Криваве восьме березня

Цей день був, мабуть, найтрагічнішим для Сєвєродонецька і найважчим для мене особисто. Цього дня у місті загинула більша кількість мешканців, ніж в будь який інший день війни, одразу 10 людей. Щодо мене, то 8 березня була пошкоджена друга моя сєвєродонецька квартира, а ми з Надією потрапили під обстріл у її квартирі.

А ось попередній день, 7 березня, був відносно спокійним. Ні, «сусідська гаубиця» бухала цілий день, але зрідка. А прильотів не було зовсім. Я сходив за хлібом у магазин біля хлібозаводу та купив три хлібини. Зважаючи, що за два дні до того я вже купив там хліб, у нас утворився запас. Тому кілька булок ми поклали у холодильник.

Потім ми з Надією сходили до супермаркету. Не те що була особлива потреба у продуктах, але вона з 25 лютого не виходила з квартири. Термінал, зрозуміло, не працював, бо у місті не було Інтернету. І ми платили готівкою. Вибір товарів був не такий, як до війни, але таки був. І ми не лишилися з пустими руками – купили курячі стегна, кондитерські вироби, вівсянку, якусь молочку.

У черзі на вході в супермаркет було близько 30 людей, і поки ми стояли, стався цікавий випадок. Який, ймовірно, непогано ілюстрував взаємини жителів міста та військовослужбовців, які у ньому перебували.

До черги підійшли двоє молодих бійців, один з яких крикнув: «Слава Україні». Ніхто із черги на це не відповів. Але ворожого ставлення до хлопців не було, швидше, співчутливе. Хтось їм розповів, що банкомат не працює, хтось – що не працює термінал. І чому не працює – бо немає Інтернету. Коли вони намагалися зайняти чергу, люди самі запропонували пройти поза нею. Чоловік із голови черги відчинив перед ними двері, і вони увійшли. Але незабаром вийшли: готівки у них не було, а розрахуватися банківською карткою в супермаркеті було неможливо.

Але це було вчора. Сьогодні ж я другу ніч спав на підлозі, на матраці. Поруч був увімкнений електрообігрівач, було тепло. Прокинувся близько четвертої ранку і лежав з розплющеними очима. І раптом почув виття реактивних снарядів, що летять над дахом, а через штору побачив вогняні смуги. Ракети летіли з міста у бік вулиці Курчатова. Гуркіт вибухів я не чув, і вирішив, що вони вибухнули десь далеко за містом.

Після цього я переніс свій матрац у коридор, і наступними днями спав тільки там. Спав я і того ранку і, можливо, не чув, як вибухали снаряди за кілометр від нашого будинку. Але приблизно о 8-й годині ранку до Надії прийшов її брат і розповів, що снаряд потрапив до його будинку. Це 5-поверхівка по вулиці Гагаріна,101, одразу за 16-ю школою. Він мешкав на третьому поверсі цього будинку, а снаряд вибухнув на даху над його квартирою. Покрівля провалилася і великий її шматок упав у квартиру на п'ятому поверсі. У кімнаті, над якою стався вибух, спав чоловік, але він не постраждав. Прокинувся від вибуху та побачив небо. Пощастило, що залишився живим.

Брат був зі своїм товаришем зі Старобільська, який не міг повернутися додому до родини. Оскільки блокпост у Новоастрахані не пропускав людей, які хотіли виїхати до Старобільська. У будинку чоловіка з 5 березня не було електрики. Не було, також, опалення та газу. Їжу він готував біля під'їзду на пальнику від переносного газового балона. Вранці він приходив до нас заряджати телефон, а Надія годувала його та його товариша гарячими сніданками.

Приблизно об 11 годині зателефонувала моя колишня співробітниця, яка розповіла, що вночі під обстріл потрапив будинок Курчатова, 22. Я нагадав їй, що в цьому будинку знаходиться офіс, в якому вона багато років працювала. А юридично – це моя друга квартира у Сєвєродонецьку. Пізніше у телеграм-каналі «Луганський агент» з'явилася фотографія, на якій був цей будинок. На світлині було видно, що ролет на вікні великої кімнати квартири деформований. Чи цілі там вікна – під ролетами не видно.

Тим часом у дворі нашого будинку почало відбуватись щось дивне. Приблизно о 8:30 біля першого під'їзду я побачив армійську тентовану вантажівку. Незабаром до неї під'їхав вантажний мікроавтобус із цивільними номерами, з якого вийшли двоє військових. Я вирішив, що вони привезли бійцям продукти. Але із мікроавтобуса нічого не вивантажували, це явно приїхали командири. Бійці, які з 26 лютого перебували біля нашого будинку, сіли у вантажівку, їх виявилося досить багато, вантажівка була повна. Слідом за мікроавтобусом вона поїхала геть.

До 9-ї години ранку, коли я пішов в аптеку, бійців біля нашого будинку вже не було. Не було й БМП, що стояла за сусіднім будинком, і бійців, які раніше були біля будинку №4. До 10-ї години поїхали військові, які до того перевіряли автомобілі на проспекті Космонавтів та на вулиці Гагаріна.

Було таке відчуття, що ЗСУ залишають місто. Але невдовзі нам розповіли, що вони не пішли з міста, що їх перемістили до старих районів міста, у район Центрального ринку. Перемістили за дві години до обстрілу нашого житлового району градами.

О 12:50 я почув виття реактивних снарядів, що наближаються, і ми встигли сховатися в нашому коридорчику перш, ніж біля будинку почали вибухати ракети. Будинок здригався, почувся брязкіт битого скла, був сильний удар у вхідні двері. Коли вибухи припинилися, я вийшов подивитися на вікна: у кухні скло було ціле, а вікно на балконі розбите.

Буквально через 10 секунд знову почулося виття ракет, що наближаються, вони знову вибухали біля нашого будинку.

Коли вибухи закінчилися, я оглянув балконні двері та вікно. Скло на балконних дверях було цілим, але самі двері були відчинені і пошкоджені, зламані два з чотирьох навісів. Але закривати їх можна було. На вікні скло розбите лише одне, зовнішнє. Обидва вікна у кімнатах, що виходили на проспект, були цілими. Отже, пошкодження були не надто значні, і в квартирі можна було жити.

Я вийшов на вулицю подивитися. У під'їзді були вибиті (вилетіли разом із рамами) усі вікна, усі сходи засипані битим склом. Навіть біля вхідних дверей. У більшості квартир нашого будинку з боку двору вибито вікна та пошкоджено балкони. Вирва від вибуху ракети була за 20 метрів перед під'їздом - невелика, довгаста, напрямком із південного сходу на північний захід. Швидше за все, приліт був із боку Муратова або з протилежного боку.

Ще одна ракета вибухнула біля нашого будинку з боку проспекту, з того боку у квартирах будинку також було багато вибитих вікон. Але нашій пощастило.

Третя ракета потрапила у перекриття балкона в арці між нашим будинком та сусіднім, на цьому балконі почалася пожежа. Пожежна машина приїхала досить швидко і залила балкон із брандспойту прямо із землі. Поїхала. А через півгодини пожежа спалахнула знову. І знов приїхала пожежна команда.

Дивний факт, але в момент вибуху у нас зупинилися електронні годинники, що стояли в кімнаті і на кухні. Обидва годинники показували один час, запустити годинник потім не вдалося. Таке враження, що під час вибуху ракети був потужний електромагнітний імпульс.

Окрім нашого сильно постраждали усі сусідні будинки.

Одразу після обстрілу на вулицю у нашому дворі вийшло багато людей – подивитися на пошкодження. Один з моїх співрозмовників виявився напрочуд обізнаним. Він розповів, що пожежники зараз гасять загоряння будинку на Гагаріна, 88. Я вийшов на Гагаріна та переконався, що так воно й було. Він розповів, також, що біля гаража в автомобільному кооперативі на підстанції (за шосе Будівельників) курили та спілкувалися автолюбителі, двоє з них загинули на місці. Розповів, що загинули два лікаря, які приїхали на швидкій на виклик. Стосовно другого випадку більш точну інформацію я дізнався з Телеграм-каналу Сергія Гайдая. Це сталося біля будинку №106 на вулиці Гагаріна, де снаряд вибухнув поряд з машиною швидкої допомоги. На якій до онкохворого приїхали двоє парамедиків, зробити тому знеболювання. Вони (а не лікарі) загинули.

Крім того, чоловік загинув на перехресті проспектів Гвардійський та Космонавтів, жінка загинула за адресою вулиця 8 Березня, 18, четверо чоловіків загинули за адресами проспект Хіміків, 20, проспект Хіміків, 34, вулиця Менделєєва, 43, проспект Гвардійський, 63-а. Постраждали від вибухів люди на вулиці Богдана Ліщини біля магазину «Стройка» та АЗС «Паралель», за адресою проспект Центральний, 40 (двоє постраждалих) та проспект Центральний, 49 (двоє постраждалих), за адресою Донецька, 48-а (троє постраждалих) та Донецька, 46-а (один постраждалий).

Така велика кількість загиблих мирних громадян пов'язана з тим, що це був святковий день, 8 Березня. І на вулиці було багато людей.

Незабаром на все подвір'я залунали молотки - мешканці кварталу почали закривати вибиті вікна плівкою та іншими матеріалами. А кварталом їздила машина комунальників, з якої пропонували взяти поліетиленову плівку, її безкоштовно роздавав працівник керуючої компанії. Я не вийшов, бо всі вікна у нас виявилися цілими.

Надія прибрала скло зі свого балкона, а я зі сходів з третього поверху донизу та з доріжки на вході в під'їзд. Це треба було зробити з міркувань безпеки, на випадок, що хтось може впасти та поранитись битим склом. На другому та четвертому поверсі, вище та нижче нашої квартири, теж жили люди. І їм пощастило менше, ніж нам, вони ще день упорядковували свої вікна, ремонтуючи їх і натягуючи плівку на місце розбитого скла. А дуже літній жінці, яка жила в однокімнатній квартирі на другому поверсі, навпаки, пощастило. Обидва її вікна, що виходять на проспект, залишилися цілими. Інакше вона точно не змогла б дати їм ладу.

Треба враховувати, що 8 березня мороз сягав 15 градусів, і з розбитими вікнами у квартирах, та ще без опалення, навряд чи можна було б жити.

Після цього обстрілу припинилося мовлення кабельного телебачення, що нас не надто засмутило. Кімнату, в якій телевізор було підключено до СТВ, ми все одно закривали. І задля економії тепла, і тому, що вважали ту сторону більш небезпечною. Можливо, даремно так вважали. Інший телевізор, який працював від кімнатної антени, був у житловій кімнаті, вікно якої виходило у двір. Хоча ефірне телебачення з нескінченними «єдиними новинами», я особисто не дивився, але ми підключили до цього телевізора комп'ютер і дивилися з дисків старі фільми. Зрозуміло, що тільки тоді, коли не ховалися в коридорчику від обстрілів.

Вода, газ та електроенергія у нас були, квартиру ми обігрівали масляним електрокалорифером та спаленням газу на кухні. Періодично включали водогрійний бак, тож можна було нашвидкоруч помитися.

Що насправді було великою проблемою, так це дуже поганий мобільний зв'язок та практично повна відсутність мобільного Інтернету.

А ось у моєму будинку у цей часу вже не було нічого – ні електроенергії, ні газу, ні води, ні опалення. И були вибиті шибки.

Увечері ми пішли до підвалу, який раніше займали бійці. Вдень у дверях цього підвалу стояли люди, мабуть, збиралися там сховатися. Але ввечері там нікого не було. Підвал непогано облаштовано: було освітлення, лежаки з якимись речами. Залишились навіть зарядки для телефонів. Було враження, що військові звідси поїхали тимчасово і невдовзі повернуться. Що, власне, і сталося вже завтра. Приходити сюди на ніч нам перехотілося.

Постелили матрац у коридорчику. Зрозуміло, що це не врятує у разі прильоту снаряда у квартиру, але від уламків це гарне укриття. Втім, і вечір, і ніч були тихими.