Перший клуб Лисхімстроя

“Мир – хижинам, війна – палацам” — один із популярних лозунгів Радянської влади. Тільки це не стосувалося закладів культури, які могли називатися Палац культури, Палац праці, Палац студентів чи навіть Клуб ІТР, або просто клуб-кіно, чи й просто клуб. Громадські приміщення для ідеологічної і культурно-виховної роботи мали бути у кожному населеному пункті.

Ще до появи селища Лисхімстрой на його будівництві роль такого “Палацу культури” виконувала половина звичайного барака в селі Ново-Сиротине. У цьому бараці три кімнати було відведено під культурно-виховну роботу: одна виконувала роль клуба-читальні, у другій – кінозал і танці, а в третій репетирувала агітбригада і збиралася культурно-агітаційна “адміністрація”. Раз на тиждень з Лисичанська сюди приїздила кінопересувка, іноді бували танці під баян чи патефон.

У 1934 році почало формуватися селище будівельників в районі нинішніх вулиць Ліщини і Бульвару Дружби Народів. Все більше робітників переселялося в Лисхімстрой. Постало питання будівництва клуба в селищі.

Як було заведено у ті часи, до революційних свят планували відкриття нових об’єктів. От і 6 листопада 1935 року, перед 18-ю річницею Великої Жовтневої соціалістичної революції, як тоді називали Жовтевий переворот у Петербурзі, видав першу промислову продукцію силікатний завод. До цієї ж дати поспішали збудувати одноповерховий клуб на перехресті сучасних вулиць Енергетиків і Партизанської (кв. № 8) із залом на 400 місць, щоб провести там урочисті збори. Проте напередодні зчинився ураганний вітер, який зніс дах з новобудови. Тоді на авральні роботи вийшли усі лисхімстроївці і за добу відновили дах. Накрили дахом, але без стелі; проте зі стальними тросами під дахом, які мали втримувати стіни, щоб ті не розбіглися в різні сторони. Без стелі клуб залишався довго. Стелю у ньому зробили у 1964 році, коли його передали під Палац піонерів, і туди взялися підводити водяне опалення від котельної. Тоді у приміщенні зробили реконструкцію, в результаті чого у Палацу піонерів появилася стеля.

1950 р. Фоє клуба, збудованого без стелі

На одній з фотографій, які зберігаються в Музеї “Азоту”, є напис: “К 18 г. Октябрьской революции построен клуб-кино на 400 чк”. Саме так написано: клуб-кіно. Це був клуб з кінозалом. Але клуб на фото виглядає не дуже святково, як належало б виглядати новому клубу до такої річниці. Відзвітували, що до свята побудували клуб, але ще кілька років добудовували. Справа у тому, що через затримку з проєктом заводу до кінця 1935 року робочі стали покидати селище, а весною 1936 навіть було прийнято рішення про ліквідацію будівельного управління і передачу вільної житлової площі в тимчасове користування лисичанським гірникам. Стало не до клубу.

Під кінець 1936 будівництво почало оживати. До 1938 року клуб точно вже функціонував. Клуб став і першою виборчою дільницею у місцеві Ради 27 листопада 1938 року.

До 1941 року це був селищний клуб – хіміків у селищі ще не було, були одні будівельники.
Після Другої світової війни це був селищний клуб, яким опікувався “Постройком” – так тоді називали профспілковий комітет будівельної організації, у даному випадку тресту “Лисхімпромбуд”. У першому клубі Лисхімбуду була перша робоча бібліотека, працювала агіткультбригада, тут зародилася перша художня самодіяльність.

В газеті “Вперед”, яка почала виходити з 5 грудня 1947 року в селищі Лисхімстрой, 21 грудня 1947 р. № 4 Михайло Добриниченко в статті “Творческая работа нашего клуба” писав: “Клуб строителей Лисхимкомбината своим замечательным оформлением и уютом привлекает множество посетителей. Здесь есть библиотека, насчитывающая 6000 книг, есть читальный зал”. При бібліотеці було створено літературний гурток.

У Клубі будівельників у 1950 працювали хоровий, хореографічний, струнний і хоровий колективи.

“Хорошо в стране советской жить...”

Після будівництва нового Клубу будівельників у 1964 році, тут був Палац піонерів. 400 чоловік вміщалося на лавках у довоєнний час, після війни кінозал мав 360 місць.

Залишається додати, що в післявоєнні роки в селищі був ще один клуб. Це клуб у зоні виправно-трудових таборів. Пізніше він став відомим як клуб “Комсомолець”. Але це вже зовсім інша історія.