“Крылья Советов” № 10

sd.ua: У вас есть интересные воспоминания и фотографии по истории Северодонецка?
Поделитесь с нами для публикации в рубрике по истории региона.
“Крылья Советов” № 10

Пишу про об’єкт ностальгії найстаршого покоління сєверодончан – їдальню № 10, яку прозивали “Крылья советов”. А в мене він викликає подвійну ностальгію. Хоча ностальгію “Крылья советов” мали б викликати у найстарших, тих, хто жив у місті ще в 1950-1960-х роках. У кожного покоління свої пам’ятні місця. Людина живе і працює, а ще відзначає пам’ятні для себе дати. І відзначає їх у “місцях громадського харчування”, як ми називаємо подібні заклади. У Сєверодонецьку такими знаковими для різних поколінь є “Крылья советов”, “Северский Донец”, “Мозаика” та “Шале”. Так мені здається.

Минулого року після кількарічної відсутності я побував у Сєверодонецьку. Вирішив відвідати куточки міста, де проходила моя молодість – а це початок вулиці Леніна. Там, у квітні 1976 року нас, кількох молодих спеціалістів, поселили в гуртожитку по Леніна,1. З цього гуртожитку вийшло чимало майбутніх керівників “Азоту”.

Заглянув на вулицю Жовтневу, сьогодні вона вже перейменована на вулицю Юності. Дивно-символічне перейменування. Жовтень, якщо не зважати на призабуту комуністичну термінологію, то це осінній місяць, який асоціюється із замиранням природи, з похилим віком людини. Але у 1960-70 роки у цьому районі і на цій вулиці було багато молоді. А зараз, коли вулиці дали назву Юності, навпаки, молодих людей там зовсім не видно, це вже вулиця людей похилого віку. От зараз назва Жовтнева цій вулиці більше відповідала б. Хоча і Юності годиться – вулиця міста часів його юності, тут вже старі люди можуть згадати свою юність.

З чого починали життя в новому місті молоді спеціалісти? З розвідки – де, що, по чому?
У сусідньому будинку був гастрономчик, але скромний. Знайшли недалеко, на перехресті Леніна і Жовтневої гастроном “Космос”. Цей не поступався харківським гастрономам по асортименту. А за рогом, по Жовтневій, 12 натрапили на двоповерхову їдальню. Такі їдальні, а частіше вони називалися “Чайна”, будували у післявоєнні сталінські роки. Чи була вона колись “Чайною”, не знаю. Я ж застав її у середині 70-х років, коли це була шикарна їдальня з буфетом. Це все було на другому поверсі, куди вели кам'яні, як здається, хоча, може й бетонні сходи. Але в 70-х роках шику вже лишилося менше, а от ціни ще були вищі, ніж в інших їдальнях. Через це ми ходили частіше у більш демократичну їдальню училища, яка знаходилась на сусідній Партизанській вулиці.

Сходи вели на другий поверх до буфету

Направо від буфету була зала

У той час ця їдальня у мене викликала ностальгійні спогади про “Чайну”, яка була у моєму рідному районному центрі в дитячі роки. Тоді були популярними подібні “сталіноампірні” заклади громадського харчування, з буфетом, де можна було і пива взяти, і вина чи ще чогось. У нашій “Чайній” вхід в зал був через червону бархатну штору. В залі висіли картини у “золотих” рамах, звісно, репродукції. А за столиками “чаювали” п'яненькі мужики. Все це виглядало як рудимент колишнього “буржуазного” життя. В середині 1970-х у нашій колишній “Чайній” був уже “Гастроном”, у якому можна було купити яйця і здати їх навпроти у приймальний пункт. За певну кількість яєць, або лікарських трав давали папірець із вказаною сумою, на яку ти здав ці яйця чи трави. На цю суму, помножену на певний коефіцієнт, можна було купити дефіцитний імпортний одяг чи взуття. Тож у свої студентські роки, коли пристойний одяг придбати було важко, я одягався тут, під час канікул, які проводив у батьків. Разом з батьком збирали навколо нашого Володарська лікарські трави. Таким чином можна було щось пристойне купити, здавши державі яйця, які у неї ж купив у магазині через дорогу. Такий собі “яйцеворот”. І державі добре, бо виконувала план про яйцям, і людина мала можливість купити бельгійське пальто чи ще щось. Про пальто згадав, бо досі ще висить і нормально виглядає, тільки я вже у нього не влажу. Це ностальгійний спогад, який викликала у мене ця їдальня № 10.

Збудована була їдальня у 1950 році, коли ще селище простягалося від Заводської до Першотравневої і ніяких ресторанів, кафе і навіть їдалень у ньому не було. Їдальні були, але на підприємствах, у гуртожитках. Перша тимчасова їдальня була збудована на Заводській ще у 1934 році. А це була загальноміська їдальня. Номер 10 було присвоєно у системі відділу робочого постачання, сєверодончанам звичніше російське ОРС – “отдел рабочего снабжения”.

Чи називалася вона “Чайною” при відкритті, не знаю, але точно виконувала її функції. Адже перший ресторан відкрився у 1954 при готелі “Сіверський Донець”. А ця їдальня була єдиним закладом, де можна було “культурно посидіти”. Та й “буфет”, увесь шикарний антураж і офіціантка на фото 1950 року вказувало на заклад типу “Чайної” стілінських часів.
Ми, коли вперше зайшли, навіть обалділи від шику і розмаху. Кам’яні сходи вели на другий поверх, де була зала. Не пам’ятаю деталі. Лишилося лише відчуття помпезності, ніби потрапив майже в ресторан. Хіба що ціни не ресторанні, ненабагато дорожчі, ніж у звичайних їдальнях. І офіціантів уже не було.

Цю їдальню чомусь називали в народі “Крилья Совєтов”. Відомі були такі хокейний і футбольний клуби. Але ж яке відношення до них мала ця їдальня? Думаю, називали через те, що з обох боків їдальня мала два “крила”, дві прибудови – торгові точки: кулінарія і якась забігайлівка – кафешка для стоячих.

Магазини “Кулінарія” – з наголосом на останній склад – були досить популярними в радянській країні. Магазини готових кулінарних напівфабрикатів мали просувати промислові технології в побут, звільняючи людський час для духовного розвитку. Проте через дефіцит харчів звільнений час витрачався на стояння в чергах за магазинними котлетами чи “синей птицей”, як у народі називали худючих і погано общипаних “кулінарних” курей чи качок.

А от невеликою кафешкою з круглими столиками для стоячих клієнтів, де можна було швидко випити каву з молоком і тістечком, ми користувалися частіше. Було там ще щось для легкого перекусу. Сюди ми заглядали частіше, а в їдальню ходили всього кілька разів – було помпезно і дорого для нас. Ближче до нашого гуртожитку, на сусідній Партизанській у гуртожитку училища була значно демократичніша і дешевша їдальня. Туди ми ходили увесь час, поки жили в гуртожитку.

Зараз, коли у своєму “жовтневому” віці я опинився на вулиці Юності, то “Крылья советов” важко пізнати. Про колишню радянську помпезність майже нічого не нагадує. Територія перед входом заросла, будівля покинута напризволяще, схоже нічийна. Але в “кулінарному крилі” якесь життя є, при мені вивантажували якісь “ніжки Буша” чи щось куряче.
Нікому ця будівля, схоже, не потрібна. Не те що молодих, а й старих жителів навколо не видно, безлюдніє цей старий куточок міста.

Коли я приїхав у Сєверодонецьк, на хімкомбінаті працювало 17 тисяч народу, а зараз добре, як три тисячі. То був піковий для хімкомбінату час – вершина. На шляху від нашого гуртожитку до їдальні № 10 було два гуртожитки “азотівських”, один зеківський, і один “петеушний”, а ще ДОК і Управління механізації. Народу тоді у цьому районі було значно більше. Нехай без шику 50-60-х років, проте їдальня існувала.

Вершиною той час був і для країни в цілому. Але у Європі закінчилася енергетична криза, нашу нафту і газ почали все менше купувати. І це сталоло помітно по асортименту “Космосу”, він за рік суттєво поскромнішав. Процеси занепаду відбувалися просто на очах. Коли ж Радянський Союз сконав, ОРС теж ліквідували, їдальню передали ТЕЦ. І стала вона їдальнею “Енергетик”. На цей час жителі перемістилися в нові райони, підприємства ледь зводили кінці з кінцями, бажаючих скористатися послугами їдальні у цьому районі не стало. І енергетикам довелося “закрити очі” їдальні, яка була такою пам’ятною тим, хто будував хімкомбінат і місто при ньому.

На фото те, що побачив Микола Скуридін.

“Крылья Советов” № 10
“Крылья Советов” № 10
“Крылья Советов” № 10
“Крылья Советов” № 10
“Крылья Советов” № 10
“Крылья Советов” № 10
Комментарии для сайта Cackle