Топонімічна історія озер Зимівних

sd.ua: У вас есть интересные воспоминания и фотографии по истории Северодонецка?
Поделитесь с нами для публикации в рубрике по истории региона.
Топонімічна історія озер Зимівних

В басейні річки Сіверський Донець є чимало озер, які мають назву Зимівне, на старих російськомовних картах – «Зимовное», іноді зустрічається варіант “Зимовое”.

На території, яка сьогодні відноситься до Сєверодонецька, якого тоді і в проєкті не існувало, на військово-топографічній карті 1860 року показано три озера Зимовних. Озера з такою назвою зустрічаються і нижче за течією, і вище. Усі Зимівні озера знаходяться на лівому березі Сіверського Дінця.

Знавці донського козацтва і зокрема, дослідники історії Зимовейської станиці, вважають, що Зимівна лука, як і Зимівний колодязь, як і Зимівне озеро та подібні назви походять від назв становищ, які «составляли временный и преимущественно зимний приют, где бездомные казаки проводили зиму». На відміну від городків зимовища не мали укріплень. Історик і письменник І. М. Сулін писав, що ще до появи городків мисливці іноді лишалися в полі на зиму і вибирали для такого тимчасового життя «удобные, низменные при займищах места, закрытые от холодных северных ветров; эти-то места называются «Зимовная лука».

На Зимовних озерах поблизу Боровського могли зимувати ті, хто «промишляв» на «великій дорозі», якою була Кальміуська сакма, спершу грабуючи подорожніх, а потім – охороняючи, коли поступили на службу царю.
Придивимось до Зимовних озер Борівського перевозу ретельніше.

На картах-кілометрівках нижче Павлограда, між шламонакопичувачем та Дінцем, і досі показують озеро Зимове, хоча від нього лише сухий слід лишився. Це зовсім поруч із Боровським перевозом. Дуже зручне місце. Якщо грабувати проїжджих, чи, навпаки, забезпечувати охорону і перевезення, то тут було зручно дожидатися моменту. А зимою можна було навіть перебратися на правий берег, і в затишному Лобовому яру зробити землянку. Лобовий яр — це той яр, який виходить на привокзальну площу залізничного вокзалу Лисичанська. На картах середини XVIII ст. можна бачити слободу Лобовку, яку заснував донський козак Лобов. Але після заснування Слов’яносербії, сімейству Лобових довелося перебратися нижче по Сіверському Дінцю і осісти на лівому березі річки. Слов’яносебію і засновували для того, щоб витіснити з правобережжя Сіверського Дінця козаків.

Зимове 1860-2020

Цікава трансформація цього Зимового. На карті 1860 озеро видовжене, як і більшість озер-стариць, які лишилися від старого річища Дінця. На картах 1960-х років озеро вже має вигляд черпака із ручкою. Зараз на фото із космосу можемо бачити лише його слід у вигляді підкови, від “ручки” вже нічого не лишилося.

На карті 1860 року між Боровським і Сіверським Дінцем показано два озера Зимовних, які сполучено між собою тонкою лінією протоки з містком, по якому проходить стежка до порому через Донець. По цій стежці ходило багато поколінь борівчан, що йшли через Білу Гору у Верхнє на роботу, на базар чи ще за чим. На Білій Горі з давніх козацьких могил річка вимиває кості і козацькі речі часів Речі Посполитої: польські монети, натільні хрестики, глиняні люльки... На жаль, ті козаки літописів не писали, і коли й що вони тут робили, лишається невідомим. Очевидно, що це було до заснування Боровського у цьому місці. Відомо, що перший Боровський городок борівчани побудували у 1672 році навпроти гирла Верхньої Біленької, а сюди вже перебралися пізніше. А без укріплених городків вони козакували у цих місцях здавна, принаймні “вільні козаки” згадуються біля озера Лопатіна ще у 1593 році.

Сьогодні протоки, яка з’єднувала б два озера, вже немає, а озеро, яке близько церкви, називається Піщаним. Борівчани його називають просто Озером, бо воно єдине велике озеро, яке знаходиться практично в селищі; його нема з чим переплутати.

У пам’яті борівчан лишилися назви озер «Великое Зимовное», «Суковатое», «Глинище», «Волково», «Шейка», «Дурное», обриси яких на карті ще лишилися, а підписів немає. Це все залишки Великого Зимівного озера, яке існувало в ті часи, коли ще були великі щорічні розливи Дінця, коли підприємства навколишніх міст не відбирали із річки і землі воду.

 Назва Велике Зимівне лишилася з тих часів, коли озеро Піщане і Зимівне були єдиним великим озером. Були часи, коли, ставши у Боровському на кормі каюка з веслом в руках, по Великому Зимівному озеру можна було доплисти до Сиротиного. А навіть після відходу весняної води ще можна було по озеру Туба легко потрапити в Сіверський Донець. Цим і користувалися борівчани, втікаючи від погоні зі сторони Кальміуської сакми.

Зимовне 1860-2020

Велике Зимівне озеро – це по суті була система озер, біля якої ховалися козаки у давні часи. Напевно не випадково частина озера, яку старі борівчани називають «Адонина Печка», була тим місцем, де міг бути козачий курінь, а біля Глинища брали глину для тієї печі і куреня.

Ці озера лівого берега Сіверського Дінця, що лишаються від старого русла, називають старицями. Озер-стариць навколо Боровського – десятки. Вони є переважно заливними озерами, які підживлюються розливами річки та дощами і снігом, хоча деякі з них, найбільш глибокі, підживлюються і знизу, водою з надр землі. Та без весняних розливів все більше озер висихає і зникає. З ними зникають і їх назви. Ті «вільні козаки», які приходили у давні часи в незаселене Дике Поле, не залишили після себе рукописних пам’яток. Від них лишилися переважно лише назви озер, рік, урочищ. А з втратою озер втрачаємо і пам’ять про тих, хто давав їм назви.

Для Сєверодонецьк-online

Последние новости:

Комментарии для сайта Cackle