ЛХС: Через прохідні у Сєверодонецьк

На будівництві Лисхімстрою 10 жовтня 1936 року почала виходити газета “За стахановскую стройку”. У першому номері розповідалося про те, яким мав стати хімкомбінат і нове соціалістичне місто біля нього. Під логотипом газети вміщено колаж із трьох фотографій. У моєму екземплярі копії газети зображення місцями пошкоджено, “розмазане”. Хоч і погано, та видно площу в’їзду в соціалістичне місто, яку передбачав проєкт. Ця площа була обрамлена двома п’ятиповерховими будинками, які мають по фронтону на кожному поверсі по 14 вікон. Будинки вигнуті, утворюють дугу, посередині якої проїзд у місто.

Під колажем із трьох фотографій йде текст:

Там, где сейчас разостланы вековые пески будет воздвигнут гигант-комбинат.
Образцами новейшей мировой техники будут вооружены цеха – мощные заводы.
Среди леса, невдалеке от великана советской химии будет красоваться новый город.
Город с раскошными домами.
Город, окруженный морем зелени.
Город культуры, – вот что у нас построят.

Далі йде опис майбутнього комбінату і «нового солнечного города» на 30 тисяч жителів.
Проте, реальне місто якось не дуже схоже на опис. І немає пятиповерхівок при в’їзді у місто. Війна поміняла плани.
Але парадний вʼїзд був. Його можна бачити на фото 1950 року. Видно, що його недавно звели, справа ще не зняли паркан, а зліва валяються будівельні відходи. Важко зрозуміти де ця арка споруджена. І для чого? Я теж подумав спочатку, що це, можливо, вхід до парку.

Придивившись, зрозумів, що це вхід на вулицю Леніна. Вдалині пізнав ще один вхід на Леніна з вулиці Заводської. Там на металевій конструкції висить круглий годинник. На фото 1954 року цю конструкцію можна добре розгледіти. Крім годинника, по якому можна було перевіряти, чи не запізнюєшся на роботу, висіли ще знаки, які обмежували проїзд кіньми по головній вулиці селища, і обмежували швидкість автомоблів — не більше 30 км за годину.

Призначення арки з годинником і знаками зрозуміти можна. А для чого потрібна ще одна монументальна біла арка з колонами? Якась прохідна у місто? Для декого вона стала своєрідною прохідною.

Для вʼязнів радянських концтаборів, для німецьких і угорських полонених та інтернованих, яких доставляли в Лисхімстрой з Лисичанська автомобільним транспортом чи залізницею від станції Рубіжна, це можна назвати прохідною.

Ще у 1937-1938 роках, коли наркомом внутрішніх справ СРСР був М.І.Єжов, на околиці селища побудували триповерхову Лисичанську тюрму. Після війни тут була не тюрма, а “дім ВОХР” – гуртожиток тих, хто охороняв табірників. ВОХР — це “вооруженная охрана”. А самі табірники жили на півдні від селища, де виріс “посьолок Южний” і на схід, в районі майбутнього стадіону “Будівельник”. На плані 1950-х років це прямокутник із бараками, який розташований за кварталами селища, але в межах території, яка відводилася тогочасним проєктом під місто. Контингент цих табірників і був основною робочою силою, яка будувала у той час комбінат і місто. На роботу їх розвозили по вузькоколійці, яка проходила від місця проживання до цегельного заводу повз “Дім ВОХР” і повз місце, де звели цю білосніжну арку – “прохідну”.

На фотографії цієї “прохідної” видно чорну лінії тіні від арки, повз неї проходить залізнична колія. Вона і зараз існує. По ній завозили не лише табірників, а й ліс на ДОК – деревообробний комбінат. Німецькі учені-хіміки, які лишалися тут і після повернення військовополонених, писали, що ДОК відносився до будівельного тресту, був оточений стіною і займав територію близько 70 на 100 метрів. Колоди подавалися на територію ДОКу по транспортерній стрічці на висоті приблизно 6 м з іншої сторони дороги, яка огинала північну стіну. Цю транспортерну стрічку, по якій подавали ліс на ДОК, називали “бревнотаскою”. Її зробили, щоб вагони з лісом не перекривали в’їзд у селище — вивантажували колоди перед дорогою, а тоді по транспортерній стрічці подавали на ДОК.

Якщо “бревнотаска” була за північною стіною, то виходить, що ДОК спочатку був перед аркою, з боку майбутнього ДКБА. Високий паркан справа на фото, напевно, і є тією стіною, про яку писали німецькі хіміки. Ми знаємо, що ДОК примикав до Заводської. У той час починалося велике житлове будівництво, яке потребувало багато деревообробних робіт. Напевно у цей час цехи ДОКу перенесли у бік міста, а “бревнотаску” при в’їзді у місто прикрили монументальною білосніжною аркою. Можливо, з метою безпеки, щоб колоди не могли впасти на дорогу.

І треба сказати, що у той час тут був головний в’їзд у селище. До початку 1950-х років дорога з Лисичанська у Лисхімстрой проходила через хімкомбінат і виходила саме до цієї арки. Вулиця Леніна була продовженням дороги. До пуску цехів аміачної групи прохідні були вільні. Жителі Лисичанська та придінцевих сіл і селищ вільно ходили через прохідні хімкомбінату. На фото дороги, яка проходить через хімкомбінат, якщо придивитися, можна помітити не просто пісок, а якесь покриття з каменю.

Доводилося чути, що до початку 1950-х років, коли у селищі були табори МВС СРСР, селище було закритим. І тоді на місці цієї арки могла бути якась прохідна. Свідків тих часів уже, напевно, не лишилося. Хто знає? Але на момент, коли зроблені ці фотографії, усі прохідні в Лисхімстрой можна було проходити вільно.