Ще два дні

Третього березня вирішив сходити до своєї квартири. Тим паче, що ранок був тихий. Пішов вулицею Гагаріна у бік вулиці Курчатова. Так йти довше і маршрут більш небезпечний, але хотілося подивитися на місце вчорашнього обстрілу 16-ї школи. Професійна жага журналіста – дивитися на місця пригод. Але ані вирв на спортивному майданчику, ані пошкоджень будівлі я не побачив. Якщо було пошкоджено лише дах спортзалу, то він знаходився на протилежній від вулиці стороні будівлі, туди не пішов.

На розі з вулицею Курчатова вулиця Гагаріна була перекрита своєрідною барикадою з автомобільних шин, поруч був перевернутий бак для сміття, який зсередини був укріплений мішками з піском. Треба розуміти, що це така вогнева точка? Креативно!

Боєць біля «барикади» пропускав транспорт і перевіряв документи водіїв. Він поводився досить дружелюбно і знаходився тут явно не перший день. Коли я запитав, чи відкриють аптеку, що знаходиться поруч з його позицією, він відповів досить докладно. І про те, що вона працювала вчора. І що сьогодні відкриється навряд чи. І що, можливо, працюватиме завтра.

За 9-поверхівкою по Курчатова, 10 причаїлася БМП.

На Курчатова був відкритий магазинчик побутової хімії. Це була удача, накупив різних потрібних для життя речей. На кшталт туалетного паперу, мила, разових бритв для гоління. І головне - батарейки для тонометра.

У районі Хитрого ринку, як і в попередні дні, біля супермаркетів та аптек величезні черги. На вході в «Сільпо» та «Сім'ю-Преміум» - людей по сто, у хлібний кіоск біля «Сім’ї» та в Центральну аптеку – людей по п’ятдесят. При цьому Центральна аптека так і не відкрилася, і люди простояли там даремно. Їх не можна було попередити?

Порівняно з будинком, де я тепер мешкав, мій будинок, розташований навпроти ТРЦ «Астрон», здавався полюсом спокою: бійців поблизу немає, а у дворі було запарковане кілька десятків дорогих автомобілів.

Втім, опалення у моєму будинку теж не було. І Інтернету теж.

Взяв спиртне, якісь консерви, флешку із фільмами. Назад повертався вже проспектом Гвардійським. Опорний пункт, вбудований у приміщення аптеки «Оптові ціни», за три дні було посилено. Тепер на газоні навпроти будинку були викопані траншеї та окопи, а перед БМП, що причаїлася за рогом 9-типоверхівки, з'явився капонір з піску.

На проспекті Космонавтів були викопані додаткові окопи, тепер їх було по кілька біля кожного будинку. Іноді просто під стінами. Це дивувало: навіщо, адже сидіти в такому окопі небезпечно, зверху сипатимуться й уламки снарядів, й уламки будівлі?

Увечері дивилися фільми з флешки. Приблизно о 21 годині перегляд був перерваний ревом ракет. Запускалися вони по одній і, мабуть що, недалеко від нашого дому. Бо було чути гучний постріл і потім снаряд із ревом пролітав над дахом. Здавалося, що пролітав дуже низько, було враження, що одна з цих ракет зараз уріжеться в нашу 5-поверхівку та обрушить будівлю. Шум був значно сильнішим за той, з яким летять ракети «Граду»; ймовірно це були «Смерчі» чи «Урагани». Вибухів я не чув, мабуть ракети потрапляли в ціль десь далеко.

Поки ми ховалися у своєму коридорчику, постріли закінчилися. І я не побачив, звідки й куди летіли реактивні снаряди. Але за дві години у місто прилетіла «відповідь» у вигляді масованого обстрілу з РСЗВ М-21 «Град». Реактивні снаряди летіли над будинком і падали, на щастя, далеко від нашого кварталу. Але над північними та північно-західними районами міста спалахнула заграва, місто горіло.

Втім, заграва зникла протягом 10 хвилин. Горів, мабуть, природний газ із пошкоджених газових труб на будинках. І пожежі швидко припинилися після перекриття подачі газу на місто.

Цього злощасного вечора ми ще раз сховалися в нашому коридорі. Приблизно опівночі із міста знову відкрили вогонь у напрямку противника, із ствольної артилерії. Знову голосно стріляли «сусідські гаубиці», розташовані десь поруч. Пострілів було кілька десятків, обстріл тривав понад п’ять хвилин. Але ще півгодини ми сиділи в коридорі, чекаючи, чи не прилетить «відповідь».

Про те, що напередодні в усьому місті було перекрито газ, ми дізналися наступного ранку, 4 березня, коли спробували приготувати сніданок. Довелося воду закип'ятити в електричному чайнику і поснідати бутербродами. Але постало питання, що робити з обідом? І поки Надія шукала лайфхаки з приготування їжі в мікрохвильовій печі (благо знову з'явився кабельний Інтернет), я пішов за мультиваркою, яку по телефону «орендував» у знайомих.

Вони виїхали з міста ще 24 лютого, а ключ від квартири залишили у сусіда. Будинок їх знаходився на розі проспектів Гвардійський та Центральний, йти туди треба було Гвардійським проспектом. У тому числі повз будинок № 23, який напередодні вечором був пошкоджений вибухом реактивного снаряда.

Картина була вражаюча. Весь перший поверх цього будинку займали кілька магазинів, а снаряд вибухнув поряд із будинком з боку вулиці. Ударною хвилею всі вітрини були винесені усередину, деякі товари буквально звисали надвір. На решті поверхів будинку в квартирах було вибито вікна, зірвано або пошкоджено заскління балконів.

Квартира моїх знайомих була на п'ятому поверсі наступного п'ятиповерхового будинку, а ключ від неї був у мешканця квартири поверхом нижче. Це був досить літній чоловік, на вигляд років вісімдесят. Дуже скрупульозний - він записав мій телефон, і коли я повернувся додому – передзвонив. Пересувався він повільно, допомагаючи собі паличкою (тростиною). Спілкування йому явно не вистачало, і ми поговорили з ним хвилин десять. Він розповів, як ховається від обстрілів: спускається зі свого четвертого поверху сходами, йде до сусіднього під'їзду, в якому живе його жінка. І потім вони сидять у неї в коридорі - до підвалу не опускаються, бо жінка це робити не може через стан здоров’я.

Я уявив собі, як він, кульгаючи, повільно спускається під час обстрілу сходовими прольотами – найнебезпечнішим місцем у такий момент. А в його квартирі був чималий коридор з несучими стінами. Я порадив йому, якщо вже обстріл почався, не виходити на сходову площадку, а залишатися в цьому коридорі.

Смішно, але коли я повернувся до квартири зі скороваркою, газ у нас у будинку вже був. Ми цим приладом жодного разу так і не скористалися. Його поцупили у травні мародери.

Після обіду знову була інтенсивна гарматна стрілянина з міста. І, за півгодини, «відповідь» по місту реактивними снарядами.

Увечері з міста знову був залп «Ураганів». Але тепер локація пускової установки була іншою, далі від нашого будинку. Постріли теж були чутні, але значно тихіше. І ракети летіли десь осторонь, а не над нашим дахом. «Відповіді» не було.