Моя політика – це економіка і розвиток Луганщини, – Гайдай

3 червня у Луганської області – день народження, але в розмові з головою Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Сергієм Гайдаєм ми якось про прийдешнє свято й не згадали. Знайшлися інші, більш цікаві теми, тож нехай цей матеріал і стане своєрідним поздоровленням. А почали ми спілкування зі згадки про міжнародний форум «UkraineInvest Talks: Dnipro», який пройшов минулого тижня у Дніпрі й у якому Сергій Володимирович узяв активну участь.

ОДИН ІЗ ДЕСЯТИ І 50 НА 50

- Знаєте, не треба розраховувати на те, що будь-який форум одразу дасть результат. Я готовий їздити на ці форуми, навіть якщо один із десяти дасть нам хоча б один підписаний меморандум чи зацікавленість певного бізнес-кола в Луганщині. Це вже, можна казати, наша перемога. Ми потроху змінюємо ставлення до Луганщині й нашого бізнесу, і міжнародних партнерів. Я пам’ятаю початок моєї каденції в жовтні 2019 року. Майже 99,9% зустрічей з іноземцями – неважливо, хто це був, ПРООН, USAID, посли розвинених країн – постійно стосувались благодійної допомоги. Зараз уже, можна зазначити, цей вектор нам вдалося змінити. Ми вже говоримо про спільні проєкти, і посли також, і наші бізнес-еліти цікавляться Луганщиною, бо, по-перше, всі бачать, що є певна стабільність в області, а по-друге – будь-який бізнесмен розуміє, що там, де криза, де є депресивна територія, бізнес піде набагато краще, якщо ти перший.

Поїхати в будь-яку європейську країну й спробувати там з нуля зробити якийсь бізнес важко, бо діє конкуренція. У нас, на жаль, конкуренції поки що немає, але, з іншого боку, це «плюс» для бізнесу. Достатньо приїхати, відкритись – і спокійно працювати: конкуренти не заважатимуть. Ми буквально вчора спілкувалися з консулами Литви і проговорювали навіть стратегічні теми. Зокрема, про відновлення Лисичанського содового заводу. У заводу цікава історія. Його навмисно знищили. Можна сказати, тут діяла «рука Кремля»: російські інвестори зайшли, маючи на руках угоду, в якій ішлося про розвиток підприємства. Однак вони все порізали, а коли хтось порушував це питання, відповідали: «То все застарілі технології, ми будемо втілювати інновації». Як наслідок, завод зруйнований ущент, і ми сьогодні не побачимо в магазинах нашої соди. Але ж цей завод – не просто сода. З її появою можна буде реанімувати склозаводи, які стоять поряд, у тому ж Лисичанську.

Це все поки що здається фантастикою, але я давав би цим проєктам вірогідність п’ятдесят на п’ятдесят. Вони можуть зреалізуватись. А якщо високо не ставити собі планку, тоді й розвитку не буде. Якщо ми поставимо собі планку на рівні ремонту в школах їдалень або туалетів, то ми так і залишимось на тому рівні. Але це не значить усе кинути й будувати, скажімо, марсохід. Ні, треба займатися всім. Одночасно. І туалети, й вода, і дороги, і ЦНАПи – й так само відновлення промисловості. Це зараз важко, тому що інфраструктура зруйнована. Тому паралельно ставимо собі за мету і відновлення залізничного сполучення з материковою Україною, й електрифікацію залізничних колій. І можливо, й повільно – але ми рухаємося вперед. Справді, хотілося б усе зробити за місяць, та це нереально.

ПОРУЧ ІЗ ВІЙНОЮ

- У розмовах із потенційними інвесторами піднімається тема війни на Сході?

- За великим рахунком, тему війни піднімаю я. Але це вже інвесторів не лякає. У нас є приклад – живий і реальний. Це 70 мільйонів євро. Франція ухвалила рішення взяти участь у модернізації Попаснянського водоканалу, десять відсотків мереж якого проходить саме по лінії розмежування. Ризик достатньо великий, але приїжджала моніторингова група з Франції; фахівці продивились усю мережу, яку треба модернізувати, і їх не злякала робота в тих умовах. Компанія вже визначена; зараз закінчуються проєктні роботи. Гадаю, у березні (наступного року - ред.) ми вже побачимо початок робіт, які закінчаться за півтора року.

- Коли нинішній секретар РНБОУ Олексій Данилов був головою Луганської ОДА, в нього, окрім цілої низки проєктів, був намір побудувати цементні заводи, які працювали б на нашій, луганській сировині. Ви з ним на цю тему не спілкувались?

- Саме про це – ні, але що стосується цементних заводів, уже потроху починаю проговорювати з різними людьми. Чому? Тому що ми, в будь-якому випадку, почнемо розбудовувати область. Це і будівництво якихось заводів, яке потягне за собою спорудження житла для робітників. Тому цементний завод тут дуже потрібен… Знаєте, є така цікава статистика. За рівнем прибутків лідирують торговці зброєю, а на другому місці – ті, хто займається саме виробництвом цементу. Бо будь-яка війна колись закінчується – і починається відбудова. Отже, цемент потрібен. А ще ми чітко розуміємо, і в нас уже є гіркий такий досвід, що будівництво на Луганщині з нуля житлових будинків – це затратна тема. Залізобетонні конструкції на будівництво везуть з інших областей. А ви ж розумієте, як це накладається на кінцеву ціну квадратного метра, коли їх везуть на такі відстані.

- У позаминулому, а особливо в минулому роках у місті поклали шалену кількість тротуарної плитки. Тепер же ніякої такої роботи ВЦА міста не веде. Це тому, що в неї нема необхідності змагатися на виборах – чи там зайняті чимось іншим, чого неозброєним оком не побачиш?

- Зараз нехай правоохоронці з’ясують, чому ця плитка виявилась утричі дорожчою, ніж мала би бути. Це перше. Друге. Чомусь ті тротуари робили ФОПи, які зареєстровані в Луганську. Але є ще одне: давайте робити дороги й тротуарні плитки після того, як обладнаємо зливову каналізацію. Бо нащо класти зверху, якщо після цього розривати. Це викинуті на вітер гроші. Тут дуже багато зараз виконується роботи, якої жителі міста просто не бачать. Але вона робиться: і проєктно-кошторисна документація готується, і будуть оголошені тендери на ливнівки, на заміну каналізаційних колекторів, на водогони, обов’язково. Ми зараз готуємо проєкти щодо парків, бо треба робити якісь зони відпочинку для сєверодончан. Ми дослухались до побажань жителів щодо озера Чистого. Там планується зробити чудову зону відпочинку. У цьому році почнемо, наступного закінчимо створення по всій області 215 спортивних майданчиків. Не маленьких, не таких, де 2-3 тренажери, а великих, якими зможуть користуватись усі жителі Луганщини.

ОХ, ЗЕМЕЛЬКА…

- За місяць уже починається черговий етап земельної реформи. Чи готова до нього Луганщина?

- Що стосується ринку землі, треба говорити відверто. На сьогодні навіть від необлікованих земель, які обробляються, Луганщина втрачає десь два мільярди гривень на рік. Обов’язково треба проводити інвентаризацію. Нехай люди відчують відповідальність за себе, за свою родину, за свою землю. Тому що в нас є сумні приклади, коли люди прийшли, отримали земельну ділянку, комусь віддали ті паї, а потім скаржаться, що їм щось не платять, не доплачують чи хтось там не дотримується якихось норм.

- Ви про необхідність інвентаризації земель говорили рік тому, як не раніше. Щось уже зроблено в цій царині?

- Поки що ні, але є державна програма з інвентаризації земель. Сама така інвентаризація дуже затратна. Облікувати землю – це недешево, і я хочу… Знаєте, коли я спілкуюсь з міністром – будь-яким, нема різниці – я всім кажу: давайте робити на Луганщині пілотні проєкти. Нам їх трохи легше запроваджувати, бо нема якоїсь політичної спекуляції. Усе ж таки в нас військово-цивільна адміністрація, тому ми швидко можемо запровадити будь-які проєкти, ті, що пропонує якесь міністерство.

- А ті гроші, які почнуть надходити після інвентаризації – вони в який бюджет підуть?

- Обласний бюджет так само отримає свою частку. До речі, ми зараз домовляємось із Мінфіном, із Мінреінтеграції. Я спілкувався з першим заступником (міністра реінтеграції - ред.) Ростиславом Замлинським. Наразі проводимо переговори з приводу того, щоб частину податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) залишали в області громадам. У нас же, дійсно, через те, що йде війна і тимчасово окупована частина території, розірвана інфраструктура. Ми не можемо направляти наші товари в Російську Федерацію або постачати в Луганськ, Алчевськ… Ми відчуваємо величезне логістичне навантаження. Це стосується будь-якої нашої продукції.

Взяти молочку. Раніше її відправляли у промислові міста на півдні області, зараз цей шлях для неї перекритий. Взяти Лисичанський желатиновий завод. Він отримував сировину з Російської Федерації, тепер – ні. І таких прикладів багато.

Тому треба підтримувати території, аби вони були більш фінансово спроможними. І ми зараз домовляємося про те, щоби хоча б на час проведення Операції об’єднаних сил… Можливо, не відсоток з ПДФО – юридично це важко зробити – але таку саму суму на початок року ОТГ, які мають статус військово-цивільної адміністрації, отримували у вигляді дотацій. Без наступного реверсного вирівнювання, бо тоді ніякого сенсу не буде, якщо гроші доведеться повертати. Ми порахували: це десь близько 400 мільйонів гривень.

ПО-СТАХАНОВСЬКИ ЧИ…

- Сергію Володимировичу, не пригадую, щоб ви щось казали про вугільну промисловість…

- Казав.

- То все ж. Свого часу я з великим подивом дізнався, що на одній шахті в Лисичанську від видобутку вугілля комбайнами перейшли до «стахановського» відбійного молотка. У ХХІ столітті. Є якісь намітки щодо відродження вугільного комплексу області?

- Ну, я бачив, як молотком рубають і на «Первомайськвугіллі», хоча це зразкова шахта. Я планую десь через кілька тижнів, як дозволить робочий графік, і в Лисичанську під землю спуститись до шахтарів. Не буду казати, в яку шахту, щоб не «пофарбували» вугілля. Шахтарі самі запросили мене. Я обов’язково поспілкуюсь, подивлюсь на умови праці.

Багато років – я впевнений, так само було і в Донецькій області, але я зараз говорю про свою рідну Луганщину – з області просто викачували гроші. Це дотаційна тема. Вугілля видобувати сьогодні економічно невигідно. Але банально закрити всі шахти і залишити без роботи шість тисяч людей – це хибний шлях. Є один величезний проєкт – якщо його реалізувати, то він стане вигідний усім. А саме: модернізувати Сєверодонецьку ТЕЦ, помінявши котли на сучасні, які зможуть працювати на нашому вугіллі. У нас не антрацит, і зольність величезна, але якщо встановити оті котли – наше вугілля користуватиметься попитом. Навіть без його збагачення. Утім, і запровадити збагачення – це невеликі кошти.

“Плече” логістичне – коротке: Лисичанськ – Сєверодонецьк. Не треба довго чекати гроші, як із «Центренерго». Шахтарі залишаються при роботі, шахти регулярно відправляють вугілля на ТЕЦ, ТЕЦ купує – і зі збутом немає проблем. Але це проєкт дійсно величезний, тому що на нього потрібно 100-150 мільйонів доларів. Проте я спілкувався у Дніпрі з керівником так званих «інвестнянь» при Кабміні. У них є чудові пропозиції. Це державно-приватне партнерство, де розмір інвестицій поділяється на три частини: 50% приватна компанія, 25% держава, 25% – міжнародний фонд. Ця тема працює, ми зараз рухаємось у цьому напрямку. Причому держава свої 25 відсотків дає не грошима. Наприклад, треба побудувати під’їзну залізничну колію – і держава бере це на себе в розмірі зазначених відсотків. Це цікаво.

ХТО ВХОЖИЙ ДО “ГУБЕРНАТОРА”?

- Як складаються відносини з новими громадами?

- Зі значною більшістю громад нормальні, продуктивні відносини. Є певні непорозуміння з Рубіжним – вони там граються у політику. Хоча нащо, коли у вас купа проблем? Вони дуже швидко роблять політичні заяви, хоча не можуть по кілька місяців ухвалити рішення про спільне фінансування тих чи інших проєктів, які ми ж їм пропонуємо. Для мене це дивно. Одна чи дві громади перебувають десь у вакуумі й на зв’язок не виходять. Жодного разу не проговорювали свої проблеми. Я ж не буду просто так їх викликати. З рештою ОТГ – нормальна, плідна взаємодія. Ми реалізуємо спільні проєкти, не зважаючи на те, від якої партії заходили на свою посаду керівники. Візьміть Мілове. І меморіал, і спортивний майданчик, і школу відремонтують у цьому році. І дороги так само. Троїцьке: дороги, об’єкти освіти. Шульгинка: реалізується проєкт і щодо дороги, і щодо пожежної частини. Ми з Австрії, завдяки спонсорам, завозимо три пожежні машини – одна піде в Шульгинку. І так само з іншими громадами.

Нема такого, щоб приходив якийсь керівник ОТГ, а я його з порога питаю: «З якої ти партії?.. А, все, до побачення». Такого нема. Якщо є нормальні робочі відносини, ми йдемо назустріч усім. Недаремно, коли починалась пандемія, президент сказав: люди, це світова загроза. Давайте всі партійні прапори поставимо в куточок і будемо працювати, аби врятувати життя та здоров’я людей. З цією тезою я тут і працюю.

Моя політика – це економіка і розвиток Луганської області. Уже в 2022 році ми побачимо багато прикладів реалізації того, що зараз тільки планується, де закладається фінансування і проводяться тендери. Ну, нам є з чим порівнювати, бо й 2020 рік закінчився, і попри страшні стихії та пандемію, попри війну – люди бачать, що ми зробили певний прорив у розбудові області. Не кажучи вже про дороги – за реалізацією проєктів Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР) ми одні з кращих в Україні. Тому ми й отримали суму, другу за величиною на цей рік. Ми своєчасно закінчили об’єкти; незалежна моніторингова група приїхала, побачила їх і визнала: за якістю виконаних робіт ми – одні з найкращих. Тому що контролюємо кожен об’єкт. Якщо я знаю, що за два місяці десь намічається фінансування, то не чекаю тих два місяці, щоб запустити тендерні процедури. Я краще з обласного бюджету виділю 50 тисяч гривень, і ми на очікувану вартість проведемо ці процедури. Так зекономимо собі час і потім зможемо реалізувати проєкти. І ми все закінчимо вчасно, все зробимо, і головне – зробимо якісно.