Юлія Нагорянська про інклюзію, доступність, життя

Сєвєродончанка Юлія Нагорянська керує організацією УТОС (Українське товариство сліпих), працює громадською інклюзивною радницею. Допомагає сєвєродончанам з порушеннями зору добре почуватися у спільності, спілкуватися, розвиватися.

Ми зустрілися з Юлією в офісі УТОС, який зараз знаходиться в будівлі 11 школи. Зараз в обласній організації 609 людей з інвалідністю по зору.
Юлія розповіла про життя людей з порушеннями зору, інклюзивну освіту і спорт, інклюзивні підходи до облаштування інфраструктури міста та області.

ЩО ТАКЕ УТОС
"Назва в організації стара, - розповідає Юлія, - Зараз вже рідко говорять «сліпий», правильно - людина з порушеннями зору, тому що це не завжди повна сліпота, це може бути просто слабкий зір, можуть бути інші порушення".
На Луганщині працює п'ять первинних організацій у містах Старобільськ, Сватове, Лисичанськ, Рубіжне, Сєвєродонецьк. У кожній первинній організації є свій керівник і секретар, це людина з інвалідністю по зору, найчастіше це люди незрячі. Секретар організації з числа зрячих людей, він допомагає.
“Чому керівник завжди це людина з інвалідністю по зору, тому що йому легше зрозуміти складності і проблеми таких же людей, - пояснює Юлія, - Я займаюся тим, що веду і місто, і область. У нас так повелося, що це поєднується. Посада у нас виключно виборна, терміном на 5 років".

СПІЛКУВАННЯ І РОЗВАГИ
За словами Юлії, зараз в організації більше людей, яким більше 40 років, вони більше мають на меті спілкування, адже фактично вони сидять вдома самі. Вони збираються в гуртки за інтересами.
"У нас є шашки, доміно спеціально для незрячих людей, різні настільні ігри. Хтось приходить із зрячих людей, який все зачитує, а далі грають самі, - показує Юлія, - Є люди, які примудряються на особливих сайтах для незрячих людей проводити ігри типу «Що? Де? Коли?». Їм діти включають zoom, різні чати. Навіть, беруть участь в міжнародних матчах. Розвивається, хто як вміє. Коли у нас було трохи більше помешкання, у нас було своє піаніно. приходила дівчинка, і вчителька на громадських засадах і дівчинка вчилася грати. Також ми проводили хори і постановки різних п'єс. Але зараз у нас таке приміщення, що нам ніде цим займатися, і все це ми передали на Інститут третього покоління, де є викладачі та наші люди там же займаються. Ми з ними постійно співпрацюємо. Вони повідомляють нам, що може бути корисним для наших людей, і ми поширюємо цю інформацію серед інших. Поки таким ось чином взаємодіємо".
Організація співпрацює з бібліотеками, зокрема, це Сєвєродонецька бібліотека для юнацтва ім.Й.Курлата, яка для незрячих людей готує для слухання (“вивантажує" і записує) аудіокниги. Людина телефонує до бібліотеки, просить, що їй конкретно потрібно, якого автора або який конкретно твір. І протягом тижня співробітники бібліотеки роблять підбір для них, і потім або людина приходить з супроводжуючим, або бібліотекарі самі відносять на флеш карті. Людина вдома прослуховує, а потім бібліотекарі приходять і забирають флеш карту.

ТІЛЬКИ 3 ГРУПА МАЄ ПРАВО ПРАЦЮВАТИ
Багато проблем у людей з порушеннями зору викликає пошук роботи. За законодавством, тільки люди, які мають інвалідність третьої групи, можуть офіційно працювати. Причому, знайти роботу нелегко.
"Тільки 3 група має право працювати, а люди 1 і 2 групи можуть працювати тільки в системі УТОС, - ділиться Юлія, - Пенсії, звичайно, невеликі. Перша група взагалі не має право працювати, інакше з них знімуть пенсію. Пенсію можуть додавати, якщо людина працює за стаж. Але як у нас беруть людей з інвалідністю? Їх же не беруть на цілий день. Зазвичай, це трохи менше, ніж 0,5 ставки на місяць. Тобто, наприклад, щоб мені додали 300 гривень за стаж пенсії, мені треба пропрацювати в УТОС 10 років, інших варіантів немає. Дуже багато хто говорить, так навчаєте людей, нехай вони йдуть працювати. МСЕК навіть згодна змінювати те, що написано в довідках, але який роботодавець захоче взяти до себе незрячу людину”.
За словами Юлії, підприємці бояться брати людей з порушеннями зору на роботу.
"Хоча іноді незрячі можуть виконувати таку роботу, яку і зрячі не можуть зробити. Тут саме страх. Але тут, ручна праця це дуже дороге, а у нас зараз майже все роблять машини. А незрячі зі слабким зором з машинами не можуть працювати. Роботодавець на це не погоджується, боїться. Тому що занадто велика відповідальність", - каже Юлія.
Влаштуватися на роботу людям вдається тимчасовими працівниками та працівницями: це робота кур'єром, на телефоні, робота на дому.
"У нас є чоловік, який коробочки збирає. Взяти його на роботу була особиста ініціатива підприємця", - ділиться Юлія.

АДАПТАЦІЯ, ВПЕВНЕНІСТЬ І ЯК ПОДОЛАТИ ВНУТРІШНІЙ СТРАХ
Часто у людей з порушеннями зору багато проблем у звичайному житті, які викликані страхом. Саме тоді і необхідна співпраця з громадськими організаціями. В організації УТОС найбільше уваги приділяють саме тому, щоб подолати в людини внутрішній страх для спілкування, подорожей, пошуку робити. Тому що саме спілкування та приклади інших дають можливість цей внутрішній страх подолати.
“Мої знайомі часто жартують, що мені пора групу «знімати», тому що я роблю дуже багато роботи. Але є люди, у яких набагато краще зору, але у них внутрішній страх. Вони бояться, або соромляться виходити на вулицю з тростиною. Вони вважають, що оточуючі будуть на них дивитися, і деякі будуть над ними сміятися. З цими людьми звичайно дуже важко, тому що доводиться багато витрачати сил і часу, поговорити, пояснити, - розповідає Юлія, - У нас є жінка, у неї перша група по зору. Але вона примудряється самостійно без супроводжуючого їздити на поїзді у Київ до сина, по країні до родичів. Так, за цей час бували казуси. Наприклад, впала на сходинках, але піднялася і пішла далі. У нас була людина, яка викладала в Інституті, тотально незряча. Є люди, які роблять цікаві вироби, наприклад, в'яжуть. Я з бісером працюю. Мені всі кажуть, як ти на дотик це робиш? Мені подобається - я і роблю. Але таких, які не вішають ніс, а продовжують жити повним життям, не так багато. Більше тих, які бояться і вважають, що раз не бачать, то тут вже все. З таким людьми ми працюємо".

ПРО ГРОМАДСЬКИХ ІНКЛЮЗИВНИХ РАДНИКІВ
На Луганщині запрацювала мережа інклюзивних громадських радників. Це член/членкиня певної громадської організації, має певні компетенції та цінності, переймається проблемами інклюзії у суспільстві та робить свій відповідний внесок в розбудову інклюзивного суспільства. Робота радників суто волонтерська і не оплачується. Це партнерська діяльність з органами влади різного рівня для адвокації питань, пов'язаних із захистом їх прав та просування спільних з владою ініціатив, політик і поліпшення якості наданих соціальних послуг, просування культури інклюзії в цілому і тепер уже Стратегії безбар'єрності України.
Радники можуть надавати безкоштовно консультації з питань облаштування доступу людей з інвалідністю до різних об'єктів соціального призначення. Юлія бере участь у цій роботі, надаючи консультації, як правильно обладнати доступ людей з порушеннями зору до будівель.
“У місті нас іноді запрошують для консультації. Коли зацікавлені, щоб відразу все зробити правильно. Ось, коли робили офіс ПРООН, вони запросили, і не тільки нас, запросили нечуючих, візочників, щоб все зробити правильно. Запрошував Ощадбанк, Лисичанський залізничний вокзал, міський та окружний суди, обласний та міський Пенсійні фонди, соцзахист, ВНУ імені Даля. Рекомендації з ними спільні виробили, що могли зробили. А далі все від них залежить. Так, проблем багато: знаки на дверях не скрізь правильно розташовані, проблеми з пандусами, та ін".
Така співпраця громадських інклюзивних радників з організаціями дає можливість правильно зробити доступність, як в архітектурному напрямі (тактильне та контрастне покриття тротуарів, пандуси), так і в обладнанні приміщення (контрастні стрічки, тактильні та візуальні позначення сходів, тощо).