Руйнування нової частини Сєвєродонецька почалося … з мого будинку

Ми жартували, що «сусідські гаубиці» у нас виконують роль будильника, практично щодня о 6-й ранку вони відкрили вогонь. Так було й 5 березня. А приблизно о 7-й ранку до міста прилетіла «відповідь» - реактивні снаряди з установки БМ-21 «Град». І незабаром мені зателефонував Валентин, мій давній знайомий із сусіднього будинку:

- Олексій! У твій будинок попав снаряд.

В інформації, яку пізніше обласна адміністрація розповсюдила у своєму Телеграм-каналі, повідомлялося про пожежу на балконі будинку вулиці Курчатова, 11, про пошкодження будинку на Гвардійському проспекті, 40, про руйнування покрівлі торгового центру «Астрон». І про те, що за адресою Вілєсова, 21-а снаряд влетів просто у квартиру, у цьому будинку двоє людей загинули та 8 отримали поранення. Про ушкодження мого будинку в інформації ЛОДА не повідомлялося. І я вирішив туди не йти. Тим більше, що спорадична стрілянина та вибухи тривали протягом усього дня і стихлі лише ввечері.

Про те, що постраждав саме мій другий під'їзд, мені розповіла ввечері телефоном дочка. Вона у цей час перебувала у Чернівцях – дорогою до Болгарії. А їй розповіла сусідка, квартира якої знаходиться над моєю. І яка в Німеччині.

А у дворі будинку на Космонавтів, де ми мешкали, навпроти наших вікон, двоє бійців почали копати окоп. До них з дому вийшов чоловік похилого віку і почав голосно обурюватися. Бійці залишили свою роботу та пішли. Через якийсь час вони повернулися вже вчотирьох і окоп докопали. По краях укріпили його мішками з піском.

До речі, я кілька разів бачив з вікна квартири, що поліетиленові мішки з піском розвозила містом машина КП «Сєвєродонецьккомунсервіс», мабуть що керівництво міської військово-цивільної адміністрації допомагало військовим створювати в місті опорні пункти.

У другій половині дня через двір повз ці окопи йшли люди з дорожніми сумками, з дітьми і навіть з дитячими візками. Я розумів, що ці люди евакуюються. Але не знав, яким чином. Таких людей було багато.

На подвір'ї дитячого садка «Лелека», розташованого неподалік нашого будинку (це той садок, до якого 26 лютого заходили молоді бійці з ПЗРК «Стріла»), військовослужбовці вивантажували з мікроавтобуса картонні коробки. Навряд це були боєприпаси, скоріше продуктові набори.

Коли зовсім стемніло, я вирішив подивитися, як дотримуються світломаскування мешканці інших будинків. І побачив, що на непарному боці проспекту Космонавтів усі вікна темні. Потім в одному з вікон з'явилося світло ліхтарика, що переміщувався по квартирі. Я зрозумів, що у вікнах будинку було темно, бо там не було електрики.

Виявилося, що електрики не було в усьому новому районі міста, який починається за непарною стороною проспекту Космонавтів. Що сталося і чому електропостачання неможливо було відновити, влада не пояснила. Але вісім великих мікрорайонів міста, в яких проживала щонайменше третина населення Сєвєродонецька, з 5 березня залишилися без електроенергії. Нагадаю, що в цих районах з 26 лютого не було опалення. І що традиційні березневі морози були ще попереду. Фактично ці будинки стали непридатними для проживання, в них не можна було врятуватися від холоду, навіть якщо в квартирах цілі вікна.

У нашому будинку електроенергія була. І в інших будинках, розташованих на парній стороні проспекту Космонавтів, і далі до центру міста, теж. Щовечора я бачив, що світло горить у багатьох вікнах. І в деяких дуже яскраве. Світломаскування дотримувалися далеко не всі, і бійці, яких тут було багато, ставилися до цього цілком терпимо.

На жаль, у нас знову зник кабельний Інтернет. І більше його не відновлювали.

Подивитися на свою розбиту квартиру я пішов наступного ранку, 6 березня. Це була масляна неділя, ніч у місті пройшла досить тихо. Лише іноді було чути віддалену канонаду, у тому числі – гуркіт реактивної артилерії. Щоправда, коли я вийшов із дому, стрілянина почалася. І продовжувалася весь час, поки я ходив. Але це були «вихідні».

Ішов Гвардійським проспектом. У всіх будинках поблизу перехрестя з вулицею Курчатова були розбиті окремі вікна, всі магазини та аптеки в районі Хитрого ринку - зачинені. Але біля закритого супермаркету «Сім'я» вишикувалася довга черга людей, які купували хліб з автолавки.

Біля підвалу мого будинку стояла група людей, які, мабуть, вийшли з нього «покурити». Привітався. Будинок справді сильно постраждав. Практично всі балкони та вікна в квартирах мого під'їзду розбиті, у тому числі мій балкон та вікно на кухні. А ось вікно у кабінеті було ціле. У кухні квартири на шостому поверсі замість вікна чорний отвір, туди залетів снаряд. Або міна. Якщо хтось був на кухні або в будь-якій кімнаті на цьому боці будинку – навряд чи вижив.

Сходові прольоти в під'їзді засипані битим склом, але обидві вхідні двері моєї квартири були цілі. Замки відчинялися. Велике скло у вікні на кухні було розбите і бите скло гіркою лежало на підвіконні. Скло в меншій стулці вікна було ціле, але само воно було відчинена вибуховою хвилею. Відчинені вибуховою хвилею були також дверцята холодильника і дверцята ніші, в якій розташовані водоміри.

У залі скло було розбите і у вікні, і у балконних дверях. А в щільній шторі, яка висіла на цьому вікні, утворився акуратний круглий отвір. Такий самий отвір був у стіні між залом і кабінетом. З боку кабінету цей отвір значно більший, підлога була засипана вибитим зі стіни вапном, а на протилежній стіні велике коло прилиплого до шпалер вапна.

Уламок, мабуть, влетів до моєї квартири після вибуху снаряду або міни, який стався метрів за п'ять від під'їзду. Там залишилася невелика кругла вирва. Уламок розбив бічну частину балконної рами, вікно в залі, продірявив штору, пробив перегородку між кімнатами і застряг у протилежній капітальній стіні квартири. Зверху його засипало шаром вапна. Виходить, що уламок, пробиваючи перешкоди, весь час змінював напрямок руху.

Стіна була пробита над диваном, на якому я, швидше за все, спав би в момент прильоту уламку. Якби лишився вдома, а не пішов у квартиру Надії. Небезпечною я вважав не цю кімнату, а спальню, вікно якої виходить на південну сторону, на вулицю. А не у двір. Тому я спав би саме тут.