Топонімічна історія озера: Молочне

Топонімічна історія озера: Молочне

Це лише в казках у молочних ріках береги кисільні, а в нашого реального озера Молочного берег чорноземний. Але під ним глибоко йде пісок. Щоправда, за майже сто років берег вже заріс очеретом, рогозом, осокою... Колись у воді росло латаття біле, більш відоме як водяна лілія чи кувшинка. Але з того моменту, як до берега почали підступати дачі, лілію витіснила ряска. Дачі підступають вже на 10-15 метрів, а подекуди й на кілька метрів до озера. Господарсько-побутові стічні води і побутове сміття з дач потрапляють в озеро, тому вода у ньому ніяк не схожа на молоко.

Молочне озеро розташоване у селищі Лісна Дача, яке є частиною Сєверодонецька. По суті – це мікрорайон Сєверодонецька. Ліснe Дачe, якщо і називати селищем, то дачним. Але назва говорить про ліс, а не луки. Здавалося б, до чого тут корови і молоко?

Це історія Лісної Дачі розпочиналася ще від 1784 року і князя Потьомкіна. Але ж тут мова про озеро Молочне, тому пропустимо події до 1930-х років. Саме у той час появилося озеро Молочне.

У 1930 році тут за поштовою адресою «п/ф Любимівський пост Артемівської округи» знаходилася, як написано в офіційних документах, «Молочарська ферма «Лісна Дача», що входила до складу «Укррадгоспоб’єднання» Старобільської Округи. У цей час тут було три бараки, пізніше побудували четвертий. У будинку, де сьогодні розташоване правління садівництва, була школа з кількома кімнатами. У цих бараках жили ті, хто працював на фермі.

Лісна Дача знаходиться на лівому березі Дінця, значить, належала до Старобільської Округи. Округа – писалася з великої літери. А поштова адреса: п/ф, Любимівський пост, Артемівської округи вказує на те, що «підсобна ферма» була сільськогосподарським підсобним господарством заводу «Донсода». Тому й адреса – Любимівський пост, який був залізничним полустанком у Верхньому, де розташовувався содовий завод. Це вже правобережжя Дінця — Донбас.

Молочарська ферма

Цікавий елемент на печатці – корова, яку доїть жінка.

Ніби й нічого особливого у цій «справці», але ж деталі – промовисті, несуть колорит тих часів, і у цьому документі вже проглядається топонім «Молочний», але ще не видно озера.

Ознаки озера можемо бачити в іншому документі.

Це лист директора заводу «ДОНСОДА» В. Я. Мурмило – голові ВРНГ України К. В. Сухомлину від 11 жовтня 1931 р. Передісторія його така: ще в дореволюційний час содовий завод у Лісній Дачі завів підсобне господарство, проклав туди вузькоколійну залізницю, по якій возив звідти вирощені і вироблені харчі для своїх працівників. А тепер «Донсода» опинилася в Артемівській окрузі (Донбас), а підсобне господарство у Старобільській. У 1930 році Лісну Дачу передали у новоутворений Рубіжанський район. І от у жовтні 1931 р. керівництво району вирішило зняти вузькоколійку і використати її у Рубіжному. Не узгодивши із власником — «ДОНСОДОЮ», із залученням міліції, після семи годин вечора 9 жовтня почали розбирати залізницю.

Директор Донсоди пояснює, що залізниця вкрай  необхідна, бо нею возять матеріали для будівництва водокачки, яка подаватиме воду для заводу, доставляють будматеріали для заводу з виробництва металнатрію, який починають будувати у Лісній Дачі, возять пісок із кар’єрів біля «Молочної ферми» до Донсоди, де якраз будувалася Північно-Донецька ДРЕС.

Термінова відповідь була — призупинити розбирати вузькоколійку.

Кар’єри док

Історія цікава. Але в даному випадку нас цікавить Молочне озеро. До того часу на картах ніякого озера там не було.

У листі згадуються кар’єри піску, розташовані біля «Молочарської ферми». Ось ці кар’єри, звідки возили пісок на будівництво Північно-Донецької ДРЕС (майбутня Лисичанська ТЕЦ) і перетворилися зовсім скоро в озеро Молочне.

Достатньо було однієї хорошої повені, щоб заповнити кар’єри водою. А у той час, коли на Сіверському Дінці ще не було водосховищ і рівень води в річці не регулювали, великі повені були частим явищем. Особливо велика повінь сталася у 1932 р., більша була лише один раз за всі роки спостереження — у 1953 році. Великою була і повінь 1933. Не дивно, що вода з кар’єру повертатися назад у річку не забажала. На військовій карті 1935 року озеро вже показано. От тільки на картах 1939 і 1950 років воно підписано “оз. Ольховое”.

Зрозуміло, що зі сторони річки поблизу росла вільха, тому й озеро Вільхове. Але ж коли і як воно перетворилося на Молочне? Маю таке пояснення. Після війни місцевого населення тут майже не лишилося, прийшли нові люди. Про Вільхове вони вже не знали, карт не бачили, та й дерев, від яких пішла назва вже могло не бути. А якось же позначати озеро, яке розташоване біля молочної ферми треба. От і почали називати Молочним. А картографи, які у 1950 році обновляли карту, перенесли назву з довоєнної. В СРСР карти із нанесеними на них невеликими об’єктами, були засекречені, їх ніхто не бачив. Тому місцеве населення придумало для нового озера нову назву. Вона й прижилася.

От і вся історія Молочного озера.

Для Сєверодонецьк-online