ЛХС: Перші школи Лисхімстроя

Перші будівельники появилися в Лисхімбуді ще весною 1933 року, а перші житлові будинки — через рік. Діти перших будівельників навчалися у школах навколишніх сіл і селищ. А першою школою Лисхімстроя можна вважати школу у Лісній Дачі. До 1933 року тут за поштовою адресою «п/ф Любимівський пост Артемівської округи» знаходилася, як написано в офіційних документах, «Молочарська ферма «Лісна Дача», що входила до складу «Укррадгоспоб᾽єднання» Старобільської округи. У цей час тут було три бараки, пізніше побудували четвертий. У будинку, де сьогодні розташоване правління садівництва, була школа з кількома кімнатами. Учні різних класів сиділи в одній кімнаті і всі предмети їм викладала одна вчителька. Вона ж вечорами вчила неграмотних у школі Лікнепу (ліквідації неписьменності) і керувала драмгуртком. До свят готувалися спектаклі з української класики, організовувалися танці під власний духовий оркестр у клубі.

Школа Лісної дачі

А 1 вересня 1935 року відкрилися двері першої школи у самому селищі Лисхімстрой (біля сучасного Меморіалу Слави). Це була початкова школа. Вже за рік вона стала семирічкою. За парти в ній сіли не лише діти, а й дорослі – ліквідовувати неписьменність. У 1938 р. у ній вчилося 600 дітей, а вечорами ще й 250 дорослих. Це була російськомовна школа, бо переважно для дітей спеціалістів та робітників, які приїхали на будівництво хімкомбінату, діти місцевих робітників ходили в школи за місцем проживання у навколишніх поселеннях.
Під час війни у школі німці тримали коней. Після звільнення селища, восени 1943 р. у єдиній відремонтованій кімнаті за парти сіли 17 учнів. У 1945 р. у школі вчилося вже 500 учнів, а наступного року тут запрацювала ще й вечірня школа для дорослих.

Після війни стало питання про будівництво ще однієї школи. Силами військовополонених почали зводити двоповерхову школу № 2 (бульвар Дружби Народів, 16). 1 вересня 1947 року семирічна українська школа № 2 прийняла перших учнів. Але навчання відбувалося поки що лише на першому поверсі, на другому жили пів сотні охоронців, які охороняли військовополонених, що працювали на будівництві об’єктів селища. З 1 грудня 1948 у школі № 2 запрацювала школа ліквідації неписьменності для дорослих. Після повернення німецьких і угорських військовополонених додому, у 1949 р. школа стала десятирічкою.
У цей час будівництво хімкомбінату було оголошено ударною будовою, сюди почали масово прибувати молоді люди. Потрібні були нові школи. Почалося будівництво ще однієї семирічної школи-близнючки по вулиці Горького, 2. Тільки навчання у ній було російською мовою. Ця школа № 3 збудована за однаковим проєктом із школою №2, різниця лише у деякому орнаментуванні зовнішніх стін. Зараз у ній розташовано Сєверодонецьке регіональне ВПУ. Вона прийняла учнів 1 вересня 1950 року.

Щодо мови викладання, то українська і російська школи теж не сильно різнилися. У 1948-1951 роках в Лисхімстрої жили німецькі учені-хіміки зі своїми сім’ями. Їх діти теж ходили у школу № 2. Один із німецьких хіміків залишив цікаві спогади.

Школа, яку називали «українською школою», була єдиною десятирічною школою в цьому переважно українському поселенні. Проте всі класи, за винятком уроків української мови, проводилися російською мовою. Більшість викладачів були росіянами. Я не помітив істотної різниці між цією «українською школою» і нормальною російською школою. Більше того, я не чув жодних скарг від радянських матерів, що заняття не проводяться українською мовою. Заняття зазвичай проводилися п’ять годин на день, шість днів на тиждень. З цих 30 годин щотижневих занять приблизно 6 годин були присвячені українській мові, 12 – російській мові та літературі, чотири арифметиці, два – малюванню, два – англійській, а два – фізичному вихованню. Я помітив, що політичне виховання було нав’язане в усіх класах найвищою мірою. Великий наголос було зроблено на вивченні поточних подій. Англійська мова замінила німецьку мову як другу мову в школі, і вчилася з третього класу. Вивчення української мови розпочалося в першому класі.

Нам здається, що школа №3 завжди була там, де ми її знаємо. Однак, це не так. Початок життєвого шляху школи був складним. Школа № 3 відкрила свої двері учням по вулиці Горького, 2. У 1954 році поступилася своєю будівлею ремісничому училищу № 2, яке створювалося у місті. Школа переїхала на вулицю Леніна у чотириповерхову будівлю (бульвар Дружби Народів, 47). Та не надовго. У 1957 році у місті створювали інтернат. Школа мала переїхати у нову п’ятиповерхівку на Гоголя, 37, а приміщення передати інтернату. Будівельники запізнювалися зі здачею нової п’ятиповерхової школи, тому з 1 вересня школу № 3 прийняла у своїх стінах школа № 1, яка вже була на вулиці Польовій (пр. Хіміків). Коли ж у жовтні будівельники здали нову п’ятиповерхову будівлю, школа № 3 переїхала сюди, на Гоголя, 37.

Згідно з планом розвитку Лисхімстроя у 1949 році на південній околиці селища було закладено фундамент чотириповерхової школи, на перспективу. А поки що планували добудувати другий поверх школи № 1. Але перша школа була збудована із шлакоблоку, без надійного фундаменту, адже спочатку планували, що це буде невеличке селище будівельників з невеликою кількістю дітей. Відсутність фундаменту завадила добудові. Тож коли у 1954 році побудували чотириповерхову школу на вулиці Польовій (проспект Хіміків, 7), то вона стала № 1, а перша школа селища отримала №4.

Сьогодні перша і найменша школа селища Лисхімстрой стала найбільшою за кількістю учнів школою №4 міста Сєверодонецька. Вона пройшла складний шлях не лише у часі, але й у просторі, перемістившись на вулицю Гагаріна, 90.

Цього року Сєверодонецька школа № 4 має підстави святкувати своє 85-річчя, лишаючись молодшою від міста лише на один рік. Історія першої школи міста є частиною історії Сєверодонецька.