Як «Лісова пісня» об’єднала Луцьк, Дніпро й Сіверськодонецьк: інтерв’ю з вокальним коучем Августиною Журавель

Августина Журавель - вокальна педагогиня, авторка пісень та співачка. Вона родом з Волині, а зараз живе у Дніпрі. До повномасштабного вторгнення дівчину нічого не пов'язувало ні з Луганщиною, ні з Сіверськодонецьком. Та доля розпорядилася так, що вже майже два роки лучанка працює у сіверськодонецькому закладі культури та навчає співу дітей-переселенців у колективі «Лісова пісня». Як життєвий шлях привів її до цього та чим наразі живе колектив, Августина розповіла в інтерв'ю SD.UA.

 – Августино, розкажіть трохи про себе. Коли почали займатися музикою, як вирішили стати педагогинею?

 – Мені 24 роки, я з Луцька. Музичну освіту здобула у Києві, у Національній академії керівних кадрів культури та мистецтв, де вчилася на спеціальності «естрадний спів». У Дніпрі опинилася за сімейними обставинами, тут вийшла заміж. І тут же розпочалась моя музична, маленька поки що, кар'єра.

Музика для мене – це вже стиль життя, бо я у ній з дитинства, і завжди відчувала підтримку близьких. Пишу свої авторські пісні та намагаюся реалізуватися як співачка. Крім того, вже понад 7 років, ще зі студентства, працюю вокальним коучем.

У юності виступала у вокальному колективі «Лісова пісня», і саме це мені дало поштовх для того, щоб стати педагогинею. Мені дуже цікаво не тільки самій розвиватися, але й передавати свої знання. Я займаюся і з дорослими, і з дітьми/

І вже у Дніпрі заснувала дитячий вокальний колектив «Лісова пісня» при Сіверськодонецькому палаці культури.

Зі своїм гуртом у Луцьку

 – Як взагалі ви з сіверськодончанами перетнулися?

 – Коли розпочалась війна, я поїхала в Іспанію. Там з іншими українськими виконавцями ми давали благодійні концерти, збирали кошти для України. Потім я вирішила, що треба вертатись, тому що Іспанія чудова, але Україна чекає. Хотілося все-таки популяризувати українську музику саме в Україні.

Тож повернулася, почала шукати роботу. До речі, ще є в Дніпрі сімейний клуб «Hello Baby», при якому студія, де я також викладаю вокал. Але, крім цього, мені ще більше хотілося чогось творчого.

Тому я продовжувала пошуки і якось наткнулась на оголошення у «work.ua», що потрібен вокальний керівник. Думаю, ну, спробую! Пішла на співбесіду і виявилося, що це Сіверськодонецький палац культури.

Зустріла мене художня керівниця Тетяна Лукашова. Мені здається, ми одразу знайшли спільну мову. Вона мені сказала, що є можливість працювати з дітками, які виїхали зі Сходу. Потрібно їм викладати вокал. Я погодилась, бо мені припала до душі ідея допомогти дітям пережити негативний досвід, пов'язаний з війною, через спів та сцену.

  

Августина Журавель 

 – Коли це було?

 – Ми зустрілись у грудні 2022-го. А вже у січні я вирішила, що це буде колектив «Лісова пісня». Таким чином я ніби продовжила справу свого улюбленого вчителя, Олександра Киричука, якого зараз уже, на жаль, немає з нами.

Мені керівництво сказало: «Добре! Працюємо». Всі документи швидко затвердили і так це все розпочалось.

 – Скільки зараз діток у вас навчається?

 – От саме в колективі зараз 12 дітей. Це різний вік: найменшим 6-7 років, їх четверо. Найстаршим дівчатам 19 та 20 років. А найбільше – підлітків.

З вихованцями у Дніпрі

 – Усі сіверськодончани?

 – Якщо у відсотках, то 70% – з Сіверськодонецька. Інші – з Дніпра та інших міст Луганщини.

 – Як ви шукали їх?

 – Зробила оголошення, розкидала по соцмережах, у групах сіверськодонецьких. Це у мене був перший такий досвід, я дуже хвилювалася, що ж вийде. Але почали телефонувати дітки, мами приходили. І так якось все пішло-поїхало. Сарафанне радіо, як то кажуть, спрацювало. Заняття проходять у ПК «Металург». Там дуже гарна сцена. Також іноді зустрічаємося онлайн.

 – Зараз яка атмосфера у колективі, знайшли спільну мову?

 – Наразі, мені здається, у нас гарний конект з моїм колективом. Діти у мене чудові, я їх обожнюю. Хоча буває інколи важко. Тому що усі різні, всі зі своїми характерами. Буває, між собою сваряться, не поділять щось. Все це я маю як педагог вирішити.

Я викладаю за методикою, в основі якої індивідуальний підхід до дітей. Не просто, щоб дитина прийшла, а ти їй: «Давай, співай». Вокальний педагог – часто ще й психолог. Тому що дитина не відкриється одразу чужій людині. Елементарно, контролюю, щоб дитина не була голодна, не хотіла пити, бо все це впливає на емоційний стан. Можу позичити речі свої для виступу.

Вони теж, як я відчуваю, намагаються поділитися зі мною своїми проблемами, порадитися. Переживають за моє здоров’я. При зустрічі біжать обійматися.

Мені приємно. Інколи буває таке, що насварюся, а вони все одно кажуть: «Ми тебе так любимо». І сміються. Це дуже мило.

Спільний виступ з підопічними на новорічному концерті

 – Відчувається, що на них наклали відбиток переїзд та війна?

 – Буває різне, але я намагаюся ставитися з розумінням: дітки виїхали з рідного міста, побачили війну у своєму віці. Не передати словами, що вони пережили. Хочеться відволікати їх від усього негативу.

Не у всіх, звичайно, але спочатку було так, що голосних звуків дуже боялись. Ми починали це все промовляти. Під час тривог спускаємося в укриття, у мене є записані на диктофон розспівки. І там доводилось нам розспівуватись, розважати оточення.

 – Які у вас враження від спілкування з керівництвом? Вас підтримують?

 – Чудове керівництво, жодних конфліктів у нас. Мені дуже пощастило. Знаєте, аж до того, що Тетяна Лукашова шукала мені костюм для запису мого кліпу. І я відчуваю таку підтримку у всьому. Від Тетяни Грачової, Оксани Копцевої з відділу культури так само. Якусь ідею запропоную - вони одразу кажуть: «Давай, вперед. Щось вигадаємо, підтримаємо».

От сказала, наприклад, що мікрофони вже треба нам кращі. І хоч не одразу, але вже у нас є ще плюс два радіомікрофони. Тобто легко в таких моментах, якось по-дружньому все.

Взагалі, знаєте, я так собі зрозуміла, що у Сіверськодонецьку дуже гарні люди. Схожі менталітетом на моїх лучан, чесно. Такі ж прості, відкриті, щирі. Без пафосу. Що у наш час рідкість. Я поважаю таких людей і мені легко знаходити з ними спільну мову.

  

З колегами з Сіверськодонецька 

 – А ви взагалі цікавились Сіверськодонецьком? Читали про нього?

 – Ну, звичайно. У мене навіть на холодильнику магнітик висить з фотографією Сіверськодонецького палацу культури. Кожного ранку він мене зустрічає. Діти й колеги кажуть, що я туди колись приїду. Я теж у це вірю.

 – Колектив ще зовсім молодий, але я бачу, що ви берете участь у конкурсах. Розкажіть про дітей, їхній репертуар, досягнення.

– Так, ми вже брали участь у конкурсах. Перший у нас був фестиваль всеукраїнський. Також восени на міжнародному фестивалі у Дніпрі «Talent Fest» мій вокальний колектив «Лісова пісня» взяв 1 місце. Також у сольному конкурсі перемогла вихованка колективу - Діана Капука. Це була така серйозна перемога, всі наші дуже раділи!

У репертуар я обов’язково стараюсь брати українську пісню: чи то народну, чи поп. Діти народне не дуже люблять. Їм краще, звісно, сучасне. Але справжні вокалісти, чого я й вчу діток, мають вміти співати в різних жанрах: і народні пісні, і естраду, джаз, і навіть оперу.

Я даю такі розспівки, щоб дітки вміли співати академічним голосом. Бо академічний голос – це основа, опора. Якщо вмієш співати академічним, то будеш співати й естраду, й народний репертуар.

Є у нас, хлопчик, до речі, з Сіверськодонецька, який співає рок.

 – Як хлопчика звати?

 – Роман Хричов. Дуже талановита дитина! Йому 14, він до мене прийшов минулого року. Мама сказала: «Він взагалі ніде не співав, може, ви послухайте, може, у нього щось там є?»

На першому занятті Рома заспівав мені одразу рок! Кажу: «Супер, дивись, ми будемо з тобою співати й те, що тобі подобається, й що я запропоную». Він погодився, і отак потроху ми йому голос поставили. Музичний хлопчик. Ми ще, звичайно, у процесі, але він радий, що потрапив саме до мене. А я рада, що в мене такий учень.

Днями ми брали участь у міжнародному фестивалі «Inshi», де Рома зайняв два перших місця. Також перше місце зайняла Діана Капука і друге - Даша Філь.

Учасники "Лісової пісні" після перемоги на фестивалі

 – До речі, а як розкритися людям, які ніколи раніше не займалися вокалом чи соромляться?

 – Головне вибрати викладача, який буде приділяти увагу не лише техніці, а й психології. Я не буду говорити за всіх, але є такі методики, коли викладач просто вчить співати. Головне, щоб гарно.
Я завжди на заняттях за комфорт. У мене є такі дітки, які бояться взяти важкі ноти, бо їм страшно. Я їм одразу кажу: «Так, про чужу думку ми забуваємо». Пропоную на перший час цю чи іншу пісню виконувати в іншій, нижчій тональності тощо.

Також мені важливі емоції. Цьому багато уваги приділяємо. Бо без емоцій зовсім не те. Коли виходить вокаліст на сцену, спочатку як? Спочатку ми дивимося, хто виходить, дивимося, як він себе поводить на сцені, а потім тільки глядач починає слухати.

 – Які у дітей амбіції? Всі хочуть стати зірками?

 – По-різному. Деяким просто подобається, але вони не знають, чого хочуть. А є такі дітки, які кажуть: «Августино, ми хочемо бути, як ти. Хочемо свої пісні записувати».
Бувають випадки, коли саме батьки хочуть, щоб діти стали зірками. А діти нічого не хочуть. Ось з цим вже важче.

Але амбіції, звісно, є у багатьох. Якби не було амбіцій, то і не було б емоцій та гарних виступів.

 – А де ви вже виступали на заходах з колективом?

 – На цей час поки робимо концерти у «Металурзі». З останнього, гарний концерт новорічний у нас був. Дітки так старались! Був концерт до Дня міста.

До речі, я знаю, що у Дніпрі багато сіверськодончан, тож запрошую їх на наші виступи. Анонси завжди публікуються на сторінці палацу культури, управління культури. Дітям дуже важлива підтримка. Та і глядачам, я думаю, приємно відчувати зв'язок з рідним містом.

Колектив вітає Сіверськодонецьк з 90-річчям

 – Взагалі музична ніша зараз дуже насичена. Складно себе у ній знайти?

 – Знаєте, якщо це ваше по життю, то нікуди ви не дінетеся. Думаю, кожен всередині відчуває, що йому насправді подобається. Просто треба дати собі шанс.

От я, наприклад, колись у Києві працювала в офісі, де продавали подарункові сертифікати емоцій. Як виявилось, я ще дуже гарна продажниця. І перший місяць мені було цікаво. А потім відчула, що прокидаюсь зранку і взагалі не хочу йти на роботу. Кожного дня це відчуття посилювалося, тому я вирішила піти, хоч це був основний мій заробіток на той час.

Мені треба було щось таке, творче, не системне. Зараз я вже повністю у музичній індустрії. Місяць тому вийшов мій кліп на пісню «Колядник». Там слова народні, а музика моя. Є ще цілий альбом, який я хочу упродовж 2025 року випускати.

Промо-фото до пісні "Колядник"
 

 – Ким захоплюєтеся серед виконавців?

 – Саме з музичної індустрії я дуже полюбляю як виконавицю і як особистість Тіну Кароль. Ще в школі про неї писала реферати.

Вона не здалася у свій час, кожен тиждень займається вокалом, продовжує удосконалювати свій голос. Насправді дуже складне у неї виконання, вся ця мелізматика та інше, але це просто талант.

 – А дітям хто подобається?

 – З наших – Пивоваров. З іноземних – Леді Гага, Білі Айліш.

Пивоварова і я люблю. За емоції, за його відривні пісні. Своєю харизмою, своєю енергією він завойовує аудиторію. Сподіваюся, ми з колективом також прийдемо до того, щоб писати й виконувати такі пісні, які запам'ятовуються.

  

Юні вокалісти

 – Про амбіції підопічних ми поговорили, а які ваші амбіції як керівника?

 – План максимум – вивести сіверодонецький колектив «Лісова пісня» на новий, всеукраїнський рівень. Щоб це був ансамбль, про який знають у кожному куточку України.

Плани на найближчий час, така маленька мрія – знайти натхнення, написати авторську пісню для колективу та її просувати. Кліп зняти, вже коли потеплішає. У травні День міста Сіверськодонецька. Можливо, щось гарне запишемо саме про місто.

  

Августина Журавель 

 – До речі, вже є декілька пісень про Сіверськодонецьк, записаних після 2022 року. Одну, на слова місцевої авторки, допоміг записати штучний інтелект.

 – І це дуже класно! Взагалі, у музиці штучний інтелект зараз доволі часто використовують. Він гарний помічник, коли треба поглянути по-іншому на музику чи слова, які ти написав.
Але все одно я більше за класику, за авторський матеріал. І, до речі, раджу всім своїм дітям: пишіть музику. У вас має бути свій матеріал. Тому що авторська музика цінується. А переспівати, кавер зробити завжди встигнете.

 – Я запитала, як діти себе почувають. А як ви себе почуваєте? Де шукаєте натхнення?

 – Знаєте, бувають такі моменти, що я не морально замучилась, а втомилася фізично. Морально музика мене взагалі не втомлює, а ось роботи дуже багато.

Мене підтримує чоловік, він часто пропонує десь сповільнитися, видихнути. Я кажу: «Ну, а як сповільнитися? Ми тоді нічого не встигнемо».

Але треба, звичайно, шукати баланс. Я намагаюся.

 – А якщо більше дітей прийде до колективу, витримаєте?

 – Поділю на групи. Вони й зараз у мене по групах: старша, молодша. Але у будь-якому випадку це буде цікаво. Можна було б навіть хор створити. Я не проти. Сприйму це як виклик!