Топонімічна історія озера: Туба

На лівому березі Сіверського Дінця за селищем Борівським видовженою дугою простяглося кілометра на три озеро Туба, а поруч з ним – значно менше Тубське. Тубським озером воно стало у ХХ столітті, раніше це був лиман Підтубський. Взагалі-то, грецьке слово “лиман” і означає озеро. Але у нашій місцевості чомусь був поділ серед терасових озер-стариць: видовженої форми — озера, а округлі — лимани. Через те, що цей лиман був у підчерев’ї Туби, тобто під Тубою, то й називали — Підтубський лиман.

Крім цієї Туби, що біля Борівського, є ще кілька подібних топонімів на Дінці. Озеро Туба є між гирлами приток Лугані і Деркула, а також між гирлами річок Митякінки і Гундорової ще є невелике озеро і яр Туба.

“Словник української мови” подає два значення слова <туба>. Це м’яка металева трубка для зберігання напіврідких або в’язких речовин, вона ж тюбик, та найнижчого регістру мідний духовий музичний інструмент, що складається з великої вигнутої труби.

Але є ще й народний топонімічний термін туба, про який згадують у топонімічних виданнях. Особливо часто він зустрічається на Дону. В словнику донського діалекту туба визначається як низина в лузі, що заливається водою, зазвичай, така, що поросла лісом. “Туба” походить від тюркського “тюбек” ‒ півострів на річці. Цим словом позначали ту частину річки, яка перебувала між півостровом і берегом, іншими словами затон, затока/ Як топонім термін вживають зазвичай до озер і урочищ.

Це озеро біля Борівського за формою схоже на вигнутий тюбик чи трубу, бо вигинається дугою, яка широкою стороною відходить від селища, а вузькою майже доходить до річки. Ще не так давно під час високого паводку озеро з’єднувалося з річкою. Зараз такого не відбувається, бо в кінці озера звели дамбу, та й паводків великих не стало. А раніше Туба сполучалася з Дінцем, і можна було від села човном потрапити в річку. Цей півострів, утворений річкою і Тубою, і називався тюркським “тюбек”.

Можливо таке й траплялося, коли донським козакам, які заснували тут селище, погрожувала небезпека зі сторони Кальміуської сакми. Ця дорога з півдня на північ перетинала Донець вище за течією, поблизу гирла річки Борової.

Поселення донських козаків уздовж Дінця були елементом сторожової служби Московської держави. Борівчани мали попереджати про небезпеку з боку татарських загонів, висилаючи на північ гінців. Якщо ж їх селищу загрожувала небезпека, то вони човнами по Тубі могли спуститися до Сіверського Дінця і відплисти за течією до сусідньої Трьохізбенки чи й далі. На плані 1783 року показано, що озеро Туба сполучається із Сіверським Дінцем.

Озеро Туба на планах 1783 і 1861 років

А був колись ще й козачий городок Туба. Про нього відома єдина згадка в царській грамоті Війську Донському від 1 березня 1682 р, де йдеться про скаргу генерала Г. І. Косагова: “А в прошлом де во 189 году (з 01.09.1680 по 31.08.1681 — Авт.), как он, генерал, на нашей государевой службе был в Чугуеве, и человек его Гришка Васильев с товарищи, покравши животы его да взяв три лошади добрых, бежали в донецкий городок в Тубу, а из Тубы в Черкаской...”.

Конкретне місце розташування городка Туба невідомо. Можна гадати, що цей городок був біля якогось урочища чи озера Туба, від якого й отримав назву. Навряд чи це біля Туби, яка біля Борівського. Адже мова йде про 1681 рік, а Боровський городок, який було побудовано у 1672 році, на той час вже був досить відомим і мав свою усталену назву. Відомо, що якесь поселення між Луганським і Гундоровським городками існувало і раніше 1685 року. Ймовірно, що цей городок Туба перетворився на Митякін, який, як вважається, виник у 1685 році, а 1697 року переселився в дещо інше місце.

Наразі про поселення з назвою Туба мені не відомо. А от озеро з назвою Туба лишилося, як пам’ять про часи, коли на території господарювали тюркомовні народи.