ЛХС: Де бути Лисхемстрою

На початку 1930-х років, коли почали складати плани на другу п’ятирічку, вирішили в Лисичанському районі побудувати хімічне підприємство. Воно мало б реалізувати ідею маловідомого інженера-економіста В. Климовича із “Донсоди” по утилізації накопичених відходів виробництва кальцинованої соди. Сировиною ж для хімічних добрив мало стати
вугілля, яке погано транспортується, але може коксуватися, а в процесі коксування виділяється синтез-газ, із якого можна виробляти аміачні добрива.

В перших числах лютого 1932 року у Харкові відбулася конференція, на якій обговорювалися плани будівництва Лисичанського хемічного комбінату, слово “хімія” за тогочасним правописом писалося як “хемія”. Підприємство мало розташуватися на двох промислових майданчиках, які знаходилися б на відстані 14 км один від одного. Поруч з “Русско-Краской” мала бути ТЕЦ на 108 тисяч кіловат, установка з коксування вугілля та азотно-тукове виробництво. А вугілля мали поставляти канатною дорогою з нової шахти “Ново-Дружеської”. Навпроти “Донсоди”, на лівому березі Дінця, збиралися побудувати содово-нашатирне виробництво. Обидві частини підприємства мали сполучити продуктопроводами, по яким транспортували б аміак і вуглекислий газ.

З 2 по 6 лютого 1932 р. у Харкові відбулася конференція, на якій обговорювалися плани будівництва Лисичанського хемічного комбінату

За проектом хімкомбінат мав давати країні щороку по 280 тис. т кальцинованої соди і хлористого амонію, 244 тис. т лєйна-селітри, 163 тис. т сульфату амонію, 100 тис. т кухонної солі і 13 тис. т кам’яновугільної смоли. Загальна кількість робітників на заводах і рудниках району мала скласти 30 тисяч.
Потім передумали і вирішили, що все буде в одному місці. Але ж треба швидко, у 1933 році починається п’ятирічка, а за два роки мало б запрацювати нове хімічно підприємство. Хоча з місцем для хімічного заводу конкретно ще не визначились, а вже дали проектувальникам-архітекторам завдання – планувати соціалістичне місто хіміків у межах Лисичанська. До кінця 1932 року архітектори “Діпроміста” мали б розробити проект міст, де будуть жити хіміки і шахтарі нової Ново-Дружеської шахти. Але в доповіді РНК УСРР було зазначено, що “відкладено проектування нового міста Лісічанського тому, що до цього часу не пощастило остаточно відібрати придатну дільницю для будівництва нового міста”.

Та й з підприємством було не ясно. Знову передумали і вирішили, що завод буде на одному майданчику. Довго думали, у якому саме місці. Потім вирішили, що це буде невеликий азотно-туковий завод. Якщо експерименти на інших заводах пройдуть успішно, то будуватимуть великий комбінат з передовою технологією, при якій синтез аміаку йтиме під тиском 850 атмосфер. От тільки обладнання такого ще не розробили.

Пізно восени 1932 року у Лисичанську на стіні одноповерхового будинку, розташованого на вулиці Інтернаціональній (нині – Соборна), появилася табличка «Управління будівництва Лисичанського азотно-тукового заводу». У дворі будинку, що мав вісім кімнат, був навіс, під яким стояла пара вантажних автомобілів, легкових авто тоді не було. Замість легковиків були фаетони для виїзду начальства, та пара «лінійок», так називався однокінний транспорт на 4 чоловік. З ганку цього будинку відкривався вид на Ново-Сиротинську рівнину, де розпочиналося будівництво майбутнього «флагмана української хімії». Поки що тут на схід від Ново-Сиротиного почав рости “посьолок Восточний”, у якому розташувався штаб будівництва і мазанки перших робочих.

У цьому будинку по вулиці Інтернаціональній (зараз — Соборна) у Лисичанську восени 1932 р. розташувалося «Управління будівництва Лисичанського азотно-тукового заводу».

З появою цього Управління будівництва почало жити нове слово Лисхімстрой.
Где пески от зноя летом ныли,
И курила пыльная метель,
Лисхимстрой в тридцатых возводили —
Города большого колыбель.

Влада Лисичанська і керівництво області та республіки наполягали на тому, щоб будівельників і робітників комбінату поселяти в Лисичанську. Тут для них мали побудувати соціалістичне містечко між Лисичанськом і Пролетарськом, на яке передбачалося фінансування. Це покращило б інфраструктуру селища, підвищило б статус. У Лисичанську почали будувати ще два будинки для спеціалістів.

 У 1933 році “Діпромісто” розробило генплан Лисичанська (А. Станіславський, Л. Дмитрієвська) з урахуванням того, що працівники Лисичанського АТЗ, який буде на лівому березі Сіверського Дінця, житимуть на правому, у Лисичанську. Соцмістечко хіміків планували побудувати між старим Лисичанськом і Пролетарськом. Старий Лисичанськ і нове містечко хіміків на проекті відділяв яр Большой Лог. Проект великого Лисичанська передбачав трамвайне сполучення, театр опери та балету, парки і сквери. Мені невідомі подробиці проекту, але, якщо судити із зображення генерального проєкту, то від вершини Большого Логу на лівий берег Дінця планувалося прокладання фунікулеру, який би доставляв хіміків на лівий берег, де через зелену паркову зону вони проходили б на хімкомбінат. А в місті до фунікулеру їх підвозив би трамвай, який мав проходити від Пролетарська через Лисичанськ до Верхнього.

У вересні 1933 на будівництво з Харкова прибув начальник – Забєльський Олександр Дмитрович. Лише 29 грудня 1933 р. було затверджено майданчик заводу “на левом берегу Северского Донца у гор. Лисичанска между Рубежанским химическим и Донецким содовым заводами”.

Коли починали, то планували комбінат на двох майданчиках, біля Донсоди і станції Рубіжна. Там якісь мости існували, і робітників потрібно було не так багато. Тепер же комбінат мав розташуватися на єдиному майданчику між Рубіжним і Донсодою. Новий директор управління будівництвом Олександр Забєльський і спеціалісти будівельники та хіміки зиму поїздили кінними фаетонами та “лінійками” з лисичанських круч правого на лівий берег і назад, а коли вже весняна повінь змила старий низьководний міст, а на новий фінансування не передбачалося, то Забєльський сказав: “Будемо будувати місто на лівому березі”.

Карта-схема Лисхімбуду. 1938 рік.

І хоча генеральний проєкт, розроблений “Діпромістом” передбачав соціалістичне містечко хіміків у Лисичанську, на правому березі Дінця, на лівому березі, неподалік від будівництва хімкомбінату, без усякого проєкту, вже почало рости містечко хіміків Лисхемстрой.

Проєктанти “Діпроміста” бачили місто хіміків між Лисичанськом і Пролетарськом.