Топонімічна історія озера: Боброве

На південний схід від Сєверодонецька, на лівому березі Сіверського Дінця, аж за Борівським,знаходиться озеро Боброве і село Боброве. Не всі сєверодончани бували на цьому озері, яке зображено на акварелі художника Бориса Романова.

Боброве – одне з найбільших серед цієї групи озер, яких називають старицями, бо вони відділились від ріки і є слідами її старого річища. Саме це озеро із 250 озер, розташованих між гирлами Бахмутки і Євсуга, витягнулося вузькою хвилястою лінією понад 7 км, і не дотягує до сучасного русла Дінця лише з пів кілометра. У ті часи, коли Донець ще не регулювався гідротехнічними спорудами, під час весняних повеней озеро сполучалося з річкою. Воно досить глибоке, місцями до 14 м, що не дозволяє йому сильно заростати водною рослинністю. Озеро й зараз вважається таким, яке багате рибою. Що казати вже про минулі часи! А між Бобровим і Сіверським Дінцем росте листяний ліс. Та не лише правий його берег, а й увесь лівий берег озера, крім окремих галявин, покритий лісом. Тут усі умови для щасливого бобрячого життя!

Звісно, що назва походить від бобрів, які водилися в озері. А чому саме це озеро названо Бобровим? Якби бобри водилися і в решті озер, то така назва не відрізняла б його від інших. А люди присвоюють зазвичай назви по особливостям, які відрізняють даний об’єкт від інших.

Коли вперше появилися тут люди, які назвали озеро Бобровим, невідомо. Лівий берег Дінця зайняли донські козаки, а озеро Боброве знаходилось між Боровським і Трьохізбенським донськими городками. Донські козаки й могли назвати озеро. І без сумніву, вони дали йому назву, але не обов’язково – Боброве. Бо назва цього озера з тих часів, коли тут були городки донських козаків, до нас не дійшла. А після поразки Булавинського повстання у 1709 р. донців у цих місцях вже не було. Тож цю назву могли дати нові поселенці краю.

Є підстави думати, що назвали озеро Бобровим запорозькі козаки, які ловили в озері бобрів. Здавалося б, де Боброве, а де Запорозька Січ! Звідки тут взятися запорожцям?

Підстави згадати запорожців дав відомий знавець історії церкви, єпископ Катеринославської єпархії Феодосій Макаревський. Описуючи історію виникнення церкви у слободі Іванівці, яка з часом стала містом Гірським, він писав: “Старожитная запорожская местность “Бобровая”, при р. Нижней Беленькой, между балками Круглою и Долгенькою, около 1779 года досталась в ранговую дачу поручику, из православных иностранцев, Ивану Андреевичу Вергелеву». Він детально описав місце Іванівки в “старожитной запорожской местности “Бобровой”, вказавши балки Круглу і Довгеньку. Про те, що річка Нижня Біленька була запорозькою, вказують і назви балки Криничної, ярів Куріньячий і Запорожий, які розташовані біля витоків річки. Назва цієї місцевості пішла від озера Бобрового, яке знаходиться на лівому березі Дінця, навпроти гирла річки Нижньої Біленької. Якщо запорожці свою місцевість назвали Бобровою, то напевно ж, від назви озера і бобрів, яких там виловлювали.

Після поразки Булавинського повстання звідси було виселено донських козаків із забороною їм тут селитися. Тоді почали заселяти Сіверський Донець слобожанами. Відомо з документів, що коли у 1714 році “слободским жителям” із Салтова на правому березі річки Ольхової виділяли “землю и сенные покосы и рыбные ловли и всякие угодьи”, то це урочище вже мало назву Бобровського. І в той же час у 1709 році було зруйновано Стару Чортомлицьку Січ, а після Прутського миру Московії довелося повернути Османській імперії південні завоювання навколо Азова, а Кримський хан дозволив запорожцям заснувати Олешківську Січ на своїй території. Не всі запорожці пішли туди, частина розійшлася по різним куточкам. Можливо, тоді і прийшли запорожці на річку Нижню Біленьку. У той час озеро Боброве вже було вільне від донців, тож запорожці почали тут вести промисел бобрів. От і назвали озеро Бобровим.

Це лише версія, для якої є підстави, але немає підтверджувальних документів.

На березі Бобрового є селище Боброве. Може це засновники цього селища дали назву озеру? Це можливо. От тільки у 1728 році селища Бобрового на озері ще не існувало. А був хутір біля гирла Ольхової, заснований чиновником Бахмутської соляної канцелярії Вергильовим Василем Іллічом, дядьком того Івана Андрійовича Вергельова, якого згадував Макаревський як “православного иностранца”. У цьому Макаревський помилився, бо Вергильови були не іноземцями. От Василь Ілліч Вергильов і заснував хутір після 1715 року, який пізніше перебрався до озера. А заселив він свій хутір, можливо, тими самими запорожцями з правого берега Сіверського Дінця. Але історія селища Бобрового – то вже інша історія.

На військово-топографічній карті 1861 року навпроти лівобережного озера Бобрового бачимо “старожитную запорожскую местность “Бобровую” із вказаними Філаретом балками Круглою і Довгенькою, та “овраг Куріньячий” (не Куриную) і балку Криничную (не Колодязну), а нижче і балки Запорожі, які свідчать про запорозьке походження топонімів місцевості.