“Розчулення” в “Комсомольці”

sd.ua: У вас есть интересные воспоминания и фотографии по истории Северодонецка?
Поделитесь с нами для публикации в рубрике по истории региона.
“Розчулення” в “Комсомольці”

Біблійне “Шляхи Господні несповідимі” ми часто у своєму світському житті переказуємо приказкою “Все, що не робиться – все на краще”. Обидва ці висловлювання свідчать про те, що все в житті людини йде за наміченим планом Бога і його волі просто необхідно довіряти.

І все ж, до історії будівлі, у якій в червні 1993 року в Сєверодонецьку по вулиці Енергетиків був відкритий перший у місті православний храм, більше підходить вислів “Шляхи Господні несповідимі”. Стару будівлю колишнього клубу «Комсомолець» освятили на честь ікони Божої Матері «Розчулення».

У місті, яке було засноване у 1934 році, це був перший храм. Нових храмів не будували ще від кінця 1920-х років, коли церкви почали закривати, руйнувати і зносити. У 1929 році у Верхньому (відоме як сосюринська Третя Рота, а зараз Лисичанськ) комсомольці зламали церкву Іоана Предтечі, побудовану ще в 1763 році, а на її місці побудували ПК ім. Леніна. Цей епізод зі зніманням хрестів відображено у фільмі “Симфонія Донбасу” світового класика документального кіноматографа Дзиги Вєртова.

Зняття хреста Верхнє

Кадр з фільму Д. Вєртова “Симфонія Донбасу”

От з того часу церкви перетворювали на клуби; іноді безпосередньо у церкві робили клуб, іноді замість церкви будували клуб. А тут почався зворотний процес – клуб “Комсомолець” перетворили на храм.

Про те, що у будинку по вулиці Енергетиків, 35 колись був клуб “Комсомолець”, знають усі старші сєверодончани, які були народжені ще в СРСР. Дехто із старожилів пам’ятає, що тут був клуб Сєверодонецького приладобудівного заводу. Завод запрацював у 1960 році і називався він тоді Лисичанським заводом електронної апаратури і приладів. У цьому клубі в кінці 1960-х років починав свою музичну діяльність вокально-інструментальний ансамбль ВІА “Искатели”, який був дуже популярним у місті в 1970-х роках.

Це приміщення приладобудівному заводу передав хімкомбінат після того, як було збудовано приміщення СК “Хімік” по вулиці Сметаніна. До того у ньому був спортивний зал Лисичанського хімкомбінату.

А от чому така будівля, схожа на великий барак, належала хімкомбінату, і була збудована так далеко від нього? Адже між Першотравневою і Єгорова у той час був суцільний будівельний майданчик. Думаю, що цього вже ніхто не пам’ятає.

Будівля була збудована радянськими в’язнями, які у післявоєнні роки працювали на цьому будівельному майданчику, будували селище Лисхімстрой і комбінат. До початку 1950-х років ліва сторона вулиці Першотравневої була огороджена колючим дротом, за яким була зона виправно-трудових таборів. На перехресті Першотравневої і Леніна, на місці, де з 1956 року постав бюст Леніна, були ворота з вишками, на яких стояли автоматники. За огорожею працювали в’язні – “зеки” (від російського ЗеКа – заключенный), можливо, навіть хтось із тих, хто в кінці 1920-х руйнували церкви. Багатьох комсомольців 20-х у 30-і визнали “ворогами народу”, арештували і відправили у тюрми, табори, у “шарашки”, на лісоповал та інші “стройки коммунизма”. Бараки тих “комсомольців”, яких на будівництво хімкомбінату направив МВС СРСР, знаходилися за вулицею Єгорова, між вулицями Горького і Гоголя. От на вулиці Енергетиків і збудували вони собі клуб, де їм читали лекції, показували кіно, “перевиховували”. Після смерті Сталіна, ці табори зникли, а через деякий час бараки знесли.

На карті 1950 року видно, що селище закінчувалося на вулиці Першотравневій. Далі розрив, і знову показано якусь житлову зону. Це вже зона “зеківських” бараків. Звідси вузькоколійкою їх розвозили по робочим місцям.

Зона за Єгорова-1950

На карті 1950 року показано зону бараків у “тупику” вузькоколійної залізниці.

Але цього вже ніхто не пам’ятає. Адже радянська ідеологія стирала з пам’яті подібні епізоди історії. Країну будували лише комсомольці-добровольці, стахановці, ударники та інші комуністи-передовики. Це ми пам’ятаємо, бо про це нам розповідали.

Коли після смерті Сталіна людей почали звільняти, бараки поступово почали зносити, приміщення клубу передали хімкомбінату. У цьому приміщенні створили невеликий спортивний зал ЛХК. У 1960 році по вулиці Донецькій, на місці колишніх зеківських бараків, звели ще один стадіон – “Будівельник”, а хімкомбінат побудував свій спортивний комплекс біля стадіону “Хімік”. Спортзал у колишньому зеківському клубі хімкомбінат передав приладобудівному заводу, де і виник клуб “Комсомолець”.

Тепер, згадуючи непростий шлях перетворення будівлі клубу зеків у храм “Розчулення”, і приходить на пам’ять біблійне “Шляхи Господні несповідимі”.

Комментарии для сайта Cackle