Зелений туризм і... театр

Одна з найяскравіших прем’єр 75-го сезону Луганського українського музично-драматичного театру — «Ніч на полонині»

Сучасному театру притаманний пошук нових форм та виразних засобів. Однією із найяскравіших прем’єр 75-го театрального сезону Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру є «Ніч на полонині» за однойменною поетичною драмою Олександра Олеся. Цією прем’єрою театр, наразі базований у Сєверодонецьку, не лише стверджує свою громадянську позицію (до слова, на цьогорічному Міжнародному театральному фестивалі «Мельпомена Таврії» він одержав диплом «За громадянський вибір, мужність та віддане служіння театру»). Вповні виправдовуючи свої «статусні» звання — і український, і академічний, і музично-драматичний, у трактуванні «Ночі на полонині» він майже наблизився до абсолюту, зігравши виставу майже вночі, майже у пралісі. Точніше, на базі зеленого туризму «Чумацька криниця» на Херсонщині.

Постановник вистави Сергій Павлюк зазначив, що прем’єра повинна була відбутися в жовтні 2014 року, та, на жаль, цього не сталося... Півроку тому режисеру з Херсона запропонували повернути постановку, і хоч працювалося важко, бо зі старого складу залишився лише один артист балету, все довелося робити спочатку. Але на все свій час і місце, і ця вистава доводить цю тезу.

Варто особливо відмітити виконавицю ролі Мавки, Вероніку Золотоверху. Її персонаж за своєю природою не вповні належить до демонічних сил, адже мавки колись були людьми, і в її рвучкості, непевності, іноді навіть дитинності проглядає глибинна пам’ять дитини, приреченої на таку злу долю. Дитина може бути жорстокою, для неї це нормально — і Мавка зневажливо кидає Чорту «Я не люблю тебе, але ти зроби для мене все, що я скажу». Дитина потребує любові — всієї, яка є, по вінця, незважаючи ні на кого. Дівчинка, яка виросла мавкою, але покохала хлопця...

«Ніч на полонині» є лебединою піснею Олександра Олеся; драматична поема написана в еміграції, де письменник змушений був тривалий час жити і померти невдовзі після звістки про мученицьку смерть сина. Молодий колектив Луганського театру опинився в ситуації «із дому додому» — Україна одна, проте батьківщини дві: одна його сцена залишилась в так званому «ЛНР», інша, теперішня — в Сєверодонецьку. А за великим рахунком, його батьківщина — Україна, куди він виставою «Ніч на полонині» повертає одного із найліричніших українських поетів ХХ століття. І рано чи пізно, але справдяться слова головного героя драми Івана: «Ні, Ні! Ти ще цвітеш і досі! Побите градом заросте...»