Смольянинов і Смолянинове. Із історії заселення краю.

Смольянинов і Смолянинове. Із історії заселення краю.

Село Смолянинове Сєвєродонецької територіальної громади розташоване на річці Єрик, неподалік її витоків.

Село було засновано в середині XVIII століття, коли російська цариця Єлизавета задумала поселити на правому березі Сіверського Дінця слов’яносербських гусар. Місцеве населення з правого берега почали переселяти на лівий, звільняючи місце для іноземних захисників кордонів Росії. Ну і російська знать поспішала зайняти нові лівобережні землі, які мали опинитися під захистом бравих гусар. Ось тоді як мухи на мед поналітали сюди графи, князі з баронами, високоповажні чиновники різних мастей. І які б високі чини і ранги вони не мали, а не могли обійтися без маленького чиновничка, яким був колезький реєстратор Бахмутської провінційної канцелярії Єгор Смольянинов.
Єгор Смольянинов був потомственим чиновником. Його дід Григорій Смольянинов родом із Ливен, але у 1700 році служив молодшим піддячим приказної палати в місті-фортеці Азові. Коли невдовзі Азов довелося повернути туркам, Григорій Смольянинов потрапив у Бахмут, де осів і пустив коріння. Тут коріння ливенського Григорія проросло сімейством дрібних чиновників, серед яких були секретарі чи комісари в суді чи в якихось комісіях, землеміри, межовщики — дрібні чиновники при великих справах.

Хоча чин Єгора Смольянинова відповідав найнижчому 14 класу у табелі про ранги, що прирівнювався до військового звання прапорщика, але можливості у нього були великі. Він разом із своїм начальником полковником Тєлєгіним підписував укази про передачу земель у володіння.

Мав і власну землю на правому березі Дінця. Коли ж у 1753 р. стало відомо, що на правому березі Дінця будуть заселяти Слов’яносербію, йому взамін виділили таку ж кількість землі на лівому, в межиріччі Дінця і Борової. Та на Боровій він ще взяв землю під двома хуторами під 10 копійок в рік за четь (1 четь = 0,56 га). Крім того купив млин у священника Боровської слободи Петра Говорова. На новій власній землі він заселив хутір з 15 дворами, який і став слободою Смольянинівкою. Заселяв він її людьми із сусідніх хуторів, які пізніше на суді признавалися, що вони «руки приложили (підписали документ про підданство — СК) с принуждением Смольянинова». Думаю, що і граф Гендриков допоміг із заселенням своїми людьми. У того був маєток під Харковом, де людей вистачало. Підстави так думати є, адже Смольянинов, будучи дрібним чиновником Бахмутської провінційної канцелярії допомагав графу узаконювати землі, які той відбирав у сусідів. Схоже, що Смольянинов зібрав тут чимало землі у власність.

У1757 році два млина з ділянкою землі він продав графу Гендрикову. У 1758 р. оформив 150 четєй «дикопорожней» землі генерал-кригскомісару Глєбову. Генералом-кригскомісаром він названий у матеріалах справи. У дійсності під час проведення оборудок він був обер-прокурором, потім генерал-прокуром Сенату. Кригскомісаром — головним військовим уповноваженим з постачання армії він став уже після завершення розслідування.

Як потім виявилося під час слідства, у відведених урочищах землі було більше від оформленого на 16 162 четі. І туди увійшла малоросійська слобода Шульгинка з недобудованою будівлею слободи Стормової, яку Глєбов купив у полковника Сторма. А ще на цій землі на Айдарі виявився млин однодворця Тімірязєва. Зрозуміти Смольянинова можна, важко відмовити обер-прокурору у порушенні закону.

Смольянинов зрозумів, що якщо дозволено порушувати обер-прокурору, то можна й іншим. Він приписав сенатору і князю Петру Микитовичу Трубецькому при річках Ковсуг і Євсуг понад 12 231 четі території із малоросійськими слободами Петропавлівкою і Святодмитрівською з 1384 душами. А ще оформив при продажу асесором Колчигіним полковнику і ротмістру Шабельським землю із слободою Кремінною. При цій оборудці приписаними виявилося 2088 четєй та неміряна кількість землі, якою володіли «изюмского полку сватолуцкой сотни обыватели» зі своїми хуторами.
Казенний ліс понад Дінцем і Єриком, що належав казенним Бахмутським і Торським соляним заводам, теж виявився у володінні Шабельських, Колчигіна и Гендрикова.

Дерибан землі йшов повним ходом. І було дуже зручно — «купували» землю, яку не треба було заселяти, там уже були жителі, яких нібито не існувало.

Про ці та інші подібні махінації стало відомо з матеріалів судової справи. У той час якраз бєлгородський купець Гаврило Шарабанов приїхав у Кремінну до свого тестя Степана Сасова і був вражений тим, як чиновники покривають одне одного. 13 березня 1763 р. він подав скаргу імператриці Катерині ІІ, у якій звинувачував генерал-кригскомісара Глєбова, полковника і ротмістра Шабельських, колезького асесора Кольчигіна, князя Петра Трубецького, майора Безгіна, графа Гендрикова у махінаціях із землею і в беззаконні.

Імператриця веліла взяти під варту донощика Шарабанова і наказала генерал-аншефу, сенатору Василю Івановичу Суворову (батькові знаменитого полководця) провести розслідування. Воно тривало два роки. Встановлено, що відбувалися приписки землі, відбір майна як у однодворців, так і в малоросіян. Мене здивувало, що винними назвали лише Смольянинова, управителів, повірених і приказчиків, які виконували накази своїх господарів. З них стягнули відшкодування. А купця Шарабанова випустили з під варти і, враховуючи його бідність, виплатили 200 рублів за «правильный донос».

За махлювання підрядами, що нанесло казні матеріальні збитки, слободу Смольяниновку разом з млином, будівлями та хлібом у полі було описано в казну і продано на вільних торгах. Купили її полковник Бахмутського козачого полку Шабельський Іван Васильович і капітан Бахмутського батальйону Котельников Кузьма Єгорович за 802 рубля 75 копійок.

Смольяниновка-Лукерина1829

У 1829 році Лукерина і Смольянинова були ще у різних власників

У той час Смольянинівка розташовувалася лише на лівому березі Єрика. Західна частина, яка належала Котельникову, у 1780 р. називалася «деревня Лукерина», а східна, яка купив Шабельський, залишилася з назвою Смольянинівка, але належала вже «майорше Матрене Ивановой дочери Сухановой». Поступово Смольянинівка обростала жителями, які почали селитися і на правому березі Єрика.

Смольянинова-Дунина-1861

На карті 1861 року Лукеріна вже стала Дуніною,
але за кілька років вони злилися в слободу Смольянинову.

Мінялися власники цих сіл, скоро Лукеріна стала Дуніною. А Смольянинова свою назву не міняла, залишаючись у власності роду Суханових. У другій половині ХІХ ст., коли Дуніна теж перейшла у власність Суханових, вони об’єдналися в одну слободу Смольянинову. Назва не мінялася навіть у радянські часи. Лише у назві зник м’який знак. Але назва села, яка несе пам’ять про маленького чиновника великої Російської імперії, збереглася. Напевно як нагадування нам, що в Російській імперії, як би вона не називалася, хто б у ній не правив, який би лад не був, але правити там буде не закон, а вищий чиновник.

Комментарии для сайта Cackle