«Це допомагає жити далі»: майстриня з Луганщини створює колекцію вишиванок у Кропивницькому

Майстриня художньої вишивки Юлія Мележик залишила близько півтори сотні виробів, створених за 25 років, у Бутовому на Луганщині. З окупації вона змогла вивезти лише синову вишиту сорочку та два рушники.

Про це вимушена переселенка, яка з червня 2022 року живе у Кропивницькому, розповіла в інтерв'ю Суспільному.

«Якщо я нічого не можу змінити в цей буремний, страшний і водночас історичний час, у який нам довелося жити, то моє життя вимірюється від сорочки до сорочки, від рушника до рушника. Це допомагає мені жити далі – така медитативна робота заспокоює і дає час подумати про історичні моменти. Я завжди дивуюся, як майстрині, маючи обмаль ресурсів та якісного матеріалу, могли створювати такі прекрасні й досконалі шедеври», – зазначила Юлія Мележик.

Майстриня з Луганщини вишиває з 12 років – цьому її навчила мама й вчителька трудового навчання у школі. З 20 років почала досліджувати українську вишивку, традиційні техніки та узори, відтворювати наважилася у 2017 році.

У Кропивницькому жінка продовжила свою справу і зараз займається відтворенням української вишиванки.

«Зараз я зосередилася на сорочках. Досліджуючи ці вироби в музеях, я була вражена, наскільки наші предки були економними до матеріалів і логічними. Сорочки шилися з прямокутників і квадратів, і жоден сантиметр тканини не потрапляв на смітник. Вишивали й шили сорочки саме з льону та коноплі – ці рослини мали цілющі властивості для людини. Вони слугували як щит, оберіг і навіть як друга шкіра», – сказала вона.

На вишивання однієї сорочки Юлія витрачає від двох місяців до пів року. Дев'ять із десяти вишитих сорочок вона створила вже у Кропивницькому. Три з них – для військових, як учасниця всеукраїнського проєкту «Сорочка для захисника».

«Саме на мені сорочка з Сіверськодонецької громади – я побачила її у фондах музею Івана Гончара. Просто закохалася в неї та захотіла відтворити копію. Це мене спонукало відтворювати стародавні техніки та стародавні сорочки, щоб все це втримати й зберегти», – розповіла майстриня.

Також вона зізналася, що має особливу любов до рушників. 

«Дуже намагаюся робити охайний, просто ідеальний виворіт. Як кажуть, лице рушника – для людей, а виворіт – для Бога», – додала Юлія Мележик.

Зараз луганська майстриня мріє відтворити вишиті сорочки та рушники з традиційними візерунками всіх регіонів України.

Раніше повідомлялося, що сіверськодонецький художник розписує храм на Чернігівщині.