною в 30 км.

Якось нам пощастило підбити ворожу техніку вночі в русі на відстані в 9 км від нуля фронту. Це слово, яке я використав, – “пощастило” - вміщує у собі титанічну роботу з організації взаємодії різних підрозділів розвідки, дронів, управління і т.д. і т.п. А ще більше “щастить”, коли ти досконало знаєш свою роботу.

– Щодо дронів та іншої допомоги: який внесок роблять волонтери?

– Волонтери - то спільнота потужна, я вам доповідаю!

Ми не потребуємо зараз багато, інколи потрібні дрони, інколи полагодити “КОРЧа” (неформальна назва пошкодженої машини, зазвичай євробляхи - ред.)

Приклад "КОРЧа"

Всі ці потреби закриваються за тиждень.

За це всім, хто допомагає, – велике щире цьом та обіймашки.

Буржуйки від волонтерів

– Ви вже доволі довго служите. Що можете сказати про українську артилерію?

– Я думаю, що “арта” нашої 110 бригади – сила силенна. Але сила – це симбіоз людей, техніки, знань, дисципліни та мотивації.

Найкращі люди – це ті, які беруться до нового ремесла та собі кажуть: “Це нове, і поки моїх знань та вмінь недостатньо, я з цим розберуся і буду рівний серед кращих у цій справі”.

Проходить час і людина навчилася робити на рівні з іншими. І тоді вона каже собі: “Так, я розібрався з цією роботою, тепер я придумаю, як її покращити”.

Не завжди ми обираємо, ким нам бути на війні (та й в житті), але у нашій силі можливість обрати, “як” ми будемо.

Це як в Епіктета: ми не обираємо, яку роль грати на сцені театру життя, багатого чи бідного, при званні чи без. Але, як дісталася така роль, то зіграй її максимально добре.

Це з Епіктетівського Енхірідіона, така заставка в мене на телефоні стоїть з цією цитатою.

– Загалом не жалкуєте, що вступили саме в артилерійські війська?

– Я вже стільки часу в артилерії, стільки навчився, стільки провів дослідів, тож я не думаю, що десь ще я був би ефективнішим, ніж тут.

– Чи маєте ви нагороди?

– Якісь там є, після війни буду розбиратись з тими медальками.

Одна з отриманих нагород, яку Олександр підписав у соцмережах: "В резюме не вистачить місця вписувать який я молодець"

– Як артилеристи взаємодіють з іншими підрозділами? Наскільки це важливий момент?

– При обороні Авдіївки, коли проти нашої бригади та приданих до нас сил ми протистояли противнику, який мав перевагу 1 до 8, основним фактором нашої ефективності була саме взаємодія.

Я не можу розповідати про деякі тонкощі організацій та ієрархій. Але, на мою думку, у цьому плані ми круті.

– Чи відбуваються у вас зараз навчання?

– Не знаю, яке зараз навчання, але у 2022-му році, коли я прийшов до війська, воно було майже символічне. Більшість корисних практичних знань ми отримували вже на злагодженні бригади.

Я навчаюся чомусь, тільки як руками сам щось “потримаю” декілька разів.

– Яка ситуація з технікою наразі?

– З озброєння у нас радянські Д-30. В умілих руках це ефективна зброя. У реаліях сучасної війни її найбільша вада – це її радянський калібр 122 мм. У нас та у наших партнерів немає достатньої кількості потужності виробництва снарядів такого калібру.

До речі, снаряди, що виробляє Україна, поки найкращі. А ми перепробували багато різних виробників.

– Чи були у вас втрати живої сили?

– У нас в підрозділі були поранені, але за весь час війни всі живі.

– Що вам ще допомагає тримати голову холодною? Розумію, що про хобі мова не йде, але є якісь захоплення?

– Голову холодною допомагають тримати ідеї стоїчної філософії, особливо люблю ідею Дихотомію контролю.

Є речі, на які я впливаю, і я маю докласти всіх сил до них. Але ж є речі, на які я ніяк не можу вплинути (а таких більшість) - то ними просто не потрібно перейматися.

– Що можете сказати про нинішніх військових експертів? Чи можете когось порадити?

– У політичному плані мені подобається слухати під час ранкової кави Віталія Портнікова.

Військових експертів я не дивлюся.

Війна надто складна штука, на яку впливають мільйони факторів, щоб це можна було спрогнозувати якомусь експерту.

– За чим найбільше сумуєте з цивільного життя?

– Вдома, який окупований, у мене лишилась “Плейстейшн 4” (ігрова приставка - ред.) та диван, який мені друзі подарували. Ці дві речі робили мене щасливішим (посміхається - ред.).

Сумую за вєліком, що лишився в окупації, та нашими з друзями велопрогулянками зранку. Ми в теплу пору року могли о 6 ранку поїхати на велосипедах з термосом кави та канапками на озеро, скупатись, поснідати, випити каву та повернутися додому, прийняти душ і піти на роботу. Оце було кайф!

Велопрогулянки у 2021 році

– Чим будете займатися по закінченню війни?

– Поїду кудись у подорож Європою. Буду дивитись музеї (посміхається - ред.)
Куплю вєлік, поїду кататись Україною.

А, може, пробіжу той марафон у Греції.

Потім, як нагуляюсь, піду працювати офіціантом в піцерію, а потім відкрию власну. А, може, й не відкрию, може, щось інше придумаємо.

А, може, куплю дачу, а, може, її побудую. А, може, ще щось…

– Плануєте залишитися в Україні чи поїхати до інших країн?

– Однозначно я хочу побачити світ і різні культури. Але в моєму житті я жодного разу не уявляв чи в уяві, чи уві сні, що я живу постійно в якійсь іншій країні.

Я вмію бути щасливим в Україні.

І взагалі я чогось не розумію, чому люди їдуть за кордон – ну, в Європі люди побудували собі приязненьку державу й живуть там собі, поки наші батьки будували соціалізм та комунізм.

На мою долю випала честь відмитись від радянського лайна та будувати ту державу, яку я хочу, і в якій бути мені щасливим.

Довідково: 2 листопада 2024 року президент України Володимир Зеленський підписав указ про перенесення дати відзначення в Україні Дня ракетних військ і артилерії на 4 грудня.