Де починалося "Нове сонячне місто"

sd.ua: У вас есть интересные воспоминания и фотографии по истории Северодонецка?
Поделитесь с нами для публикации в рубрике по истории региона.
Де починалося "Нове сонячне місто"

Словосполучення “нове сонячне місто” – це з газети “За стахановскую стройку” № 1 від 10 жовтня 1936 року, яка почала виходити на будівництві Лисичанського Азотно-тукового комбінату. Тогочасний начальник будівництва Михайло Семенович Хомутов у газеті розповідав яким мав стати майбутній “великан социалистической индустрии”. Цифри вражають. За два роки на території в 550 гектарів мали побудувати більше 100 виробничих корпусів і ТЕЦ потужністю 75 МВт, змонтувавши 15 000 вагонів обладнання. Аміак тут мали виробляти при тиску у 850 атмосфер. Заводи комбінату води споживали б більше, ніж її протікало у Сіверському Дінці. А для персоналу планували побудувати соціалістичне місто на 30 000 чоловік.

У цьому ж номері описано, яким має бути нове соціалістичне місто. А головне – в статті вже вказано місце, де буде стояти майбутнє місто. “Решено строить город на левом берегу реки Северной Донец в расстоянии 2-3 километров от забора промышленной площадки”.

До того часу від самого початку будівництва у 1932 році місце розташування селища хіміків визначено не було. Керівники Лисичанська планували, що селище хіміків буде на правому березі Дінця, адже це був Лисичанський завод на лисичанській території, який мав працювати на лисичанському вугіллі. Вони сподівалися на розбудову самого Лисичанська, якщо поруч з ним прилаштується селище хіміків. Адже і управління будівництвом азотно-тукового заводу розташувалося у Лисичанську по вулиці Інтернаціональній (нині – Соборна). Від будинку внизу за Дінцем було видно, мов на долоні, хутір Ново-Сиротине, за яким на піщаних барханах розпочиналося будівництво майбутнього «флагмана української хімії» і міста хіміків – Сєверодонецька.

На схід від хутора Ново-Сиротине вже знаходилось кілька тимчасових будівель, сараїв, конюшень, які почали приростати землянками, очеретяними бараками. Це росло селище перших будівельників, яке називали “посьолок Восточний”. Інше подібне стихійне селище виникло біля Борової, де будували залізничний міст по дорозі на Рубіжне, там і заготовляли дерево для будівництва. Люди селились ближче до місця роботи.

Перші керівники і спеціалісти будівництва Лисичанського АТЗ жили у Лисичанську і щодня їздили на об’єкт. На лівий берег перебиралися через хирлявий наплавний міст, який лише трохи вивищувався над водою. Знаходився він за кілометр від залізничної станції Лисичанська. Майже щорічно під час паводків його зносило, не дивлячись на прив’язування до дерев. На якийсь час зв’язок переривався, потім встановлювали пором, а тоді знову відновлювали міст.

Начальник будівництва Лисхімбуду у 1933-1935 роках, засновник міста Сєверодонецька – Забєльський Олександр ДмитровичУ вересні 1933 року керівником “Лисхімбуду” призначили Забєльського Олександра Дмитровича (см. "Человек, без которого не было бы Северодонецка"). Перезимувавши, і відчувши силу весняної повені, яка вмить знесла міст через Донець, він зрозумів, що селище потрібно будувати на лівому березі. Кінними фаетонами і “лінійками” долати крутизну правого берега у сніг і дощ було майже неможливо. І часу на поїздки витрачалася багато. Тільки-но відшуміла повінь, як головні сили будівельників було кинуто на спорудження шосейної дороги з Лисичанська і залізничної гілки від Рубіжного. Одночасно на піщаній рівнині почалося спорудження бараків. Перші три каркасні бараки із очерету, обмазаного глиною, і побілених, були побудовані по вулиці Б. Ліщини, де сьогодні стоять будинки 9 і 11. Це квартал № 2. Ці перші три каркасні бараки із очерету, обмазаного глиною, і побілених заселили перші будівельники 29 квітня 1934 року. А навпроти побудували їдальню.

Ці бараки, як і багато будинків селища, не пережили Другої світової. Після війни на місці перших трьох будинків у кварталі № 2 побудували готель, який з часом став гуртожитком (Ліщини, 9) і двоповерховий будинок, за ними – нову лазню замість старої лазні барачного типу, яка стояла тут з кінця 1934.

Перший капітальний двоповерховий будинок у кварталі № 1 (Ліщини, 7) почали будувати в серпні, а заселили вже 6 листопада того ж 1934 року. Забєльському доводилось переконувати керівників Лисичанська, Харкова, Києва, Москви у доцільності будівництва селища на тому ж березі, що й комбінат. Врешті-решт подіяв аргумент – у випадку аварії на підприємстві персонал з Лисичанська буде довго добиратися. Вирішили, що на лівому березі, поруч з підприємством буде невелике селище для аварійно-чергового персоналу. Це ніби-то стихійне селище, яке будувалося без генерального плану, так і називалося “Лисхимстрой” – скорочення від “Лисичанское химическое строительство”.

Його виникненням сєверодончани мають завдячувати О. Д. Забєльському, який до березня 1935 устиг закласти основи інфраструктури селища. У цей час вирішували що будуть будувати — завод чи комбінат, на якій сировині він працюватиме, яке обладнання потрібно. Плани постійно мінялися. І коли виникла пауза у проектуванні, Олександра Забельського направили керувати будівництвом Баглійського коксохімічного заводу.

У 1936 році, коли газета “За стахановскую стройку” описувала проект “нового сонячного міста”, будівництво вже очолював Михайло Семенович Хомутов. На цей момент Забєльський вже довів, що персонал має жити на тому ж березі, де розташовувався й хімкомбінат.

Схема майданчика Лисхімбуду 1934 року, складена І. М. Барським

У середині березня 1934 року на Лисхімбуд прибула група молодих спеціалістів. Серед них був й інженер-хімік Ілля Барський, який тут розпочинав майстром на будівництві завода силікатної цегли і виріс до головного інженера та виконуючого обов'язки директора будівництва. Пізніше він намалював схему будівництва початкового періоду, позначивши на ній ті об’єкти, які були тут на момент, коли він прибув на Лисхімбуд, тобто на березень 1934 року. На схемі і показано перші три будинки, які ще будувалися. А вже після заселення цих будинків барачного типу почалося будівництво будинків на місці 2 і 8 кварталів сучасного Сєверодонецька. Це були двоповерхові будинки із шлакоблоків, які привозили з Лисичанська. Їх будівництво закінчилося до Нового року. Ці будинки й нині існують по вулиці Б. Ліщини під номерами 5 і 7, але по лівій стороні бульвару Дружби Народів.

Завершується будівництво готелю у 1948 році на місці
першого будинку Лисхімбуду, зруйнованого під час Другої світової війни
.

Перший капітальний двоповерховий будинок у кварталі № 1 (Б. Ліщини, 7) почали будувати в серпні, а заселили вже 6 листопада того ж 1934 року. На даху прикріпили “рубінову зірку” – дерев’яну конструкцію, яку обтягнули кумачем, всередину якої було вставлено електричну лампочку. Увечері подали електроенергію, і “зірка” та усі вікна засяяли електричним світлом, яке було видно навіть з Лисичанська. Включав освітлення молодий електрик Семен Чернов, який змонтував тут же на Заводській першу трансформаторну підстанцію і всю низьковольтну лінію електропостачання. Це той відомий післявоєнний бригадир будівельників С. М. Чернов, якому у 1958 році присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Але тоді йому не надали квартиру в збудованому будинку, а в нього вже була сім’я, і він у пошуках житла виїхав працювати на шахтах.

Коли ж у липні 1938 Чернов повернувся в Лисхімстрой, то вулиця Заводська вже була сформована і формувався центр на перехресті майбутніх вулиць Леніна і Жовтневої. Тут уже був універмаг (майбутній “Космос”), дитсадок з яслами, школа, будинок управління будівництвом Лисичанським АТК (Дружби Народів, 8), яке перебралося з Лисичанська. Дороги були вимощені бутовим камнем, у 14 двоповерхових будинках жили люди, приблизно стільки ж будинків будувалися чи добудовувалися. На місці самих перших очеретяних бараків був хлібзавод, який нагадував сільську пекарню (на території сучасного війсккомату). Навпроти будинку № 1, теж зі сторони “заводської” території, було побудовано двоповерхову пошту. У війну вона не вціліла, і на її місці побудували триповерховий будинок в стилі “сталінського ампіру”.

Лише 26 жовтня 1938 року Президія Верховної Ради УРСР прийняла рішення: “Образовать в поселке Лисхимстрой поселковый Совет, присвоив ему наименование Лисхимстроевский. Включить в состав Лисхимстроевского поссовета хутора Павлоградский, Бакаи, Ново-Сиротино, пос. Лесная дача и лесные сторожки Агафонова и Горобцова, исключив их из состава Воеводского сельсовета Рубежанского района”. Отже, лише в кінці 1938 року селище Лисхімстрой стало офіційним населеним пунктом. До того часу селище будувалося за місцевою ініціативою і вважалося будівництвом Лисичанського хімічного комбінату. І це будівництво періодично то завмирало, то відновлювалося, як і мінялося рішення про місце розташування селища хіміків – бути йому на правому чи лівому березі Сіверського Дінця.

27 січня 1950 р. Указом Президії Верховної Ради селище міського типу Лисхімстрой Лисичанського району було перейменовано в Сєверодонецьк. 27 березня 1958 р. виконком Луганської Облради депутатів трудящихся вирішив: “Посёлок городского типа Северодонецк города Лисичанска отнести к категории городов районного подчинения”. З цього часу Сєверодонецьк став містом.

А дата заснування міста була встановлена рішенням Сєверодонецької міськради від 18 лютого 1991 р.: “Дату окончания строительства первых бараков на углу улиц Ленина и Заводской рабочего поселка Лисхимстрой 29 апреля 1934 года считать днем основания г. Северодонецка”. Отже, вважається, що місто засновано 29 квітня. Але святкуємо День міста в День хіміка — в останню неділю травня.

От тільки анотаційна дошка висить не на місці перших будинків барачного типу, які були зруйновані під час Другої світової війни, а на їх місці побудували готель, який пізніше перетворили в гуртожиток (Б. Ліщини, 9). Дошку повісили на першому двоповерховому будинку(Б. Ліщини, 7). На ній написано “На этом месте весной 1934 года был построен первый дом поселка Лисхимстроя, ныне города Северодонецка”. Цей будинок вже був не першим, і побудований не весною, а восени 1934.

А про засновника міста Забєльського Олександра Дмитровича, того, хто вибрав місце для майбутнього Сєверодонецька, заклав перші вулиці міста, і при кому були побудовані ці перші будинки, на жаль, забули. Не те, що назвати вулицю, а навіть на меморіальній дошці ніде не згадали.

Через рік Сєверодонецьк відзначатиме 85 років. За цей час можна буде виправити прикрі помилки.

Сергій КАЛЕНЮК, краєзнавець.

Современные фото сделаны 26.05.2018, Северодонецк-Online

Анотаційна дошка з текстом про місце першого будинку Сєверодонецька, яка прикріплена на будинку, побудованому у листопаді 1934.
Б. Ліщини, 7
Б. Ліщини, 9
Б. Ліщини, 9
Б. Ліщини, 9
Дружби Народів, 4
Б. Ліщини, 8
Б. Ліщини, 3
Б. Ліщини, 3
Комментарии для сайта Cackle