ЛХС: Чому Сєверодонецьк виріс на перехресті вулиць першої і головної

Місто Сєверодонецьк почало забудовуватися на перетині сучасних вулиць Богдана Ліщини і бульвару Дружби Народів. Але ці назви вулиці отримали недавно. Від 1951 року вони називалися Заводською і Леніна. У 2011 р. вулицю Заводську перейменували на честь Богдана Ліщини – директора Сєвєродонецького виробничого об'єднання «Азот» з 1978 по 1996 рік. А в грудні 2015 “декомунізували” вулицю Леніна, перейменувавши на бульвар Дружби Народів.

До 1951 року в селищі Лисхімбуд не існувало вулиць, а були лише квартали. Поштова адреса виглядала так: “Лисичанський район, селище Лисхімбуд, квартал № ..., будинок № ..., квартира № ...”. Зліва від вулиці Леніна був квартал № 1, а справа — квартал № 2.

На фото 1948 року головна вулиця вже є, але назви вона ще не має.

Вулиця Б. Ліщини не даремно називалася Заводською. Це була перша вулиця селища будівельників азотно-тукового заводу. Вона виникла паралельно лінії електропередачі, яка вела від ПівнічДонДРЕСу через Лісну Дачу до Рубіжного. Сєверодончани за українською назвою ПівнічДонДРЕС можуть і не розпізнати звичнішу їм “СевдонГРЄС”, яка потім стала Лисичанською ТЕЦ.

Пізніше уздовж цієї лінії електропередачі сформувалася вулиця Призаводська, яка була забудована промисловими об’єктами. Вона й стала східною межею Лисхімкомбінату, тому в 1976 отримала назву Хіміків. У 1996 р. її назву перенесли на проспект і зараз це вулиця Пивоварова.

У 1934 році було прийнято рішення будувати селище за півкілометра на схід від лінії електропередачі. Тут і почалася формуватися вулиця Заводська. Перші заводи майбутнього селища появилися саме на цій вулиці. З боку заводської території побудували завод шлакоблоків (приблизно навпроти “Таун-Сервіс”), а на місці сьогоднішнього військкомату збудували пекарню — міні хлібзавод. За селищем вулиця перетворювалася на дорогу, яка вела до мосту через Борову. І проходила вона повз цегельний завод. Тож назва вулиця Заводська була виправданою.

Але перші селища будівельників появилися ще до 1934 року і не тут. На схід від села Ново-Сиротине, в районі прохідної “Азоту” – ”Південна”, виріс польовий штаб будівництва з конторою виконроба і столярною майстернею, тут була їдальня, кузня, конюшня і бараки будівельників. Це було тимчасове селище, яке називали “посьолок Восточний”. Біля мосту через Борову виникло ще одне селище із мазанок тих, хто працював на заготівлі лісу, будував міст через Борову, зводив цегельний завод.

Вхід з першої вулиці на головну

На перехресті нинішніх вулиці Ліщини і бульвару Дружби Народів сходилися всі шляхи — від Ново-Сиротиного і Бакаїв, з Восточного і Сєверного.

Частина дороги з Рубіжного, що вела від мосту через Борову до Лисичанської тюрми повз усі перші заводи селища, і яка відділяла житлову зону від призаводської, стала першою вулицею майбутнього селища Лисхімстрой. Уздовж неї і почали будувати будинки перших будівельників. З Лисичанська до місця перших будинків вела дорога повз Ново-Сиротине і Бакаї. До війни справа від неї будувався азотно-туковий завод. Після війни, коли вже прийнято було остаточне рішення про будівництво великого хімкомбінату, дорога опинилася посеред заводської території. Вона так і проходила від головної прохідної, яка спочатку планувалася зі сторони Лисичанська, до сучасної 2-ї прохідної і далі до перехрестя Заводської і Леніна аж до пуску перших цехів. І на прохідних нікого не затримували.

Від перехрестя, перпендикулярно першій вулиці, росла вулиця, яка на довгий час стала головною вулицею селища. На ній розташовувалися пошта, селищна рада, Дім проектів, де крім проєктантів, знаходилися директор заводу, головний інженер і всі головні управлінці. На ній побудували і головний магазин селища, у якому в трьох відділах продавали товари різного призначення.

Селище росло від Заводської паралельно Леніна, і коли у 1951 році давали назви його вулицям, то перша вулиця отримала назву Заводська, а головна вулиця стала вулицею Леніна.

 Таким побачив майбутнє селище І. М. Барський у лютому 1934 року.